183 Зміни у структурі мотивів як об’єктивна закономірність.

Тисячоліттями першочерговою потребою людини було задоволення найнеобхідніших матерыальних потреб. Згодом людина стала працювати, щоб задовольняти різноманітні потреби не лише  матеріального характеру. Людина починає працювати не тільки й не стільки для задоволення першочергових матеріальних інтересів, скільки для комплексного забезпечення широкого кола потреб соціального, культурного й духовного характеру.

За оцінкою  спеціалістів, нині в країнах з розвинутою економікою не більше 45% найманих працівників у структурі мотивів перевагу віддають досягненню матеріальної винагороди. При цьому за останні роки частка тих, для кого важливіші нематеріальні мотиви, різко зросла.

Постійні зміни в структурі мотивів слід розглядати як обєктивну закономірність, властиву сучасним економічним системам. До чинників трансформаційних процесів, що відбуваються в мотивації трудової діяльності, належать:

1.зміни в структурі та якості сукупної робочої сили

2.зміни в змісті праці

3.зміни в матеріальному стані найманих працівників і вцілому в якості їхнього життя

4.вичерпання резервів підвищення ефективності праці за рахунок фізичних можливостей людини

Реакцією на зміни в структурі мотивів стало виникнення численних сучасних концепцій. Ці концепції під назвами теорій «якості трудового життя», «збагачення змісту праці», «гуманізації праці», «співучасті» трудящих декларують необхідність нових підходів до підвищення соціальної  та виробничої активності працівників.

Ці підходи передбачають розроблення та впровадження:

А)програм гуманізації праці

Б)програм проф-кваліфікац розвитку роб сили

В)нетрадиційних методів матеріального стимулювання (індивідуалізація ЗП, участь працівників у прибутках, плани групового стимулювання, право працівників на придбання акцій на пільгових умовах тощо)

Г)програм широкого залучення трудящих до управління виробництвом

На базі запровадження як традиційних, так і нетрадиційних методів мотивації та програм гуманізації праці ставиться завдання створення нової «синтетичної» моделі організації та стимулювання праці, яка дає максимальні можливості для зростання ефективнсоіт виробництва.

Зрозуміло, головна мета таких програм і методів мотивації – максимізація прибутку. Проте не можна не бачити й того позитивного, що нові підходи до мотивації привносять у діяльність найманих працівників, у задоволення їх потреб: вони сприяють розвитку творчого потенціалу працівників, підвищують якість трудового життя, ведуть до демократизаії управління виробництвом, сприяють задоволенню потреб вищого порядку – у належності та причетності, визнанні та самоствердженні, самовираженні.