195. Виробнича демократія як складова форм соціального партнерства.

Розвиток виробничої демок¬ратії реалізується за 2 напрямами: —застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом; —участь персоналу організацій у розподілі результатів вироб¬ництва.

Но¬вий тип сучасного працівника — висококваліфікованого, відпо¬відального, ініціативного — потребує задіяння нових стимулів, що передбачають реалізацію не лише матеріальних, а й трудових, статусних потреб.

Потреба в якомога ширшому розвитку виробничої демократії зумовлена також низкою причин економічного характеру, серед яких виокремимо: нагальну потребу для суб'єктів господарювання підвищення своєї конкурентоспроможності, що потребує залучення персоналу до опрацювання й реалізації організаційно-управлінських рішень; необхідність зменшення для власників капіталу економічних «видатків» соціально-трудових конфліктів; подолання відчуження персоналу від власності й процесів прийняття управлінських рішень та підвищення на цій підставі результативності трудової діяльності. Соціальна спрямованість розвитку дає змогу стверджувати, що розвиток виробничої демокра¬тії пов'язаний передусім з необхідністю вдосконалення відносин між працею і капіталом, з потребою повнішого задіяння потенці¬алу соціального партнерства.

За критерієм змісту виробничої демократії остання може роз¬виватися й розглядатися у вузькому й широкому значеннях. За першого варіанта має місце застосування різних форм, інститу¬тів, видів участі персоналу та його представницьких органів в управлінні виробництвом. За другого — форми, види виробничої демократії, зазначені вище, доповнюються участю персоналу та його представницьких органів у розподілі результатів. Залежно від ступеня, масштабів участі персоналу в управлінні виробництвом і розподілі його результатів є: співучасть, спільне управ¬ління, робітничий контроль, самоуправління. За критерієм джерела права участь у зазначених процесах може бути на базі: —реалізації трудових прав; —реалізації прав власності (у разі, коли працівники є водно¬час акціонерами підприємства, володіють паєм у колективній власності тощо);— одночасної реалізації трудових прав і прав власності.

За критерієм правових засад можна виокремити інституціональні й норма¬тивно-договірні форми розвитку виробничої демократії. Перші за¬стосовуються відповідно до норм чинного законодавства, другі — згідно зі статутом підприємства (фірми, корпорації"), угодами між соціальними партнерами, колективним договором.

Участь в управлінні виробництвом може реалізо¬вуватися за певними основними напрямами. 1. працівни¬ки отримують право самостійного рішення щодо таких аспектів діяльності, як вибір засобів реалізації трудового процесу, режим роботи й відпочинку, запровадження нових методів роботи. 2. працівники можуть бути залучені до постановки цілей, яких їм належить досягти, визначення завдань, що потребують вирішення. 3. працівникам надається право контролювати якість продукції та водночас встановлюється відповідальність за кінцевий результат. 4. партисипативне (спільне) управ¬ління дає працівникам право формувати склад робочих груп (бригад) зі членів організації та визначати, з ким вони кооперува¬тимуться в процесі групової діяльності. 5. працівники залучаються до різних творчих груп, органів управління на низо¬вому рівні й рівні організації. 6. створюються представ¬ницькі органи найманих працівників, які діють на правових заса¬дах і беруть безпосередню участь у вирішенні різних проблем соціально-трудового характеру. 7. наймані працівники та їхні представницькі органи контролюють дії роботодавця (пред¬ставника роботодавця) без безпосереднього залучення до управ-ління підприємством (фірмою, корпорацією). 8. праців¬никам і їхнім представницьким органам надається право накла¬дати вето на рішення з певного кола питань, які приймаються ро¬ботодавцем (представником роботодавця) без погодження з представницькими органами персоналу. 9. працівники мають паритетне з роботодавцем (представником роботодавця) представництво в органах управління підприємством (фірмою, корпорацією) і відповідне право на участь у вирішенні завдань виробничого й соціально-трудового характеру.