167. Чинники, які впливають на рівень матеріальної мотивації.

Матеріальну мотивацію трудової діяльності слід розглядати як похідну від комплексної дії низки макро- мікроекономічних чин¬ників, зокрема: а) рівня заробітної плати та її динаміки; б) наяв¬ності прямої залежності рівня заробітної плати від кількості, яко¬сті й результатів праці; в) диференціації заробітної плати на під¬приємстві й у суспільстві загалом; г) структури особистого дохо¬ду; д) матеріального забезпечення наявних грошових доходів та деяких інших.

Рівень заробітної плати значною мірою визначає можливос¬ті повноцінного відтворення робочої сили, а відтак — І силу мотивації.

Вплив високої заробітної плати па мотивацію трудової діяль¬ності та підвищення ефективності виробництва багатоплановий. По-перше, більш високий рівень заробітної плати (у порівнянні з ссредньоринковим її значенням} сприяє зниженню плинності кад¬рів, а отже, формуванню стабільного трудового колективу. За умо¬ви зниження плинності персоналу роботодавець має змогу скоро¬тити витрати на наймання та навчання персоналу, спрямувати ви¬вільнені кошти па розвиток виробництва, що у свою чергу забезпечує підвищення конкурентоспроможності продукції. По-друге, проведення політики високої заробітної плати дає змогу ві¬дібрати на ринку праці найпідготовленіиіих, найдосвідченіших, Ініціативних, орієнтованих на успіх працівників, продуктивність праці яких потенційно вища середнього рівня. У цьому разі дося¬гається також економія коштів на навчання, перекваліфікацію зно¬ву прийнятих па роботу. По-третс, висока заробітна плата є чин¬ником підвищення старанності, відповідальності, інтенсивності праці. До цього спонукає як намагання «відпрацювати» винагоро¬ду, що є вищою за середньоринкову, так і побоювання бути звіль¬неним та втратити вигідніші умови продажу послуг робочої сили.

Розглядаючи означену проблематику через призму реалій сьо¬годення, маємо підкреслити, що нині в Україні проблема зрос-тання заробітної плати перетворилася в потребу всього суспільс¬тва та с передумовою як підвищення мотивації трудової діяль-ності, так і сталого економічного розвитку в цілому. Ця теорети¬чна теза не с абстракцією, її зміст випливає і з суджень практич¬ного характеру.

Рівень матеріальної мотивації значною мірою залежить від наявності прямого зв'язку між трудовим внеском і винагородою за послуги праці. Цей зв'язок досягається належною організацією заробітної плати, яка на практиці є організаційно-економічним механізмом оцінки трудового внеску найманих працівників і фор¬мування параметрів заробітної плати відповідно до цієї оцінки, вартості послуг робочої сили та стану ринку праці.

Розглядаючи теоретичні аспекти впливу заробітної плати на мотивацію праці, маємо звернути увагу й на таку важливу обста-вину, як двоякість його «походження». З одного боку, — це заді-яння внутрішніх мотивів, що виникають за замкнутої взаємодії людини та мети й пов'язані з потребами, інтересами людини, її намаганням покращити свій добробут. З іншого боку, цей вплив пов'язаний з задіянням мотивів, які виникають за такої відкритої взаємодії, коли суб'єкт зовнішнього середовища породжує моти¬ви, що спонукають людину до певних дій. Йдеться про зовнішню

мотивацію та її вплив на трудову поведінку працівника. Застосо¬вуючи певний порядок формування заробітку працюючих, робо¬тодавець впливає на інтенсивність і якість праці, результатив¬ність трудової діяльності. Найбільший мотиваційний потенціал має та організація заробітної плати, яка через побудову заводсь¬кої тарифної системи, нормування та системи оплати праці за¬безпечує тісний взаємозв'язок величини винагороди за послуги робочої сили з кількістю, якістю й результативністю праці. За¬безпечення цього взаємозв'язку на практиці означає подвійний вплив заробітної плати на мотивацію, одночасне задіяння як вну¬трішніх, так і зовнішніх мотивів.

Мотивація трудової діяльності безпосередньо пов'язана також з диференціацією доходів населення, особливо економічно активного.

На рівень трудової активності негативно впливає, за свідченням світової практики, як незначна, так і завелика диференціація доходів. Перша призводить до зрівнялівки, а друга — до соціальної несправе¬дливості. В обох випадках рівень мотивації трудової діяльності низь¬кий. Тому країни з розвинутою ринковою економікою, починаючи із середини XX століття, розпочали активний перегляд політики дохо¬дів у напрямі забезпечення більшої соціальної справедливості.

Очевидним є зв'язок між структурою доходів працюючих та спонуканням їх до праці. Аналізуючи цей зв'язок, маємо зверну¬ти увагу на те, що з-поміж багатьох форм існування необхідного продукту провідне місце належить заробітній платі, через яку ве-личина необхідного продукту, що надходить у розпорядження працівника, пов'язується з його працею. Практика господарю-вання країн з різним економічним устроєм переконливо свідчить, що чим більше необхідного продукту розподіляється поза меха¬нізмом виплати заробітної плати, тобто чим менший обсяг необ¬хідних для життя потреб задовольняється за рахунок трудового внеску, тим (за інших однакових умов) нижча роль заробітної плати як чинника-стимулятора. Зазначимо, що країни з розвину¬тою ринковою економікою постійно відстежують частку заробіт¬ної плати в сукупних доходах населення і проводять політику, спрямовану на підтримання її на достатньо високому рівні.