8.1.1. Сутність, задачі та принципи планування

Планування відноситься до загальних, базових функцій менеджменту і є відправною ланкою у циклі управління. Планування визначає, якими мають бути цілі організації і що слід роби­ти її членам, щоб їх досягти, тому можна сказати, що воно відображає рівень осмисленості діяльності  організації. 

Планування – це вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей.

Планування допомагає відповісти на такі важливі запитання:

1. Якою хоче бути організація?

2. Де організація знаходиться зараз, які результати і умови її діяльності?

3. В якому напрямку вона збирається рухатись?

4. Як, за допомогою яких ресурсів можуть бути досягнуті цілі організації?

Отже, планування – перший і найважливіший етап управління. На основі розробленої системи планів в подальшому здійснюється організація робіт, мотивація задіяного для їх виконання персоналу, контроль результатів та їх оцінка з точки зору планових показників. Але планування – не окрема одноразова дія, а безперервний процес, обумов­лений тим, що організації, відгукуючись на виклики зовнішнього середовища, визначають нові або уточнюють старі цілі, для чого у систему планів необхідно внести корективи. Крім того, процес планування – це не проста послідовність операцій  складання планів і не процедура, зміст якої в тому, що одна подія обов’язково мусить статись вслід за іншою. Процес вимагає великої гнучкості і управлінського мистецтва. Якщо певні моменти процесу не відповідають поставленій перед організацією меті, то їх можна обійти, що неможливо в процедурі. Люди, які приймають участь у процесі планування, не просто виконують належні функції, а діють творчо і здатні до змін характеру дій, якщо того вимагають обставини.

Тому діяльність з планування на підприємстві може бути схематично зображена наступним чином (рис. 8.1).

Характер і зміст планової діяльності в організації визначають принципи планування, дотримання яких створює передумови для ефективної роботи фірми. Ще А.Файоль виділив 4 основних принципи планування, назвавши їх загальними рисами гарної програми дій. Це єдність, безперервність, гнучкість, точність. Р.Акофф набагато пізніше обґрунтував ще один ключовий принцип планування – принцип участі.

Принцип єдності (холізму) передбачає, що планування в економічній організації мусить мати системний характер. Це означає наявність взаємозв’язку між підрозділами, який здійснюється на основі координації на горизонтальному та вертикальному рівні. Кожен із підрозділів фірми планує свою діяльність, виходячи із загальної стратегії фірми, а кожний окремий план є частиною плану вищого підрозділу і організації в цілому. Всі плани, створені в організації – це не просто сукупність, набір документів, це їх взаємопов'язана система.

Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності. Він означає, що кожен член організації стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і функції, яку він виконує. Тобто у процес планування мають залучатися всі, кого він безпосередньо стосується.

Принцип безперервності полягає в тому, що планування на підприємствах має здійснюватися постійно; розроблені плани повинні оперативно коригуватися відповідно до результатів виконання попередніх планів і з врахуванням змін зовнішнього середовища.

Принцип гнучкості пов’язаний з принципом безперервності і полягає у наданні планам і процесу планування здатності змінювати свою спрямованість у зв’язку з виникненням непередбачених обставин.

Для реалізації принципу гнучкості плани мають складатися так, щоб в них можна було вносити зміни відповідно до змін внутрішніх і зовнішніх умов. Тому плани, як правило, містять так звані резерви  планування, які не можуть бути надто великими, інакше плани виявляться неточними, і надто низькими, інакше плани вимагатимуть частих змін.Принцип точності означає, що плани мають бути конкретизовані і деталізовані тією мірою, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності фірми. Так, стратегічне, довгострокове планування вимушено обмежуватися визначенням основних цілей і загальних напрямків діяльності, тому що кількість достовірної інформації про майбутнє дуже незначна, а діапазон і швидкість змін постійно ростуть. В оперативних планах, що розраховані на короткі проміжки часу і для окремих підрозділів організації, конкретність і деталізація є обов'язковими, оскільки такі плани є інструкціями, що визначають дії людей і колективів, які реалізують ці плани.