3.2. Умови формування та особливості принципів управління у планово-адміністративній системі господарювання

← К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105

Визначення загальних підходів до управління організаціями відбувалося, як зазначалось раніше, в рамках різних управлінських шкіл. Причому західний менеджмент ґрунтувався на тому, що кожна організація являє собою самостійний суб’єкт ринку, який має велику свободу дій. Але зовсім іншою була ситуація у країнах, які сповідували соціалістичну ідею. Тут система управління усім народногосподарським комплексом опиралась на ідеї централізації і прямого керівництва діяльністю підприємств державними владними структурами. Найперше це стосується Радянського Союзу, де централізація набула особливо жорстких форм. Ідеї нового підходу до управління розробляли А. Богданов, Н. Вітке, А. Гастев та ін. Вони сформулювали принципи управління, які відповідали особливостям планово-адміністративної (соціалістичної) системи господарювання (табл. 3.2) [89, c.17].

Таблиця 3.2 Принципи управління соціалістичним виробництвом

Принципи	Зміст принципів
1.Демократичний централізм	Централізоване керівництво народним господарством і надання обмеженої господарської самостійності підприємствам.
2.Єдиновладдя і колегіальність	Безперечне підпорядкування волі керівника, залізна дисципліна, але широке залучення працівників до участі в управлінні.
3. Єдність політич-ного і господарсь-кого керівництва	Політичні задачі визначаються з врахуванням особливостей стану і розвитку економіки; управління націлене на виконання планів.
4.Поєднання галузевого і територіального підходів в управлінні	Виробництвом, яке створює економічні умови життя людей, керують переважно галузеві органи управління, а інфраструктурою, котра визначає соціальні умови життя населення – переважно територіальні органи.
5. Планове ведення господарства	Визначення на тривалий період напрямків, темпів та пропорцій розвитку виробництва від підприємства до народного господарства в цілому.
6.Матеріальне і моральне стимулювання праці	Розподіл матеріальних благ і задоволення потреб людей в залежності від кількості і якості витраченої ними праці за допомогою матеріальних і моральних стимулів.
7.Науковість	Побудова всієї системи управління виробництвом на досягненнях науки управління.
8.Відповідальність	Кожен працівник підприємства має точно знати свої права та обов’язки, а також те, за що він особисто несе відповідальність.
9.Підбір і розміщення кадрів	Підбір працівників в організацію має здійснюватися таким чином, щоб доручена їм робота виконувалась найефективніше.
10.Економічність і ефективність	Ефективне поєднання людських і матеріальних ресурсів з метою їх найекономнішого і найпродуктивнішого використання.
11.Спадковість господарських рішень	Основу складає єдність економічних явищ і процесів як послідовності кількісних і якісних змін, що здійснюються у часі та просторі.

При аналізі цих принципів можна помітити, що вони значною мірою враховують принципи управління, сформульовані класичною школою менеджменту, які стосуються виконання управлінських функцій. Але у частині, що має відношення до побудови системи управління, перевага надається принципу централізації із перенесенням його на весь народногосподарський комплекс. Оскільки проблематично забезпечити досконале централізоване планування і виконання планів в межах всієї країни, то виникає потреба у виокремленні таких принципів, як поєднання галузевого і територіального підходів в управлінні та єдності політичного і господарського керівництва. Останній принцип забезпечував більш жорстку систему контролю за виконанням управлінських рішень, а перший давав можливість узгоджувати систему планів розвитку різних галузей із соціально-економічними потребами територій. Що ж стосується принципів демократичного централізму та колегіальності, то вони, на жаль, лише декларувалися, а на практиці централізму та єдиновладдя було набагато більше, ніж демократії та колегіальності.

Недосконалість системи управління, яка базувалася на принципах жорсткої централізації, спричинила її низьку ефективність, що обумовило зниження конкурентоспроможності економіки Радянського Союзу і спричинило її руйнування. Стало зрозуміло, що подальший розвиток можливий тільки на основі переходу до ринкової економіки і перегляду основних принципів управління, оскільки старі перестали “працювати” у нових умовах господарювання. У них була відсутня одна із найважливіших складових, яка дозволяє організації виділитися серед інших, вирватись уперед, зайняти кращі позиції. Ця складова – ініціативність, підприємливість працівників, здатність організації залучати новації, які б покращувати її конкурентні позиції. Отже, нові умови економічної діяльності вимагають нових принципів, на основі яких вона може успішно здійснюватися.