3. 5. Економічні методи управління

Економічні методи управління – це система економічних важелів і заходів, за допомогою яких здійснюється вплив на керовані об’єкти з метою найбільш ефективного досягнення поставленої мети і забезпечення єдності інтересів суспільства, підприємства і окремих працівників.

Економічні методи дозволяють впливати на поведінку об’єктів управління на різних рівнях – від окремого індивіда і до держави. Так, держава, діючи на підприємство, використовує такі важелі як політика заробітної плати, податки, кредити і супроводжуюча їх система пільг і економічних санкцій та ін. Підприємство, забезпечуючи єдність особистих і колективних інтересів, впливає на процес виробництва за допомогою планових показників, форм і систем оплати праці, економічних санкцій, організації внутрішньогосподарського розрахунку тощо.

Але використання економічних методів, як методів непрямої дії, не завжди дає бажаний результат. Для того, щоб зрозуміти причину цього, треба розглянути детальніше механізм мотивації, який зумовлює ту чи іншу поведінку людини, як об’єкта управління.

У мотиваційній теорії очікувань є таке поняття як «валентність». Воно відображає цінність винагороди для виконавця. Поряд із іншими складовими цієї теорії, які передбачають, з одного боку, що більші зусилля дозволять отримати кращі результати, а з іншого – що кращі результати принесуть більшу винагороду, валентність показує, наскільки ця винагорода є бажаною для виконавця, чи задовольняє вона його потреби. При здійсненні бізнесової діяльності винагородою виступає, поряд із іншими аспектами, прибуток. І, за логікою, менеджер повинен прагнути максимізувати його. Але не завжди прибуток є пріоритетною метою діяльності організації. Зокрема, на державних підприємствах, де на перший план можуть виходити такі цілі, як збереження або створення робочих місць, забезпечення населення соціально необхідними товарами тощо, підприємству інколи достатньо деякий час функціонувати просто у режимі беззбитковості. Приватний бізнес, як правило, такі цілі ігнорує, його першочергове завдання – прибуток. Та все ж основна частина надходжень до бюджету – податки, що сплачуються підприємствами державної форми власності. При цьому як тільки підприємство стає приватним, чи колективним, прибутковість надто часто перетворюється у збитковість.

Чому ж відбувається така метаморфоза, яка, на перший погляд, суперечить здоровому глуздові? Насправді ж логіка тут присутня. Приватний підприємець відразу ж починає відшукувати фінансові технології, що допомагають мінімізувати податки. Пошук іде у напрямку збільшення розміру витрат за тими чи іншими статтями, перевірити величину яких не так-то і просто. Отже, механізм мотивації спрацьовує, але в іншому напрямку. І хоча творці чинної податкової системи стверджують, що річ не у великих податках, вони, мовляв, не більші, ніж у інших країнах із ринковою економікою, а справа тут у ментальності українців, яка просто підштовхує їх обходити закони, все ж треба погодитись, що такі економічні важелі скоріше демотивують, аніж сприяють економічному зростанню. Прибуток втрачає свою цінність для менеджера, тому він і не докладає зусиль для його отримання. Разом з тим, для держави прибуток є вагомим джерелом поповнення бюджету і звідси всі зусилля податкових органів для відшукування і покарання тих, хто його приховує. В наявності протиріччя між економічними інтересами держави та підприємця. Отже, в даному разі можна говорити про те, що система економічних методів, яка використовується в Україні, є малоефективною в рамках всієї країни і не сприяє досягненню стратегічної цілі – прискоренню її економічного розвитку. Вона швидше налаштована на те, щоб іще більше заганяти економіку у “тінь”. В Україні переступили через більш-менш “розумний” рівень оподаткування (за оцінками експертів, рівень податкового навантаження на середину 2002 року сягнув 60%), що є абсолютно непривабливим для здійснення підприємницької діяльності “за правилами”.

Слід зауважити, що ефективність економічних методів залежить не лише від обґрунтованості системи важелів, але і від контролюючих зусиль суб’єкта управління. Застосування економічних методів можливе лише за умов дотримання схеми, зображеної на рис 3.2.

Контролюючі зусилля тут мають бути у кожному елементі наведеної схеми. Так, на першій стадії слід оцінити реальність і досяжність поставлених цілей, на другій – дієвість і конструктивність економічних важелів ( наприклад, розмір податку може бути зменшений за встановленими пільгами, якщо це вигідно для економічної системи в цілому), на третій – своєчасність і повноту аналізу, на четвертій – відповідність розміру економічного стимулу ступеню досягнення цілі. Лише у цьому випадку можна забезпечити цілеспрямований вплив на поведінку об'єкта управління, не використовуючи при цьому прямого адміністрування.