2.5. Класифікація управлінських працівників

Існуючий розподіл управлінської праці в організації служить основою класифікації управлінського персоналу. В залежності від функціональної ролі в процесі управління управлінський персонал поділяють на керівників, спеціалістів, службовців (технічних виконавців).

Центральне місце в управлінні організацією займає керівник, який очолює певний колектив, наділений необхідними повноваженнями приймати рішення з конкретних видів діяльності організації і несе відповідальність за результати роботи очолюваного ним колективу.

Спеціалісти – це працівники, що виконують певні функції управління Вони аналізують зібрану інформацію і готують варіанти рішень для керівників відповідного рівня. До них відносяться економісти, бухгалтери, технологи, маркетологи, юристи тощо. Головна особливість їхньої діяльності полягає в тому, що вони працюють в умовах жорстких обмежень: наказів і розпоряджень керівників, організаційних регламентів діяльності, чітких кваліфікаційних вимог щодо фахових знань. У їхній діяльності переважають логічні операції.

Службовці (технічні виконавці) – це працівники, що обслуговують діяльність спеціалістів і керівників, виконують інформаційно-технічні операції, звільняючи керівників і спеціалістів від рутинної роботи.

Якщо умовно розподілити види роботи, що виконуються управлінськими працівниками, на три групи (організаційна робота, робота з інформацією та прийняття рішень), то співвідношення витрат часу на виконання вказаних видів робіт працівниками різних управлінських категорій буде приблизно таким (табл. 2.3) [97, c.71].

Таблиця 2.3 Розподіл робіт серед управлінського персоналу за їх видами, %

Загалом же всі категорії управлінських працівників, взаємодіючи відповідним чином між собою, роблять свій внесок у керування організацією і досягнення нею визначених цілей.

Крім того, в теорії і практиці управління розрізняють лінійних і функціональних менеджерів. Лінійні діють на основі єдиновладдя, відповідають за стан і розвиток організації чи її підрозділів (директори, начальники цехів, майстри, бригадири). Функціональні – відповідають за певну сферу управління і очолюють функціональні підрозділи (головний економіст, начальник відділу кадрів тощо).

За місцем у системі управління організацією виділяють керівників трьох рівнів: вищого, середнього і нижчого.

Керівники вищої ланки – це представники вищого рівня управління, які мають найбільшу владу і несуть відповідальність за діяльність всієї компанії. Це директори та їх заступники. Вони визначають загальні напрямки діяльності підприємства, приймають ключові рішення щодо поточних справ, розробляють стратегію, формують політику і представляють компанію за її межами. Від них залежать цілі фірми і способи їх досягнення.

Керівники середньої ланки – розробляють плани для здійснення загальних завдань, що встановлені вищим керівництвом, вносять пропозиції щодо поліпшення роботи очолюваного ними підрозділу та організації в цілому, координують роботу керівників нижчої ланки. У їхній діяльності переважає вирішення тактичних задач.

Керівники низової ланки (менеджери-контролери) відповідають за виконання виробничих завдань, за безпосереднє використання виділених ресурсів, контролюють роботу виконавців, реалізують плани, розроблені на вищих рівнях управління. Вирішують переважно оперативні задачі.

Характер основних рішень менеджера залежить від його місця у системі ієрархічних відносин організації, а також від предметного кола функцій, які закріплюються за ним в цій організації. При чому, чим вищим є ієрархічний рівень менеджера, тим більшою мірою у його діяльності присутні функції стратегічного планування, а чим нижчим – тим більше управлінські функції стосуються безпосереднього виконання роботи.