98. Кримінальне право в 40-50-х рр..

 Розвиток кримінального права в перший повоєнний період характеризувався скасуванням норм воєнного часу. В ознаменування перемоги Президія Верховної Ради СРСР 7 липня 1945 року прийняла указ "Про амністію в зв'язку з перемогою над гітлерівською Німеччиною". Були звільнені від відбуття покарання особи, засуджені до позбавлення волі терміном до 3 років. Від відбуття покарання повністю звільнялись особи, засуджені за злочини, пов'язані з умовами воєнного часу, а також умовно. Наполовину скорочувався термін покарання для осіб, засуджених на термін більше 3 років.

Наступна амністія була оголошена 27 березня 1953 року. Від відбуття покарання звільнялись особи, засудженні до позбавлення волі на термін до 5 років, чоловіки — старші 55 років, жінки — старші 50 років, неповнолітні — до 18 років, а також особи з невиліковуваними хворобами. За­судженим на термін більше 5 років покарання скорочува­лося наполовину. Важливе значення мала амністія грома­дян, які співпрацювали у роки війни з німцями (вересень 1955 року). Адже чимало українців, особливо мешканців західних областей, нерідко безпідставно звинувачених у "посібництві ворогові", було вислано в Сибір або інші відда­лені райони СРСР. Тоді ж були достроково звільнені ні­мецькі військовополонені, засуджені радянським судом за вчинені ними у роки війни злочини.

26 травня 1947 року приймається Указ Президії Вер­ховної Ради СРСР "Про відміну смертної кари". За злочи­ни, що передбачали смертну кару, вона замінювалась поз­бавленням волі на 25 років у виправно-трудових таборах.

Проте незабаром указом від 12 січня 1950 року смертна кара була відновлена до зрадників Батьківщини, шпигунів, диверсантів.

Більш жорстокими стають кримінальні норми, спрямо­вані на боротьбу зі злочинами проти життя, здоров'я, сво­боди, гідності особи, проти соціалістичної особистої влас­ності.

У відповідності з законом від 11 лютого 1957 року, 25 грудня 1958 року приймаються Основи кримінального за­конодавства Союзу РСР і союзних республік, які склада­лися з чотирьох розділів, що містили 47 статей. Основи визначали завдання і основи кримінальної відповідальності, порядок дії кримінальних законів в часі та просторі, роз­кривали зміст злочину, встановлювали перелік покарань, порядок їх призначення тощо. Фактично, Основи містили в собі загальну частину кримінального кодексу.

28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінальний Кодекс УРСР. До нього повністю увійшли союзні Основи, Закон про кримінальну відповідальність за державні злочини і Закон про кримінальну відповідаль­ність за воєнні злочини.

Найважливішими положеннями цього кодексу були:

— відмова від принципу аналогії в кримінальному праві;

— проголошення вини єдиною підставою кримінальної відповідальності ;

— підвищення віку кримінальної відповідальності до 16 років, а за тяжкі злочини до 14 років;

— положення про те, що закон, котрий усував чи пом'як­шував караність дії, набував зворотньої сили, а закон, який встановлював караність дії чи посилював її, зворотньої сили не мав;

— зменшення кількості суспільне небезпечних діянь, які закон кваліфікував як злочинні;

— зменшення видів покарань;

— оголошення смертної кари виключною мірою пока­рання;

— зниження максимального, з 25 до 15 років, терміну позбавлення волі;

— відновлення практики умовного засудження;

— призначення покарання лише за вироком суду;

— індивідуалізація покарання;

— посилення боротьби з рецидивною злочинністю.

В цілому головні положення Кримінального кодексу УРСР 1960 року говорили про значну демократизацію кри­мінальної політики держави.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1945 року була скасована широка підсудність справ військовим трибуналам. У 1953 році була ліквідована Особлива нарада, орган, який мав право на по-засудову репресію. Згодом відміняються постанова ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року про порядок ведення справ "щодо підготовки і здійснення терористичних актів" та постанови від 14 вересня 1937 року про зміни в кримі­нально-процесуальних кодексах, за якими не дозволялися касаційні скарги у справах про шкідництво, терор та ди­версії.

В зв'язку з затвердженням у 1955 році Положення про прокурорський нагляд були внесені відповідні зміни у чинне кримінально-процесуальне законодавство. Важливим актом у галузі кримінального судочинства стали Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік, прийняті 25 грудня 1958 року. Вони складалися з б розділів. У відповідності з Основами 28 грудня 1960 року Верховна Рада УРСР затвердила Кримінально-процесуаль­ний кодекс УРСР.

Головними складовими частинами КПК УРСР були по­ложення:

— про порушення кримінальної справи;

— дізнання і попереднє слідство;

— про провадження справ у суді першої інстанції;

— про провадження справ у касаційній і наглядовій інстанціях;

— про виконання вироків, ухвал і постанов суду;

— про застосування примусових заходів медичного ха­рактеру.

Десталінізація поставила на порядок денний питання про політичну, юридичну та громадську реабілітацію неза­конно репресованих, для чого було створено біля 100 комісій, •які мали право реабілітації та помилування. За роки своєї діяльності вони відновили чесне ім'я сотням тисяч невин-но засуджених. До кінця 50-х років органами КДБ і про­куратури України було переглянуто майже 5,5 млн. Справ, які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято 58 відсотків справ.

Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій, а з іншого боку — про обмеженість реабілітації їх жертв. Не розглядалися справи репресованих 20 — початку 30-х років, учасників ОУН—УПА. Поза процесом реабілітації залиши­лися майже всі, хто був так чи інакше пов'язаний з націо­налізмом.