8. Кримінальне право в 9-12 ст.

Багато уваги приділялося кримінальному праву. За Руською Правдою, поняття злочину трактувалось як «обида», незалежно від того, чи було це нанесення ма­теріальної, фізичної або моральної шкоди. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князівську владу, яка проявлялася передусім у повстаннях. Велику увагу приділяли майновим злочинам: крадіжкам (татьба), підпалові, пошкодженню рухомого майна тощо. До злочинів проти особи належали вбивство, побої, образа. Виривання бороди або вусів.

Суб'єктом злочину могла стати будь-яка людина, крім холопа—3а дії холопа відповідав його пан. Система по­карань була проста і м'яка. Найсерйознішими покаран­нями вважалися потік і розграбування, коли майно зло­чинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общи­ни або перетворювався в холопа. Найпоширенішими були грошові покарання — віра і продаж. Перша стягалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гри­вен, а друга — за інші злочини у розмірі від 3 до 12 гривен. За заподіяне тяжке каліцтво, вбивство зрадливої жінки стягували піввіри. Відома й так звана дика віра. Її сплачувала верв, на території якої знаходили вбитого, а вбивцю не вдавалося розшукати. Смертна кара як вид покарання не записана у Руській Правді, але літописний матеріал засвідчує її застосування за виступи проти феодальної влади і зраду князя. Так, організатори й учасники повстання проти князівської влади (70 осіб) були страчені через повішення князем Ізяславом у Києві 1068 р. За злочини, що належали до компетенції церков­ного суду, застосовувались єпитимії (покаяння), калічницькі кари (осліплення, відрізання носа, вух), тюремне ув'язнення.

Руська Правда не знала вікового обмеження кримі­нальної відповідальності, не знала також поняття осуд­ності, але їй було відоме поняття співучасті. Щоправда, проблема співучасті розв'язувалася просто: всі співучас­ники злочину відповідали порівну, розподіл функцій між ними не передбачався.