10. Причини феодальної роздробленості Київської Русі

Розпад Київської Русі був закономірним резуль­татом її економічного і політичного розвитку. Його причини корінилися у тогочасних виробничих та суспільних відносинах, які розвивалися на базі піднесення продуктивних сил у сільському госпо­дарстві й ремеслі. Замкнутий характер натураль­ного господарства вів до зміцнення самостійності окремих князівств, а звідси і до зміни їхньої по­літичної орієнтації на відокремлення. Місцеві еко­номічні інтереси продовжували прагнення до ви­ходу з-під влади Великого князя. Роль політично­го центру від Києва переходить на місця: таку роль починає відігравати головне місто того чи іншого удільного князівства. Його піднесення породжувало пев­ну агресивність по відношенню до сусідів. Втрата держав­ної єдності об'єктивно вела до князівських міжусобиць. Кожний з місцевих князів прагнув до розширення своїх володінь і здобуття титулу Великого князя.

У середині XII ст. Київська Русь розпалася на князів­ства: Київське, Галицьке, Волинське, Смоленське, Переяс­лавське, Володимиро-Суздальське тощо. Ці князівства-землі в свою чергу поділялися на менші князівства або волості. На удільні князівства була перенесена система сюзерені­тету-васалітету.

Кожне князівство (земля) мало свої особливості політич­ного розвитку. У Новгороді та Пскові утворилися феодальні республіки, у Володимиро-Суздальській землі перемогла міцна князівська влада, в Галицько-волинській землі ве­ликий вплив на владу традиційно мала боярська аристо­кратія.

Повернемося до тих часів, коли і Волинь, і Галицька зем­ля не були залежними від Києва. Слід відзначити, що во­линська державність була старша, ніж київська, з неї поча­лося об'єднання українських племен. Це була багата зем­ля, розташована на торговельних шляхах до Західної Євро­пи. До Київської держави її приєднав Володимир похода­ми 981 та 993 років. Приблизно в цей же час до Києва було приєднано і Галицьку землю.

Волинська та Галицька землі мали величезне значення для розвитку економіки Київської Русі. Після того, як кочові племена перекрили шлях до Криму, Прикарпаття стало єдиним джерелом постачання солі. Крім цього, через Волинську та Галицьку землі пролягали головні торго­вельні шляхи на захід, що робило їх однією з головних ланок європейської торгівлі тих часів.

В епоху розпаду Київської Русі в XII — XIII ст. Завер­шуються процеси виділення окремих земель. Київ пере­творився із столиці Русі на "стольне" місто Київської землі.

У 1214 р. Угорщина та Польща домовилися про розчле­нування Галицько-волинського князівства: Угорщина за­гарбала Галичину, а Перемишль було передано краків­ському князеві Лешку. Останній підтримав синів Романа, ів1215р.за згодою Лешка Данило й Василько одержали батьківську вотчину — Володимир.

Доба 1205—1245 рр. Надзвичайно цікава й важлива для розуміння загальних умов розквіту русько-української державності. Треба назвати тих, хто в тяжкий для Украї­ни час був вірний князівському столу і зберіг спадщину Романа для його синів.

Перш за все це дружина Романа, княгиня Ганна, яка протягом 14 років дбала за синівські права, вела напружену боротьбу з галицьким боярством. Вона стала другою після княгині Ольги жінкою, яка залишила глибокий слід в істо­рії України.