7. Цивільне право в 9-12 ст.

Утворення Київської держави супроводжувалось фор­муванням феодального права. Найдавнішою його фор­мою були звичаї, що склалися у процесі спілкування людей, увійшли в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього населення. Звичай став основним засобом регу­лювання поведінки людей у первіснообщинному суспіль­стві. З виникненням держави панівні класи пристосували деякі звичаї до своїх інтересів, санкціонували та забез­печували їх використання примусовою силою держави. Так виникло звичаєве право, що стало важливою фор­мою права у рабовласницьких державах. Воно поширю­валося також і в період феодалізму ((до виникнення аб­солютної монархії).

Законодавство мало достатньо розвинену систему цивільно-правових норм. У статтях Руської Правди йшлося про встановлення права власності не тільки на землю й угіддя, а й на рухоме майно: на коней, знаряддя виробництва тощо. Право власності відрізнялося від права во­лодіння, передбачався порядок відібрання власником виявленого ним свого майна, що знаходилось у володінні іншої особи. Законодавець по суті обґрунтовував непра­вомірне володіння, вимагаючи не тільки повернення сво­го майна, а й сплати компенсації за користування ним.

Руська Правда охороняла приватну власність. Так, знищення знаку власності на бортних деревах каралося штрафом у сумі 12 гривен. Великий штраф означав пе­редусім захист самого принципу приватної власності. Посилення захисту феодальної власності на землю було закріплене вже у Короткій редакції Руської Правди.

Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її набуття спочатку вважалася займанщина — освоєння вільних земель холопами і залежними селяна­ми. Відтак головним способом набуття землі стало пряме захоплення її у сусідських общин. Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам, слугам. Чим пізніша редакція Руської Правди, тим більше у ній даних про розвиток феодальної вотчини, яка включала у себе па­лаци власника, житло його слуг, приміщення для челяді та залежних селян, господарські будівлі.

Розвиненим було зобов'язальне право. Відомі такі види договорів: купівля-продаж. Позика, поклажа, особи­сте наймання тощо. Найповніше врегульований договір позики. Значною мірою це стало наслідком повстання київських низів 1113 р. Проти лихварів, Володимир Мо­номах, покликаний боярами, щоб врятувати ситуацію, розробив заходи, спрямовані на впорядкування відсотків стосовно боргів, дещо обмеживши свавілля лихварів. Стягнення відсотків було обмежене двома роками, після чого поверненню підлягала тільки взята сума. Якщо ж позикодавець уже встиг отримати відсотки за три роки (це становило 150% боргу), то він втрачав право на повернення боргу. Об'єктом позики були не тільки гроші, а й хліб, мед тощо.

Спадкове право характеризувалося відверто класо­вим підходом законодавця. Так, у бояр і дружинників спадкувати могли і сини, і дочки, а у смердів при від­сутності синів майно вважалося виморочним і переходи­ло до князя.

Тривалий час у;науці залишалося спірним питання про існування у Київській Русі спадкування за запові­том. Однак, як засвідчують законодавство і практика, воно насправді існувало. При спадкуванні за законом, тобто без заповіту, перевагу мали сини померлого. При їх наявності дочки не отримували нічого. На спадкоєм­ців покладався тільки обов'язок видати сестер заміж. Спадковість поділялася, очевидно, порівно, але молод­ший син мав перевагу — він отримував двір батька. Незаконні діти спадкових прав не мали, але якщо їх мати була рабинею, то вони разом з нею отримували волю.