19. Вищі органи державної влади і управління в 14-16 ст.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106
Значно більшу групу пануючого класу становили дрібні бояри і шляхта. Дрібне боярство, яке в Україні налічувало кількасот родин, мало маєтки з 10—15 сіл і, по суті, монополізувало все місцеве управління. Воно теж було зобов'язане Великому князеві військовою службою. У Литві бояри, зокрема середні, дрібні, не мали таких прав, як у Київській державі. Вони переважно були не власниками, а тільки володільцями землі, за користування якою несли військову повинність. Великий князь міг відібрати у боярина землю, якщо той не виконав свого обов'язку, передати спадщину іншій особі, наказував про видання боярських дочок заміж. Бояри були зобов'язані також допомагати князеві будувати фортеці, дороги, мости, платити деякі данини. Титул боярина можна було отримати від Великого князя і людям інших верств — міщанам, духівникам, навіть селянам. Існували свого роду перехідні ступені до боярства — путні бояри, панцерні слуги, боярська шляхта тощо.
Згодом верства, група боярства майже зникає. Спочатку це трапилося у західних землях, що найшвидше потрапили під владу Польщі. Боярство у Галичині, яке перейшло у католицизм, було зрівняне з польською шляхтою 1430 р. Інша його частина емігрувала на Поділля та Волинь. У XVI ст. Тут майже не залишилось українських боярських родів. Українські традиції, звичаї зберігалися тільки у середньої та дрібної шляхти. Але в народі у Литві повне зрівняння боярства з польською шляхтою відбулося після Люблінської унії 1569 р.
Шляхта, тобто основна маса дворянства, з середини XV ст. Мала панівне становище у Польщі, а згодом — і в Литві. Шляхетський титул був спадковим або надавався королем чи Великим князем. У сумнівних випадках існував спеціальний порядок так званого виводу у шляхетство — подання письмових доказів або показів декількох шляхтичів. Верхівка шляхти володіла вотчинними, а решта — удільними землями. Шляхта була звільнена від податків і повинностей, окрім так званої земської служби, тобто обов'язку виставляти (залежно від земельного наділу) певну кількість кінних воїнів, і повинностей, пов'язаних з обороною країни. Шляхта мала право отримувати зі своїх маєтків від населення податки, вимагати несення повинностей. Особа шляхтича вважалася недоторканою. Його ніхто не міг карати, хіба що за вироком особлива ' шляхетських трибуналів.
Шляхта могла обіймати державні посади. Згідно з Городельським привілеєм 1413 р. Шляхтичі мали бути католиками і одружувати дочок тільки з католиками. Всі вони також повинні були мати свої герби або приписувати (ставати васалами) до тих польських і литовських роді які вже мали свої герби (звичайно, за їх згодою).
Серед шляхти було чимало дрібної, бідної, зокрема Галичині, Волині. Нерідко їх земель ледве вистачало г те, щоб прогодуватися. Життя такої так званої ходачкові шляхти мало чим відрізнялося від життя селян. Про загалом шляхта у Литві і Польщі XVI—XVII ст. Ста-л дуже впливовою і міцною верствою панівного класу. Вона була основною опорою королівської та великокнязівське влади. За її підтримку королі й князі надавали шляхті все нові й нові привілеї — 1387, 1413, 1430, 1434 рр. Тощо. Ці акти остаточно оформили шляхту в єдиний привілейований стан. Поступово вона домоглася такого ж правового становища, як князі чи пани-бояри. У Польщі, де шляхта була найорганізованішою і наймогутнішою, вона становила близько 8—1О % населення, у Литві — близько 5 % (середній показник у західній Європі — 1—2 %).
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106 Наверх ↑