29. Формування української національної держави в 1648-1654 рр. Під проводом Б. Хмельницького

Посилення соціального, національного і релі­гійного гніту на українських землях привело до початку народно-визвольної війни, яка об'єктивно стала єдиною можливістю здобути свободу і неза­лежність, відстояти своє право на існування як народу, так і держави.

Повстання очолив колишній писар Війська За­порізького чигиринський сотник Богдан-Зіновій Хмельницький. Природжений дипломат, таланови­тий полководець він мав високий авторитет серед козаків. Хмельницький був добрим знавцем вій­ськової справи. Він розумівся на тактиці та стра­тегії, вмів своєчасно скористатися фортифікаційни­ми засобами, знав, коли треба наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою так­тикою поляків і татар. Роздуми переконали його в тому, що без союзу з татарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у запорожців була дещо слабкою, він не доб'ється успіху. Правильний розрахунок Хмель­ницького щодо залучення татар на свій бік справив силь­ний вплив на успішний розвиток подій Визвольної війни, особливо в її дебюті.

На початку 1648 р. Богдана Хмельницького було обра­но гетьманом. На його бік перейшли реєстрові козаки, які стояли на Запоріжжі.

На час виступу із Запорізької Січі військо Хмельниць­кого налічувало 5 тис. Чоловік. Назустріч йому рухалося не менше чисельністю польське військо. В травні 1648 р. В битвах на Жовтих Водах і під Корсунем Хмельницький вщент розбив польсько-шляхетські збройні сили, якими командував гетьман Потоцький.

Деякі історики звинувачують Хмельницького в тому, що після перемоги під Корсунем він не скористався з ситуації і не став рухатись у Західну Україну для остаточного роз­грому поляків, а, відійшовши до Чигирина, два місяці чо­гось очікував. Але справа в тому, що гетьману потрібен був час, щоб організувати своє військо, добити розрізнені шля­хетські з'єднання на визволеній території і вияснити, який міжнародний резонанс викличуть перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем.

У липні 1648 р. Козаки вирушили на захід. А вже у вересні під Пилявцями сталась грандіозна битва, де селян­сько-козацька армія отримала блискучу перемогу.

Польський король Ян Казимир намагається приборкати козаків. 28 липня 1649 р. Він видає універсал, яким по­збавляє Хмельницького гетьманства, оголошує його поза законом і визначає за його голову винагороду в 10 тис. Злотих. Польські збройні сили вирушають в похід проти українських повстанців, але вже через декілька днів козаки і татари вдалим маневром оточили поляків під Зборо­вом. Зрозумівши, що битва буде програна, Ян Казимир 5 серпня надіслав листа до українського гетьмана та крим­ського хана про перемир'я. Але останній вже домовився за спиною у Хмельницького з польським королем про вигід­ний для себе мир, і Хмельницький іде на переговори сам, по суті, випускаючи з рук повну перемогу над ворогом.

Зборівський договір. 7 серпня 1649 р. У Зборові відбу­лися українсько-польські переговори. Козацька старшина висунула 18 вимог, головними з яких були: 1) збереження всіх давніх козацьких вольностей, зокрема, "де б не знаходи­лися наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного"; 2) реєстр Запорізького Війська встановлю­вався у 40 тис. Чол.; 3) євреям-державцям і орендарям заборонялось жити на козацькій території; 4) визнати ко­зацьку територію, на якій би ніхто з іноземців не мав пра­ва і не наважувався брати податків; 5) Берестейська унія повинна бути скасована; 6) усі посади на козацькій тери­торії повинні бути надані особам не римської, а грецької віри; 7) усі сеймові ухвали, що урізають права і вольності Війська Запорозького, треба скасувати; 8) щоб духовенства римської віри в Києві не було.

У березні 1651 р. Поляки напали на містечко Красне на Поділлі, де в бою загинув один з найкращих українських полководців — Нечай.

Хмельницький направляє основні сили свого війська проти поляків. Вирішальна битва сталась 28—ЗО червня 1651 р. Біля Берестечка. Татари не могли розміститися на лівому фланзі, де була лісиста місцевість, і були змушені розгорнутися ближче до польського центру. Там вони попа­ли під обстріл польської артилерії і понесли значні втра­ти. До того ж це був час великого мусульманського свята — байраму, коли правовірним заборонялося воювати. Та­тарське військо залишило поле бою. Хмельницький догнав утікачів і почав умовляти їх повернутися. Тікаючи далі, хан захоплює із собою Хмельницького, залишивши військо без головнокомандуючого. Поразка українців стала не­минучою.

Повернувшись з татарського полону, Хмельницький по­чинає переговори з поляками. 18 вересня 1651 р. Під Білою Церквою був підписаний Білоцерківський мирний договір між Військом Запорізьким та Річчю Посполитою. Його головні положення такі: козацький реєстр скоротився на 20 тис. Чоловік, місто Чигирин залишається за гетьманом. Військо Запорізьке утримало свою православну віру, поль­ська шляхта одержала право повернутися до своїх маєтків.

Протягом 1652—1653 рр. Тенденція тиску на козацьку старшину з боку Речі Посполитої продовжується.

На початку травня 1652 р. За участю ханських послів у Чигирині відбулася козацька рада, яка постановила звіль­нити Військо Запорізьке від умов Білоцерківського дого­вору. Зважаючи на акти насильства та віроломства з боку польської шляхти, було визнане за необхідне розірвати мирні відносини з Польщею.

В травні, неподалеку від села Батіг сталась битва козаць­кого і польського війська, яка скінчилася повною пораз­кою поляків. Ця перемога підняла моральний дух україн­ського війська, повернула йому втрачену під Берестечком упевненість у своїх силах.

У грудні 1653 р. Козацьке військо оточило поляків на чолі з королем Яном Казимиром під Жванцями. Поляки були готові капітулювати, але їх знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Хмельницький погодив­ся на припинення бойових дій на умовах Зборівського до­говору.

Політичне та економічне становище України було дуже тяжке. Війна, татарські навали з їхніми трагічними наслід­ками, загальна мобілізація, неврожай, ізоляція від зовнішніх ринків — все це негативно відбивалося на господарстві держави.

Визвольна війна була всенародною, у ній брали участь усі соціальні прошарки українського суспільства.