13 Зміни в державному та сіспільному ладі під час монголо-татарського іга

В 1242 р. Данило Галицький призначив на посаду київ­ського митрополита Кирила, якого висвятив візантійський патріарх. Після його смерті патріарх прислав митрополи­том грека Максима, який, дещо вагаючись, не без натиску володимирського князя, в 1299 р. Переїхав до Володимира над Клязьмою.

Переселення резиденції київського митрополита в Во-лодимиро-Суздальську землю викликало протест україн­ського населення. Галицькі князі добиваються права мати митрополита для Галицько-волинської землі. В 1303 р. На митрополита галицького в Царграді було висвячено Ніфонта. До Галицької митрополії було прилучено Во-лодимирську, Перемишльську, Луцьку, Туровську і Холмську єпархії.

Галицько-волинські князі підтримували тісні зв'язки з папою римським. Маємо деякі вказівки, що ще до Романа приходило посольство від папи Інокентія III. Важливі сто­сунки з папою Інокентієм IV мав Данило. З одного боку, цими стосунками римська католицька Церква засвідчува­ла свою повагу до Галицько-волинського князівства, як гідного наступника Київської Русі. Але, з іншого боку, про­глядаються наміри папи схилити руських князів до унії з католиками. Так, посол папи Інокентія IV де Пляно-Карпіні ще в 1246 р. Схиляв Василька та руських єпископів до унїї.

Духовенство в Галицько-волинському князівстві мало привілейоване становище. Воно поділялося на дві групи:

Біле та чорне духовенство. До "білого" відносилося церковне духовенство, а до "чорного" — монастирське. Ченці відігра­вали велику роль у житті суспільства. В монастирях пра­цювали вчені, лікарі, маляри. В Галичі було 5 монастирів, у Володимирі — 1.

Хоча християнство міцно осіло на Галицько-волинській землі, сільське населення все ще додержувалося старих поглядів, обрядів, пам'ятало Перуна, Хорса, Мокошу. Поволі старі, поганські, вірування з'єднувалися з новими, христи­янськими, утворюючи "двовір'я": "кутя" — свят-Вечеря, "масляниця" — зустріч бога-сонця, Іван Купало — свято весни. Перун злився з пророком Іллею, Волос — із святим Власом тощо. Стара поганська віра внесла радість життя з природою в аскетизм християнства, і ця ясність та радість відбивалася на всьому житті українців.