28. Національно-визвольна війна 1648-1654 рр. Під проводом Б. Хмельницького
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106
Навесні 1648 р. Вибухнула народно-визвольна війна українського народу. Почався новий період української історії — період відродження української держави.
Багатовікове панування іноземних загарбників було справжньою трагедією для народу України. Посилення соціально-економічного гніту тісно перепліталося з національним і релігійним, що значно гальмувало розвиток України. Політична анархія і корупція у державному управлінні Речі Посполитої сприяли свавіллю в Україні польських магнатів і шляхти. Характеризуючи тяжке становище народних мас, Б. Хмельницький у червні 1648 р. Писав польському королю, що «пани державці та старости в задоволення собі нестерпно принижують нас і тяжко-ображають, позбавляючи нас не тільки бідного майна, але-і волі, посягають на наші хутори, луки, сінокоси, ниви, зорані поля... І що тільки будь-кому з них у нас, козаків. Подобається, силою віднімають, а нас самих, безневинних, обдирають, б'ють, мордують, в тюрми кидають, на смерть за наші маєтності вбивають. Ні на які права, ні на привілеї, не звертають уваги... Маючи нас... За своїх власних. Невільників».
Прийняті у Речі Посполитій «Статті для заспокоєння руського народу» 1632 р., а також «Ординація війська Запорізького реєстрового» 1638 р. Не призупинили, а навпаки — сприяли подальшому наступу польських феодалів, масовій колонізації українських земель і насильницькому поширенню католицизму в Україні.
Напередодні народно-визвольної війни соціально-економічні, політичні та національно-релігійні суперечності значно загострилися. Польський гетьман в Україні М. Потоцький зазначав, що не було жодного села чи міста, в якому би не лунали заклики до свавілля і де би «не замишляли життя і майно своїх панів і орендарів, часто жаліючись і образи і утиски».
Війна українського народу за рушійними силами і суттю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю — народно-визвольною. Антикріпосницький характер цієї війни проявився з самого початку повстання — 1648 р. І підтвердився у ході подій наступних років. Так, повстання у середньому Подніпров'ї і розпочалося під час збирання феодальних повинностей у населення. Реєстрове козацтво підтримало повстанців. Будучи невдоволеними порядками, введеними у Запорізькій Січі «Ординацією війська Запорізького реєстрового» 1638 р., воно теж повстало і перейшло на бік Б. Хмельницького.
Незабаром повстання охопило всю Україну: Лівобережжя, Подніпров'я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки землевласників незалежно від їх національного походження і вірувань, виганяли місцеву владу, знищуючи при цьому документи, що засвідчували кріпосницький стан чи економічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками і відмовлялися виконувати феодальні повинності. Селянство стало першим великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців.
Особливо яскраво антифеодальний характер війни проявився після Зборівського договору 1649 р., за умовами якого над рядовим козацтвом і більшістю селян знову нависла загроза відновлення магнатсько-шляхетського гніту. Згідно з цим договором чисельність козацького реєстру обмежувалася 40 тис. Козаків (фактично їх було у декілька .разів більше). Польським панам передавалися їхні маєтки в Україні. Селяни, які не потрапляли до козацького реєстру, переходили у підданство своїх власників. У такій ситуації повстанці покидали військо, полковники якого визнали умови Зборівського договору, і поповнювали полки, очолені вихідцями із селянства, що не підписалися під цим договором.
Селяни Подніпров'я, не сприйнявши умов договору, в деяких районах повстали. Б. Хмельницькому загрожувала «чорна» рада за підписання Зборівського договору. Козацька старшина настільки налякалася таким становищем, що Хмельницький змушений був вимагати від старшинської адміністрації придушити повстання силою і покарати винних у порушенні миру. Тільки небезпека нового вторгнення магнатсько-шляхетських військ на звільнену територію змусила гетьмана зміни і и ставлення до селянських виступів. Однією з причин виступів було скорочення реєстрових козаків до 20 тис.
Зауважимо, що разом з селянством у визвольній війні брали участь козацтво і міське населення, а також козацька старшина. Участь у визвольній війні різних соціальних верств українського народу пояснюється загальними інтересами і метою — знищенням панування іноземних загарбників. Звичайно, кінцева мета була різною. Наприклад, українське селянство намагалося послабити або знищити (скасувати) феодально-кріпосницький гніт. Рядове козацтво і міська біднота виступали проти посилення соціально-економічного гніту, загрози їх закабалення і закріпачення. Ті, хто приєдналися до повстанців, — українські шляхтичі й православне духовенство — домагалися відновлення і зміцнення своїх станових прав і привілеїв. Козацька старшина намагалася використати ситуацію для збереження феодально-кріпосницьких відносин і встановити повне економічне й політичне панування над підлеглими,
У ході війни різні соціальні верстви об'єднались проти загального ворога — іноземних поневолювачів. Рух перетворився у загальнонародний. Як і в інших народів, е Україні загальна боротьба набувала релігійного спрямування. Це виявлялося у боротьбі православ'я проти католицизму, однак аж ніяк не впливало на антикріпосницьку суть і визвольну мету.
Антикріпосницька та визвольна боротьба українського народу відбувалася не ізольовано, а у постійних зв'язка? І взаємодіях з іншими народами. В Україні поряд з українцями — її основним населенням — проживали представники інших народностей, які також брали участь у боротьбі. Виступи українського народу проти соціально-економічного, політичного і релігійного гніту вплинули на роз виток антикріпосницького руху сусідніх народів. У загонах повстанців були росіяни, білоруси, поляки, литовці, угорці, чехи, словаки, німці та вихідці з інших народів. Численні документи і матеріали засвідчують те, що у народно-визвольній війні брали участь представники 23 народностей.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99
100 101 102 103 104 105 106 Наверх ↑