64. Державнй лад у період 1 Світової війни

Кінець XIX—початок XX ст. Характеризується новим політичним пожвавленням, яке охопило українські землі у складі Австро-Угорської та Російської імперій, новим спалахом національної свідомості й активності. В Україні виникли нелегальні політичні партії та організації, зо­крема Революційна Українська партія (РУП), Українська соціалістична партія, Товариство Українських поступов­ців (ТУП) на чолі з М. Грушевським. Поштовхом для розвитку українського національного руху стали події 1905—1907 рр. У Росії. У цей період було дозволено ви­давати україномовну літературу, утворювати українські культурні товариства, установи. З'явилися українські видавництва, культурно-просвітницькі товариства («Прос­віта»), музичні й театральні колективи. Все це допомагало піднесенню освітнього рівня українського населення.

Після революції у Росії вперше був створений і почав працювати представницький орган, подібний до захід­ноєвропейського парламенту — Державна дума, де сфор­мувалась українська фракція депутатів: 1906 р. Вона налічувала 40 осіб, 1907 р. — 47, які домагалися націо­нальної автономії України.

Однак після поразки революції в Росії розпочалися репресії проти українського національного руху. Вороже поставилися до нього не тільки офіційні урядові кола та праві реакційні партії, сили, а й російські ліберали, котрі на словах захищали «інородців», насправді ж вважали український національний рух небезпечним для цілісності Російської держави.

Важливою подією в історії України стала перша сві­това війна, під час якої у воюючих, країнах загострилися численні економічні, політичні та національні супереч­ності. Розділена між державами-суперниками, Україна перші роки війни (особливо її західні землі) була дуже-зруйнована. Близько 3 млн. Українців воювали у російській армії, 250 тис. — в австрійській. Як у Австро-Угорщині, так і в Росії розпочався новий наступ на українство. «Кі­нець українству!» — таке гасло висунула російська ад­міністрація. Закривали українські видання, заарештовува­ли і засилали багатьох українських політичних діячів, письменників, інтелігентів. Припинили діяльність полі­тичні партії, організації, товариства.

На український національний рух зводили наклепи. Так, міністр закордонних справ Росії А. Сазонов на по­чатку 1915 р. Заявив з думської трибуни, що український-рух у Росії — зрадницький, штучний, організований за німецькі гроші.

Після довгих років кривавих змагань ворогуючі сто­рони були знесилені. У Німеччині, Австро-Угорщині та Росії наприкінці війни виникла революційна ситуація. Найгостріше вона проявилась у царській Росії. В лютому 1917 р. Тут було повалено самодержавство. Владу захопив Тимчасовий уряд на чолі з князем Львовим, утво­рений внаслідок переговорів Тимчасового комітету Дер­жавної думи з меншовицько-есерівським керівництвом Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів, Тимчасовий уряд намагався зберегти панівне становище поміщиків і капіталістів, «оздоровити» армію, продов­жити до переможного кінця війну. Не розв'язувалися пи­тання про землю, національні проблеми, так само, як і за царського уряду, свято оберігався принцип «єдиної і непо­дільної Росії».

Крім партії більшовиків, яка розгорнула в Україні активну проросійську діяльність, хоч і налічувала тоділише 2 тис. Осіб, виникли і діяли Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), очолювана В. Винниченком, Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) на чолі з М. Ковалевським, військовий клуб імені гетьмана П. Полуботка на чолі з М. Міхновським тощо. Отже, в умовах великих соціально-політичних катаклізмів, коли вирішувалися долі та шляхи історичного роз­витку багатьох народів світу, розпочалася третя доба ста­новлення української державності після попередніх двох — княжої та козацької.