59. Революційно-демократична думка на захі-дноукр землях. В. Навроцький, О.Терлецький, М. Павлик, І. Франко.

О. Терлецький (1850—1902) Виступає як рево-люційний демократ і саме з цих позицій висвіт-лює найзлободенніші проблеми Галичини. Най-голов­нішим питанням, яке потребувало вирішен-ня, було аграрне. І не ви­падково підкреслює нео-бхідність звернути увагу са­ме на нього. Він кри-тикує тих ек-тів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пи-яцтві, лі­нощах) і пропонували рецепти морально-го виховання народу. У статті «Лихва на Букови-ні» (1878) пише, що саме ек-ні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання уважав за можливе ре­волюційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати госп-ва, засновані на громадській власності на землю.

Критикує кап-зм як спосіб В, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через мен-шість багату і неп род-ну». Він пише про пануван-ня приватного капі­талу, анархію В, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами зар-пл. З ан-алізу становища робітничого класу за умов кап-зму, зро­бленого ним у статті «Робітницька плата і рух робітницький в Авст­рії в послідніх часах» (1881), робить висновок, що поліпшити своє ста-новище робітники можуть, лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу».

Майбутнє су-ва зв'язує із соціалізмом. Проте ва-жливо зазначити, що на суді, спростовуючи зви-нувачення в антидержавній діяльності, він зая-вив, що пропаганда «бунту» мож­лива лише там, де розв-к ек-ки вже призвів до появи 2 ворожих верств — капіталістів і пролетаріату. У Галичині цей про­цес тільки почався, тому соціалістичною пропагандою передбачало­ся лише роз'яснення робітникам і селянам їхнього реального стано­ви-ща. Така заява свідчить про розуміння ним зако-но­мірностей сус-ого роз-ку.

М. Павлик (1853—1915) Виступив як виразник ін-тересів трудового, або, як він писав, «робітного народу». До ціє категорії ик зараховував «найми-тів і дрібних господарів і взагалі людей фізично працюючих», про що писав у «Матеріалах до ре-візії програми укр.-руської радикальної партії» (1891). Критикує кап-зм, змальовує кап-ну експ-луатацію й характеризує існуючий лад як неспра-ведливий. Головну увагу у своїх працях він приді-ляє вирішенню питання про усунення експлуата-ції та побудову майбутнього сус-ва, котре він зв'язує із соціалізмом. Читав твори революційних демократів, був обізнаний із марксизмом. У своїх працях він неодноразово посилається на «Капі-тал», використовує деякі його положення для ар-гументації своїх думок. Це, зокрема, стосується питання про переваги великого В над дрібним. І не випадково М. Павлик є прихильником громад-ського госп-ва.

Як палкий захисник інтересів народу, що мріяв про його світле майбутнє, досить детально зма-льовує це майбутнє. Основу соціалістичного сус-ва ста­новитиме колективна власність громадян і колективне госп-ня. Перехід до соціалістичного ладу він бачив як еволюційний процес, хоч і не виключав революційної боротьби. Мирний, ево-люційний шлях може обрати вже сам людський розум. Усі розумні люди повинні свідомо пряму-вати до соціалізму. Револю­ційний шлях буде не-обхідним тоді, коли правлячі кола відмовляться добровільно визнати новий лад.

І. Франко (1856—1916) Велику увагу приділив досл-ню ек-ки Гали­чини, становищу селянства й робітничого класу. У працях «Земель­на власність у Галичині» (1887), «Панщина та її скасування в 1848 році в Галичині» (1897) та інших він дає гли-бокий аналіз феодаль­них відносин у тім краї.

Використовуючи великий статистичний матеріал, роз­криває історію пограбування селянства як в процесі скасування крі­пацтва, так і після рефор-ми 1848 р. Причину соц-ної нерівності, експлуа-тації трудящих бачив у існуванні приватної влас-ності. Тому 1-ою обов'язковою умовою для зни-щення експлуатації має стати ліквідація приват-ної і встановлення сус-ної власності на землю і всі засоби В. Здійснення цих соціалістичних іде-алів вважає можливим без насильства, хоч і зак-ликає до боротьби і не пропонує відмовлятись від найрадикальніших ліків — революції.

Великого значення надавав ПЕ, під­креслюючи, що вона «безперечно найважливіша з усіх наук». Він популяризатор ек-ної теорії і ек-ної теорії К. Маркса. Аналіз категорій ПЕ в нього підпорядко-вується ін. зав-ням. Хоче приве­рнути увагу сус-ва до ек-них проблем, до необхідності їх виріше-ння. На науковому рівні він намагається роз­крити трудящим причини їхнього тяжкого ек-ого стано-вища. З метою пропаганди ідей соціалізму серед робітників надрукував у газеті «Ргаса» серію ста-тей під назвою «Робітниче пи­тання»: «Хто є робі-тником?», «Як постала наймана праця?», «Що приносить нам праця?», «На кого ми працює-мо?», «Чия вина?». 1881 р. їх було видано окре-мим виданням під назвою «Про працю». У цих статтях широко використовує категорії ПЕ для аналізу ек-них питань. Дає визначення ПЕ. Це ви­зн-ня, проте, не було чітким і сталим. Він роз-глядає ПЕ як науку про «сус-ні зв'язки між людь-ми», називає її найважливішою з наук тому, що вона «досліджує причини злиднів і багатства лю-дей, вчить про працю, її наслідки, її поділ». Зго-дом він визначає ПЕ як науку про ек-ні з-ни роз-ку сус-ва. Поділяв марксистську думку про про­гресивний хар-р сус-ого роз-ку і на цій підставі робив ви­сновок про історичний хар-р ПЕ. Він ви-соко оцінює марксистську ПЕ і називає її ПЕ тру-дящих класів.  В аналізі категорій ПЕ звертає ос-об­ливу увагу на такі: товар, гроші, капітал, рента тощо. Аналізуючи товар, він дає йому кілька визн-нь, але зрештою пише, що це про­дукт праці, створений не для власного спож-ня, а для обмі-ну. Він виділяє 2 властивості товару — мінову і споживну вартість і дає досить популярне їх тлу-мачення. Послідовно стоїть на позиціях трудової теорії в-сті Саме людська праця є мірою в-сті то-варів. Цю ідею використовує для критики кап-ого способу В як експлуататорського. Кап-не В пра-ви­льно розумів як В, засноване на найманій пра-ці. Для роз­криття механізму кап-ної експлуатації він використовує елементи вчення К. Маркса про додаткову в-сть. Велику увагу І. Франко приділяє висвітленню питання зар-пл, проте її характери-тику він дає переважно з позицій «заліз­ного з-ну зар-пл» Лассаля. Сприймає відкритий К. Марк-сом загальний з-н кап-ого нагромадження, ілю-струючи його численними прикладами з дійсності Галичини. Визнає неминучість перемоги соціаліз-му. Шляхи переходу до соціалізму він зв'язував з ево­люційним поступом, з поширенням освіти, на-уки й нац-ної свідомості.

Отже, еволюцію світогляду Франка можна визна-чити як перехід від захоплення ідеями Драгома-нова до сприйняття ідей марксизму, а згодом їх критичного осмислення і заперечення, особливо методів їх реалізації.

Навроцький (1847 — 1882) Приділяє велику ува-гу В. Розкриває процес еволюції земельної влас-ності. Цей процес спричинив консолідацію земе-льних масивів у руках великих земельних магна-тів і роздрібнення селянської земельної власнос-ті. Він спостерігав розв-к кап-них відно-син у краї. Гостро критикував монополію шляхти на В та продаж спиртних напоїв. Цьому питанню він при-святив кілька праць. Таврує галицьку шляхту, яка спо­ювала селянство, маючи від цього величезні прибутки. Викривав колонізато-рський і водночас прошляхетський ха­р-р авст-рійської податкової сис-ми, центральні й місцеві податки переклада-лися на селянство.

У своїх працях він не ставить зав-ня теоретик-ної роз­робки проблем ПЕ, а широко викорис-товує ек-ні категорії. Він — прихильник трудової теорії в-сті. Досліджує проблеми експлуатації, прод-ті праці .