78.Французький неолібералізм (паризька школа). М.Алле.

Моріс Фелікс Шарль Алле Праці – “У пошуках ек-ної дисципліни”, “Ек-ка і %”, Податок на капі-тал та грошова реформа”, “Загальна теорія над-лишків”. Метод досл-ня – ек-ко-теоретичний та порівняльно-історичний аналіз. Ек-на модель сус-ва зводить до само регульованої ринкової ек-ки.  Держава в сус-ві, побудованому на ринк-их засадах ,відіграє активну роль: є гарантом збереження основи ринкової ек-ки – приватної власності; жорстоко контролює грошово-кредит-ну сферу; здійснює анти циклічне регулювання через договірне планування; забезпечує розв-к соц-ної сфери.Запровадив категорію  «ек-ки рин-ків» з метою визн-ня макроек-ної моделі, за якою сус-не госп-во є сукупністю локальних ринків, для яких хар-не власні замкнуті сис-ми ціноутворен-ня. Ек-н рівновага залежить від рівноваги окре-мих локальних ринків. Циклічн  коливання має грошову природу. Суть цього практичних реноме-ндацій зводилась до кредитного контролю. Напо-лягав на жорстокому регулюванні державою гро-шової маси та ставки %. Теорія інвестицій. Фо-рмулює  «золоте правило»: за нульової банків-ської ставки % можна досягти макс. рівня спож-ня, а не нагромадж. Природним стабілізатором коливань інвестиційних потоків є обсяги неспожи-тих засобів (“теорема залишків”). Під-ці самі ви-рішують, які обсяги капіталів їм необхідні для ін-вестування, і визначають галузі застосування ка-піталів. Це забезпечує рівномірний розподіл капі-талів між галузями і формування раціональної структури сус-ого В. Планування ек-ки оцінює виходячи з  «теореми еквівалентності»: будь-яка ситуація врівноваження ек-ки є ситуацією ма-ксимальної ефективності, і навпаки. Будь-яка си-туація максимальної ефективності є ситуацією, що свідчить про врівноваження ринкової ек-ки. Планування – свідоме створення ситуації врівно-важення ек-ки, однак планове втручання держа-ви має бути тільки індикативним – запобігати ко-н`юктурним коливанням, порушенням ек-ної рів-новаги, але не перешкоджати вільному вибору.

86. Досвід застосування рекомендацій нео-класичної теорії в ек-ці різних країн.

Концепції чиказької школи та доктрин «ек-ки про-позиції», «раціональних очікувань» стали ще 1-м прикладом ефективного вторгнення ек-ної теорії в реальну ек-ку.

 «Тетчеризм». Монетаристську грошову політику було запрова­джено в практику управління держа-вними фінансами Великобрита­нії ще урядом Ка-ллагена 1976 р. на вимогу Міжнародного валют-но­го фонду. Проте вона реалізовувалася дуже непослідовно, оск не була популярною. М. Тет-чер, яка прийшла до влади під гаслом «ек-ки про-по­зиції», скоро переконалась, що його можна ре-алізувати лише тоді, коли для цього є відповідні умови. Тому як основу своєї ек-­ної політики вона бере програму оздоровлення ек-ки, запропонова-ну М. Фрідменом. Ек-на політика неухильно вті-лювалась у життя протягом десятиріччя і сприя-ла змі­цненню ек-ого становища цієї країни.

Як засіб контролювання грошової маси було виз-на­чено конкретні показники зростання грошової пропозиції у середньостроковій перспективі і пе-редбачено її скорочення. Метою уряду було об-межити діяльність казначейства з випуску грошей і захистити його від тиску соц-ної демагогії. На практиці це означало автоматичне підвищення облікових ставок і скорочен­ня кредитування, ко-ли зростання грошової маси переходить контро-льну межу. Важливим напрямком контролю за грошовою масою було при­йняття рішення про обмеження урядових витрат, котрі породжують бюджетний дефіцит. Скорочувалась к-ть урядо-вих службовців, провадилась структурна перебу-дова управлінського апарату, лікві­довувались, особливо «дорогі» його підрозділи. Економія ко-штів на урядовому рівні позначилася, зрозуміло, і на органах місцевого управління. Запроваджува-лась сис-ма штраф­них бюджетних асигнувань. А готуючись до нових виборів, М. Тетчер включила у свою програму проект радикальної перебудови, яка гарантувала б урядові повний контроль над динамікою місцевих податків. Ця політика, проте, мала й негативні наслідки: скоротились об­сяги житлового будівництва, деякі статті витрат місце-вого бюджету стали статтями витрат державного. Економія на місцевих витратах на соц-ну сферу потребувала збільшення державних витрат. Уряд Тетчер після 1-их виборів уживав рішучих заходів для запобігання бюджетному дефіциту, особливо за рахунок збільшення непрямих податків. Вод-ночас було послаблено податковий тиск на осо-бисті доходи. Витрати на соц-ну сферу консерва-тори намагалися скоротити, але на практиці спромоглися тільки їх тимчасово заморозити. Це було зв'язано з тим, що в період реформ ек-ка перебувала у кризовому стані й соц-на сфера по-требувала додаткових коштів. Однак уряд не від-мовився від цієї ідеї, продовжуючи наступ на уні-версальні соц-ні програми, які потребували знач-них коштів, але були неефективними. Та лише після 2-их виборів було розроблено проект соц-ого забезпечення, який передбачав суттєву ре-форму сис-ми дер­жавного пенсійного забезпече-ння та гарантування мінімальних до­ходів з вико-ристанням засобів жорсткого контролю за мат станом отримувачів дотацій. Цей проект перед-бачав значну еконо­мію бюджетних коштів. Уряд М. Тетчер оголошує проблему безробіття універ-сальною, яку не можна вирішити з до­помогою стабілізаційної чи стимулюючої політики. Отже, це не клопіт уряду, який може лише координува-ти умови стабільного ек-ого зростання. Політику уряду було спрямовано на формування мобіль-ного ринку робочої сили, тобто пристосування робочої сили до потреб В, а саме: стимулювання кваліфі­каційної перепідготовки та професійної підготовки молоді. Крім того, було вжито заходів для розширення сфери неповної зайнято­сті. Вит-рати бюджету на ці цілі зростали швидкими тем-пами, але одночасно скорочувалися витрати на підтримку безробітних. Важ­ливу роль у підвище-нні рівня зайнятості відігравали служби праце-влаштування. Отже, уряд М. Тетчер практично довів, що на зайнятість най­більше впливає полі-тика стимулювання ек-ого зростання. В основу концепції розв-ку ек-ки, реалізацію якої уряд по-чинає із сер. 80-х рр„ покладено принцип Віль-ного під­приємництва, сформульований з позицій монетаризму та «ек-ки пропозиції». Відновлення класичного ринкового госп-ва зв'язувалося пере-довсім з денаціоналізацією пром-ті. Метою при-ватизації була демонополізація та створення ко-нкурентної ек-ки. Було також важливо позбавити державу необхідності суб­сидувати нерентабельні й збиткові державні під-ва, лише 10 % з яких пе-ребували на самофінансуванні, тоді як дотації ін. були досить значні і дорівнювали 50 % асигну-вань на сферу охоро­ни здоров'я, наприклад.

Приватизація відбувалась у формі викупу (пря-мого та через акції) і забезпечила державному та місцевому бюджетам значні доходи. Водночас було вжито рішучих заходів щодо перебудови сис-ми оподаткування з метою сприяння під-кій діяльності.

Помітним стимулом динаміки ек-ого зростання було створення зон вільного підприємництва, у межах яких запроваджено особливі пільгові пра-вила оподаткування, кредитування та митного контролю. Поряд із цими заходами було створе-но програму заохочення конкуренції, що сприяла створенню вел. r-ті малих та середніх під-в. Це оздоровлювало ек-ку, збільшувало прибутковість та обсяг інвестицій, а відтак — зменшувало й без­робіття. Широка програма приватизації, спря-мована на створення умов для під-кої діяльності, забезпечила справжню революцію в розв-ку В та стабілізації ек-ки.

 «Рейганоміка». Дещо інакше реалізовувалась монетаристська доктрина в США, де ек-на про-грама Фрідмена тривалий час не знаходила під-тримки. Фрідмен як радник президента Ніксона запропонував проект ре­форми «План допомоги сім'ї» на 1969—1971 рр., який не бу­ло затверд-жено конгресом. Через труднощі, зв'язані з особ-ливостями кредитно-грошової системи США і об-меженими повноваженнями ФРС, прямий конт-роль над грошовою масою був значно ускладне-ний. Крім того, згодом виявилось, що регулюван-ня грошової маси неможливе без контролю за процентними ставками. Це частково су­перечило онетаристським принципам. Труднощі практич-ної реалізації ідей монетаризму полягали, та­кож у непопулярності його соц-ної політики. Усе це потребувало відмови від деяких принципових по-ложень та вимог монетаристської доктрини. Деякі монетарні рецепти Фрідмена частково випробо-вувались урядом Ніксона, але не мали успіху, спричиняючи різке погіршання ек-ого стану. Після кризи 1974—1975 рр., уряд США відмовився від кейнсіанської концепції глобального регулювання ек-ки. Рекомендації Фрідмена починають давати відповідний ефект. Цілковитого тріум­фу його ек-на теорія зазнала за президента Р. Рейгана, коли було досягнуто високого рівня стабілізації амер. ек-­ки, послаблено інфляцію, зміцнено долар. Свою ек-ну програму, основними пунктами якої були стри­мування інфляції та стимулювання ек-ого розв-ку, Р. Рейган оприлюднив 1981 р. Про-грама заперечувала політику перерозподілу до-ходів, яка мала на меті пом'якшення соц-ого на-пруження і стимулювання по­питу з метою забез-печення ек-ого зростання та ліквідації безробіття.

Вона передбачала зосе­редження основних ре-форматорських зусиль на проблемі оподаткуван-ня, але заходи якої було спрямо­вано на подолан-ня дефіциту державного бюджету, уряд Рейгана намагається обмежити регулюючий вплив держа-ви, скорочуючи по­датки з метою використання дефіциту федерального бюджету як важеля впливу на витрати. У такий спосіб уряд мав на меті: побороти інфляцію, позбувшись політики пристосування до неї; змінити хар-р раціональ-них очі­кувань; подолати споживацьку психологію, яка склалась у період стимулювання попиту; сформувати розуміння того, що сус-во мусить припинити жити в кредит, що обмеження витрат є необхід­ним для відновлення розбалансованої фінансової сис-ми. Включала 4 компоненти:

ре­формування податкової сис-ми з метою стиму-лювання заощаджень та розширення інвестицій-них фондів;  зменшення державних витрат (крім витрат на оборону) з метою скорочення дефіциту бюджету; обмеження регламентації ек-ної діяль-ності з метою пожвав­лення під-ва та відновлення ринкових механізмів;  прове­дення монетаристсь-кої політики контролю за грошовою масою.  Її бу-ло розраховано на 5 років. Здійснення програми почалося з того, що ФРС раптово заморо­зила зростання грошової маси, іфляційно впливаючи на ринки си­ровини та капіталу. Засадною ідеєю нової ек-ної політики було те, що змен­шення по-датків збільшуватиме заощадження та інвестиції і сприя­тиме зростанню В. Податкова реформа, яка розпочалась у США 1981 р., передовсім зме-ншила ставки податків на особисті доходи. Зго-дом було запроваджено індексування оподатку-вання з метою запобігти інфляційному впливу на доходи та ліквідувати зв'язок між розв-ком інфля-ції і зростанням надходжень до держа­вного бюд-жету. Одночасно вводились для корпорацій нові пільгові правила при­скореної амортизації та опо-даткування інвестиційного кредиту, що сприяло збільшенню розмірів прибутків за незмінних по-датків і за­безпечувало прискорення процесу ка-піталізації, розширення В та зайнятості. Для ма-лоприбуткових корпорацій ставка пода­тку знижу-валася. Важливим кроком уряду було створення позитивних стимулів формування заощаджень та інвестицій. Цьому, зрозуміло, сприяло вже саме тільки зниження податків. Іншими стимулами ста-ли нові, неоподатковувані ощадні сертифікати та персональні пенсійні ра­хунки. Не оподатковував-лись ні кошти, вкладені в ці сертифікати, або пок-ладені на такі рахунки, ні проценти на них за умо-ви, що ці суми залишатимуться на рахунках про-тягом певного строку. Це ста­ло могутнім стиму-лом до заощаджень, а отже, до інвестицій. Було також запроваджено нову сис-му інвестиційного податко­вого кредиту, згідно з якою податки змен-шувались відповідно до розмірів інвестицій (сти-мулювалося капіталотворення). Усі ці заходи, од-нак, натрапляли на сильний опір, і в 1-ий строк свого президенства Рейган зміг реалізувати ли-ше ту частину програми реформування фіскаль-ної політики, що стосувалась опо­даткування осо-бистих доходів. Але 1986 р. конгрес нарешті при-йняв з-н про податкову реформу, визначивши як її основну мету — підвищення ефективності ек-ки за рахунок посилення ролі ринкових механізмів та обмеження фіскальної дискреційної політи­ки держави, що відповідало теоретичним принци-пам «ек-ки пропозиції» та монетаризму. 2-ий на-прямок рейганівської ек-ної реформи — бороть­ба за скорочення державних витрат та ліквідацію бюджетного дефі­циту, який розглядався не лише як важіль інфляційного впливу, а і як серйозна перешкода на шляху ек-ого зростання, оск урядо-ві позики та податки вилучали значну к-ть коштів із ви­робничої сфери. Проте більшість політиків уважала, що скорочення податків призведе до ще вищого рівня дефіциту, до нового витка інф-ляційної спіралі. Тому пропонувалось розпочати податкову ре­форму тільки після скорочення дер-жавних витрат. Наприкінці 1981 р. конгрес затве-рдив програму скорочення ви­трат (крім витрат на оборону, соц-не страхування та медичне обслу-говування) майже за всіма статтями. Було закри-то кілька програм соц-ної допомоги, ліквідовано низку дотацій та субси­дій. Без огляду на критику та зростання на 1-ому етапі бюджет­ного дефіци-ту, Рейган і надалі послідовно проводив політику ско­рочення витрат. З наказу президента було створено службу контролю за бюджет­ними вида-тками, котра підготувала програму скорочення витрат, в основу якої було покладено принцип фінансової самоокупності ба­гатьох держ.служб та державних під-в. Однак конгрес не затвердив програму скорочення субсидій як непопулярну. Між тим жорстка позиція ФРС, що формувала грошо­ву політику, стимулювала пошуки компро-місу між конгресом та ад­міністрацією, не погод-жуючись на інфляційне накачування грошей в ек-ку. Стримування грошової маси, зменшення по-датків та витрат бю­джету створили ситуацію, ко-ли приріст грошових засобів почали використову-вати на фінансування реальної ек-ної діяльності. Припинилося стабільне зростання зар-пл, було замороже­но її мінімальний рівень. Це розірвало зв'язок між зар-пл та інфляцією, що досі вважав-ся нездоланним. З 1983 р. починається ек-не по-жвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч ¯ держ. субсидії, обсяги ін­вестицій зросли мАйже вдвоє, як і передбачали автори теорії «ек-ки пропозиції». Реальні доходи зросли, але збіль-шився і розрив між їхніми рівнями. Ще 1-єю озна-кою стабілізації ек-ки стало зростання курсу до-лара, що, не в останню чергу, відбувалось завдя-ки довірі сус-ва до ек-ної політики уряду. Повер-нення до нормального, неінфляційного ек-ого зрос­тання було болісним процесом, який супро-воджувався масовими банкрутствами, неінфляці-йним безробіттям. Але згодом інфляцію спромог-лися приборкати, зайнятість збільшити. Одночас-но лібералізувались зовнішньоек-ні відносини, що дало змогу країні взяти участь у міжнародно-му поділі праці, спрос­тило процес вивезення ка-піталів та отримання інвестицій, гаранту­вало до-ступ до нових технологій та розв-к власного В під впливом міжнародної конкуренції. Було розроб-лено сис-му стимулювання прямих приватних ін-ве­стицій, що уможливило завоювання міжнарод-них ринків без від­пливу коштів з державного бюд-жету. Усе це забезпечило стабіль­ність грошової од., дію ринкових сил на всьому ек-ому просторі.

Водночас успішна реалізація сучасних неокласи-чних доктрин можлива не скрізь і не завжди. Для цього необхідна не лише полі­тична воля влади, а й відповідні ек-ні умови, відповідний рі­вень розв-ку країни, належні історичні, нац-ні, інституційні та інші чинники.

Нові неокласичні доктрини було сформульовано в конкретних країнах, і вони найбільшою мірою сприяли вирішенню проблем са­ме цих країн. Це не суперечить тезі про величезну роль ек-ко-тео-ретичних досл-нь, а свідчить лише про неможли-вість стан­дартного підходу до різних ек-них явищ.