77. Англ. неолібералізм (лондонська школа). Ф.Хайєк.
Фрідріх фон Хайек – 1-н з основоположників. Праці – “Ціни і В”, “Грошова теорія і ек-ний цикл”, “Дорога до рабства”, Індивідуалізм і сус-ний лад”, Прибуток, % і інвестиції”, “Конституція свободи”. “З-н, з-нодавство і свобода”, “Роздержавлення грошей”. Розробив методологію «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Умови виникнення «Спонтанного порядку»: від-мови від привласнення чужого, виконання добро-вільно взятих на себе зобов’язань. Захищає пра-во максимальної свободи людини, як визначаль-ну складову спонтанного ек-ого порядку. Негати-вно ставиться до макроек-ого, визначаючи лише мікроек-ний. Не ставить за мету обгрунтувати не-гативний вплив на ек-ну рівновагу процесу моно-поліз В. Сис-ма приватної власності – головна умова ек-ної свободи і конкуренції. Ф-ція держ. - охорона природного, соц-ого порядку - свободи конкуренцій, монополії, вибору, розв-ку. Запере-чує примус ,зовнішне втручання з боку держ. Соц-на справедливість - суто моральна кате-горія, яка може існувати лише за умов примусо-вої ек-ки, “адміністративного деспотизму”, що об`єктивно порушує природний соц-ний порядок. Держава не повинна займатися питанням соц-ого страхування, освітою, охороною здоров`я, визна-чати ставки квартплати чи рівень цін. Не повинна надавати соц-них гарантій. Людина сама мусить дбати про свій ек-ний та соц-ний добробут. Ек-на роль держави полягає в перерозподілі тих засо-бів, які надано їй у розпорядження. Пропонує скасувати приватну монополію держави на вип-уск грошей. Теорія ділового циклу грунтується на постулаті, що ціни на товари в період ек-ого піднесення зростають швидше, ніж зар-пл. Це створює умови для зростання зайнятості: під-ці віддають перевагу суб`єктивному фактору, замі-нюючи машини й механізми робочою силою. По-пит на інвестиційні ресурси знижується, що приз-водить до спаду В. Навпаки, за умов спаду рі-вень реальної зар-пл зростає (номінальна зар-пл скорочується повільніше, ніж зменшується ціни), попи на робочу силу спадає, а відтак зростає ін-вестиційна активність. Грошовий фактор визна-чає інвестиційну політику під-ців. Багато-валютна грошова сис-ма зможе стати природним регуля-тором інвестиційної діяльності, уможливить по-м`якшення коливань інвестиційної активності, яка значною мірою залежить від неринкових чинників – політики держави.
40. Історична школа в Німеччині в 1-ій пол. 19ст. В. Рошер, К. Кніс, Б. Гіальдебранд.
Послідовники Ліста в Німеччині проблему класи-чної науки вбачали в тім, що абстрактні узагаль-нення не розкривали всієї глибини ек-них явищ і не могли бути використані на практиці. Вони охо-че сприймають і абсолютизують тезу Ліста, що вивчення конкретної ек-ки має будуватися на іс-торичному порівнюванні й вивченні закономірно-стей еволюції конкретної нації. Відкинувши абст-рактну теорію як шкідливу, вони проголошують зображення дійсності в історико-нац-ому аспекті єдиною метою ПЕ. Цей напрямок розв-ку науки отримує назву історичної школи ПЕ саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета досл-ня ПЕ. Засновники - В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції сус-ого розв-ку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної ПЕ. Історичний метод досл-ня представників цієї школи хар-ся аналізом ек-ки й ек-ної поведін-ки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розв-ку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного проце-су стає предметом уваги.
Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Праця - «Короткі основи курсу ПЕ з погляду історичного методу». Йому належить «Історія англійської ПЕ XVI—XVII ст.» (1851), п'ятитомник «Сис-ма ПЕ» (1854—1894), «Історія нац-ної ПЕ в Німеччині» (1874).
Ставить собі зав-ня доповнити й розвинути зага-льновизнану теорію класичної школи і водночас вплинути на формування нац-ної політики. У його працях наявний глибокий порівняльний аналіз іс-торії становлення й розв-ку ек-них явищ у Німеч-чині, Англії, Франції. Досліджуючи генезис міжнародної торгівлі, грошового обігу, банківської спра-ви, він визначає притаманні всім нац-ним ек-кам риси і намагається встановити причини нац-них особливостей розв-ку ек-них процесів. Високо оц-інює переваги індустрії, розв-ку транспорту і вка-зує на породжені ними зміни в ек-них відносинах, а також на можливості, що вони відкривають. Він розглядає роль держави щодо підтримки і сприя-ння машинному В як приклад впливу на розв-к нац-ого госп-ва. Його практичні рекомендації фа-ктично є порадником щодо використання можли-востей сус-ва з метою його самовдосконалення.
Слід особливо підкреслити, що всі практичні ре-комендації Рошер обов'язково звіряв із теоретич-ними постулатами класичної школи, тим самим підтверджуючи плідність історичного методу, який зв'язує класичну теорію із життям.
Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розв-ку сус-ва. Він уважав будь-яке революційне перетворення злом, оск наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів зава-жає розв-кові започаткованих прогресивних яв-ищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом «позитивного права», а нація може бути учасни-ком цього процесу під керівництвом держави.
Теорію поступального розв-ку сус-ва протистав-ляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення. Він уважав за можливе до-сягти соціалістичної мети реформістським шля-хом і критикував класичну школу за те, що вона, розглядаючи кап-ні відносини як рез-т цивілізаці-йного прогресу, водночас оголошувала їх незмін-ними й вічними, не бачила історичної перспекти-ви.
Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-ек-ст Бруно Гільдебранд (1812—1878) Автор багатьох книжок із політики, соціології, бізнесу, статистики, але в своїй основній праці «ПЕ сучасного і майбутнього» (1848) він ставить собі за мету «відкрити шлях для основ-ного історичного погляду в ПЕ і перетворити ПЕ на теорію, що має справу з ек-ним розв-ком на-родів» . Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну ПЕ: не визнає об'єктивності ек-них з-нів, універсальності узагальнень, принципу інди-відуалізму і критикує Рошера за те, що той нама-гається примирити свою теорію з класичною.
Історія — це не лише засіб доповнення ек-них те-орій, а зброя повного оновлення науки. На його думку, «ПЕ має бути наукою про з-ни ек-ого розв-ку націй». Під такими він розуміє з-ни еволюції, які можна простежити, вивчаючи історію та узага-льнюючи фактичний матеріал із допомогою ста-тистики.
Прикладом таких узагальнень є його відкриття фаз еволюції: фаза натурального госп-ва сере-дніх віків, фаза грошової та фаза кредитної ек-ки. За основу періодизації бере способи організації обміну продуктами. Доводячи свою теорію, він постійно шукає аргументів у класичній ПЕ, особ-ливо щодо питань В та обміну.
Схема, яка мала охопити всю історію розв-ку лю-дства, обмежилась визн-ням фаз еволюції, далі він лише порівнює основні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза сус-ого розв-ку. Як вершину прогресу ек-ки будь-якої нації він бачить кредитне госп-во, що формується під впливом попередньої еволюції і є її рез-том. Ця форма госп-ва будується на справедливому обміні й ро-зподілі, якому не потрібні гроші як посередник та вимірювач в-сті. Її ототожнює з плановою ек-кою, що функціонує задля задоволення конкретних, наперед визначених потреб спож-чів і є можли-вою завдяки високим моральним якостям грома-дян сус-ва. Роль держави полягає в керівництві соц-но-ек-ним процесом.
Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898), професор Марбурзького, Фрейбу-рзького, Гейдельберзького університетів. Його праця 1853 р. «ПЕ з погляду історичного мето-ду» була прикладом такої наполегливості й послідовності у викладанні цієї проблеми, якої ми не бачимо ні в Рошера, ні в Гільдебранта.
Кніс виходить з того, що рівень ек-ної могутності сус-ва і теоретичні концепції, які відображають стан цього сус-ва, є рез-тами певної передісторії розв-ку. Рівень, якого досягло воно на даний мо-мент, є перехідною фазою до його наступного прогресу. Оцінити можна лише рівень розв-ку ку-льтури. Ек-на доктрина не може свідчити про рі-вень розв-ку, оск категорії, якими вона оперує, мають місце в будь-якій госп-кій сис-мі, але за рі-зних умов відіграють різну роль. Ці категорії узагальнюють тільки аналогії, а не конкретні законо-мірності. Оск класична ПЕ дотримується доктрин, які в часі залишаються незмінними, вона просто не може бути правильною.
Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності з-нів та використання класичних методів у досл-нях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чи-стої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємоза-лежності і взаємозумовленості з іншими аспекта-ми сус-ого розв-ку.
Поділяв думку про можливість свідомо впливати на сус-ні процеси, за умови, що генезис цих процесів добре відомий, а мета, заради якої здійс-нюватиметься цей вплив, є сус-нозначущою.
ПЕ Німеччини тієї доби була пронизана ідеями нац-ної єдності, характерними для всіх аспектів сус-ого життя. Зрозуміло, що, простежити форму-вання цих ідей можна було, лише користуючись історичним методом досл-ня. Німецькі ек-сти, ви-ходячи з ідеї німецької нац-ної єдності, створили історичний метод досл-ня і скористалися з нього для заснування нового напрямку ПЕ, основою як-ого стало вивчення закономірностей розв-ку нац-ого народного госп-ва, визначальної ролі держа-ви в цьому процесі. Цей напрямок протистояв ко-смополітизму класичної школи та геополітизму Англії. Досягненням історичної школи було й те, що вчені цієї школи широко користувалися істо-ричним та статистичним матеріалом, а також ви-сновками конкретних ек-них досл-нь.
88. Ранній інституціоналізм та його головні напрями.
У рамках раннього інституціоналізму склались 3 основні напрями: соц-но-психологічний, соц-но-правовий, емпіричний (кон'юнктурно-статистич-ний).
Соц-но-психологічний інституціоналізм.
Торс ген Верлен проти матеріалізму і марксист-ського філософського матеріалізму. Дав своєрід-не тлумачення предмета ек-ної науки. У центр досл-ня ставить ідею розв-ку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Вимагає, щоб ек-на наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є рез-том спостережень за людською дія-льністю. Визнавши обмеженість такого підходу до аналізу ек-них явищ, ставить зав-ня — роз-ширити сферу досл-ня за рахунок вивчення сус-ної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей - заклав основи нового напряму в історії ек-ної думки і її соц-но-психологічного відгалужу-ння — інституціоналізму. Веблену властивий соц-ний підхід до аналізу ек-них процесів. Він ро-зглядає сус-во як цілісну сис-му, аналізує поведі-нку соц-них груп людей, зумовлену соц-ими мо-тивами, «соц-ною психологією». Виступає як при-хильник еволюціоналізму, однак, поєднує його із соціал-дарвінізмом, поширюючи поняття природного добору, боротьби за існування на сферу сус-ого життя («Теорія бездіяльного класу»). Закономірності сус-ого розв-ку в нього підляга-ють дії біологічних з-нів. Формулює ідею супереч-ностей еволюційного розв-ку. За його концеп-цією, інститути в процесі розв-ку сусп-ва вступа-ють у суперечність з новими умовами життя, з новим сус-ним середовищем. А оск нормальний розв-к сус-ва відбувається лише за відповідності його інституціональної структури навколишньому середовищу, то інститути, що не пристосовують-ся до змін, стають «консервативним фактором», перешкодою для сус-ого розв-ку. Рушійні сили, які спонукають людину до прод-ної ек-ної діяль-ності є: батьківські почуття, інстинкт майстернос-ті, тобто майже напівсвідомий потяг до добре ви-конаної та ефективної роботи, допитливість. У розв-ку людського сус-ва виділяє кілька стадій. Вихідна стадія еволюції - дикунство, якому при-таманні колективістські інститути, відсутність приватної власності, обміну. Дальша еволюція сус-ва проходить через варварство до сучасної машинної сис-ми. Кап-зм - «машинний процес та інвестиції заради прибутку». Головна суперечні-сть кап-зму - суперечність між «індустрією» і «біз-несом». «Індустрія» — це безпосередній процес В, що грунтується на машинній техніці. «Бізнес» — це певна інституціональна сис-ма, що включає такі інститути, як монополія, конкуренція, кредит. Ця суперечність проявляється в тім, що «бізнес» («психологія бізнесу») перешкоджає розв-кові машинної техніки. Сфера «індустрії» має на меті підвищення прод-сті й ефективності В на відміну від сфери «бізнесу», яка домагається високого прибутку через різні кредитні й біржові махінації та зростання фіктивного капіталу. Розрізняє пром-вий і фінансовий капітал. 1-ий функціонує у В, але за умов монополістичного кап-зму відбу-вається підкорення, поневолення власників спра-вжнього багатства, тобто прод-них елементів сус-ва, власниками немат активів — фінансови-ми магнатами. Пром-вий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шука-ти у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом пром-вий процес і спож-ня. Виступає за реформування кап-зму, рекомендуючи замінити бізнесменів пром-во-технічною інтелігенцією. Ін-дустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи. Вони створюватимуть генеральний штаб індустріальної сис-ми, котрий візьме під ко-нтроль усе сус-во. Панування техноструктури за-безпечить ефективний і раціональний розподіл ресурсів, ефективне функ-ня ек-ки, спрямованої на задоволення людських потреб. Майбутнє сус-во уявляє як панування «індустрії», керованої технократією.
Соціально-правовий інституціоналізм.
Джон Роджерс Коммонс В основу аналізу бере позаек-ні інститути. На 1-ий план висуває юриди-чні, правові норми. Він досліджує дію колектив-них інститутів: сім'я, виробничі корпорації, проф.-спілки, держава; досліджує колективні дії, спря-мовані на контролювання дій індивідуальних. У праці «Інституціональна ек-ка» писав, що колек-тивні дії є єдиним способом примирення супереч-ливих інтересів. Дійшов висновку, що прагнення в ек-ці виявляються через суди. Суди він розгля-дає як важливий фактор ек-ого розв-ку. В основу вирішення ек-них проблем мають бути покладені рішення Верховного суду. Наголошування на приматі права зумовлювалося особливостями його розв-ку в США, зокрема відсутністю кодифі-кації (відповідних кодексів) так званого загально-го права. За цих умов рішення судових органів, особливо Верховного суду, мали обов'язкову си-лу щодо всіх аналогічних справ. Отже, суди були тлумачами права. Формулює «юридично-міно-ву концепцію» сус-ого розв-ку - в основу розв-ку покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідна ек-на категорія - юридичне по-няття угоди. Учасниками угоди можуть бути всі інститути сус-ва. Відносини між капіталістом і ро-бітником теж є угодою рівноправних членів сус-ва. Сама угода, яка становить основний елемент кожного ек-ого інституту, включає в себе 3 моме-нти: конфлікт, взаємодію, вирішення. Це означає, що всі сус-ні конфлікти, усі суперечності можна розв'язати. Запорукою цьому буде юридичне ре-гулювання правил «угоди». Конфлікт може і му-сить розв'язувати також держава, зокрема через встановлення судовими органами так званої ро-зумної цінності. ПЕ — це наука про процеси, які ведуть до встановлення «розумної цінності». Ек-на наука повинна займатися аналізом мети, якої, шукаючи добробуту, прагне людина. Уся ек-на діяльність пояснюється бажанням людей домог-тися ліпшого життя. Саме тому слід встановити такий юридичний і ек-ний порядок, який забезпе-чив би сталу основу, гарантії для чекання. З розв-ком «банкірського кап-зму» поняття в-сті ви-пливає з угоди про виконання в майбутньому пе-вного контракту. Така теорія виводить в-сть із пе-реговорів, її остаточне встановлення завер-шується в судах. Витрати В розглядає із суб'єкти-вно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій (протидія ризику, передачі власності в найма-ння на невигідних умовах). Саме в рез-ті такої протидії і виникає «розумна в-сть». Розглядає в-сть як очікуване право на майбутні блага й пос-луги. Власність поділяється на 3 категорії: речо-ву, неречову (борги і боргові зобов'язання) і Неві-дчутну (цінні папери). Саме в купівлі і продажу ці-нних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власності». Ці угоди є головною ознакою кап-ної ек-ки, а фіктивний капітал — основною ек-ною категорією. Держава має забезпечити уп-равління розв-ком кап-ної ек-ки, регулювати кон-флікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.
Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.
Уеслі Клер Мітчелл У Веблена запозичив гене-тичний метод досл-ня. Сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати голов-ним предметом досл-ня. Поділяв думку Веблена щодо суперечності між В і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом В і рухом цін, а також між прагненням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо. У центр своїх досл-нь ставить проблему руху В, грошей, ціни. ПЕ — це наука про інтитути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорі-нені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремлі-ння до певних рез-тів. 1-им із них є тяжіння до прибутків. До цього зводиться логіка сучасного життя. В товарів підпорядковане не виготовлен-ню споживних в-стей, а одержанню прибутку. Прагнення прибутку зумовлене існуючою «сис-мою». Без прибутку під-ць не може виготовляти товари. Саме цим пояснює необхідність вивчен-ня грошового госп-ва. Грошова ек-ка має недолі-ки, їй притаманні суперечності, але вона — най-ліпша форма організації сус-ва, оск забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям ус-тановлення взаємодії і співробітництва в сус-ві.
Підкреслює й інший бік проблеми — соц-ний, кот-рий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм ек-ки, яка визначає хар-р сучасних інститутів. Зав-ня ек-ної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госп-ва й поведінкою людей. Гроші не просто засіб обміну, а рушійна сила ек-ого життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме придбанню грошей надають великого зна-чення в сучасній грошовій цивілізації, то ін. бік їх-нього призначення постійно недооцінюють. Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марнотратства, а розглядає її з позицій залеж-ності від факторів, що не контролюються індивід-уумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумо-влене потребами, а диктується намаганням під-тримати імідж, перевершити суперника. Особли-ву увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Ек-ні цикли характеризує як послідовну зміну під-несень і спадів В, котрі періодично повторюють-ся. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні колива-ння кон'юнктури — ділові цикли. Циклічний хар-р кап-ого відтворення спричиняється дією багатьох факторів «сис-ми грошового госп-ва». Дає дета-льний аналіз ек-ної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного підне-сення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін, зар-пл, процентних ставок, грошового обігу, банківських операцій. Основну увагу він звертає на категорію прибутку. Піднесення і спади ділової активності випливають із прагнення одержати прибуток. Циклічність не є неодмінною властивіс-тю процесу товарного В. Вона випливає із «гро-шового госп-ва», на якому тримається вся кап-на ек-ка. Цикли — це специфічне явище, притаман-не лише сфері інститутів підприємництва. Виз-нає, що циклічні коливання не є випадковими, а мають регулярний хар-р. Саме ця регулярність, закономірність зумовлює можливість впливати на цикли і навіть запобігати їм. Факторами впливу на ек-ку він вважає фінанси, грошовий обіг, кре-дит. Він прихильник державного регулювання ек-ки. 1-им із важливих методів регулювання є пла-нування. З допомогою планування він сподівався вирішити складні ек-ні й соц-ні проблеми сус-ва.
Відтак можна сказати, що Мітчелл застосовує те-хнологічний підхід до аналізу закономірностей сус-ого розв-ку. У цілому його погляди були пози-тивно оцінені ек-стами й соціологами. Проте його критикували за описовий хар-р досл-нь і брак те-оретичного аналізу.
Погляди ек-стів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інти-туційналізму», розквіт якого припадає на 20—30-ті роки XX ст. Ек-на криза 1929—1933 рр. породи-ла кризу неокласицизму, а інституціоналісти вис-тупили в ролі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували інституціоналісти, позначились на ек-ній політиці «Нового курсу» Ф. Рузвельта.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 Наверх ↑