73. Еволюція неокласичних ідей у ХХст.
Монополізація ек-ки, виникнення державно-моно-полістичної форми власності, усесвітня екон. Криза 20-30-х рр. поставили під сумнів основні постулати ортодоксального неокласицизму. Вихі-дний принцип неокласиків – принцип лібералізму, згідно з яким вільне ціноутворення і ринковий спосіб розподілу доходів обумовлюють прийнят- тя екон. суб’єктами оптимальних госп-ких рішень, що має своїм наслідком урівноваження попиту і пропозиції, був підірваний.
Остаточного удару основоположним принципам неокласицизму завдвли кейнсіанці, які запропо-нували нову концепцію екон. розв-ку.
Світова екон. думка тієї доби не могла не зважа-ти на ще 1-н напрямок – марксизм, який реалізо-вувався на практиці як соціалістичне, централь-но-кероване госп-во.
Видатні теоретики-неокласики Л.Вальрас, А.Пі-гу, А.Хоутрі, К,Вікселл указували на обмежені регулюючі можливості ринкової конкуренції, осо-бливо за нових умов, і вважали за необхідне до-повнити її держ. регулюванням.
На той час неокласичний напрямок мав майже столітню практику екон. досл-нь, зв’язаних із ви-користанням найрізноманітніших методів і підло-дів. Неокласична школа ПЕ справляла неаби-який вплив на інші напрями. Неокласичні теорії формували методологічні засади досл-нь екон. явищ усіма іншими течіями в ПЕ: в основу ідеї кожної з них було покладено неокласичний ана-ліз взаємозв’язків та взаємовпливу елементів екон. сис-ми. Неокласики формують монетарну теорію екон. циклу, вказуючи, що екон. цикл – суто грошове явище, зумовлене нестабільністю попиту на гроші і відповідними змінами умов гро-шового кредитування. Вони 1-ми звернули увагу на необхідність проведення державою активної кредитно-грошової політики.
Кейнсіанська ідея регулювання ек-ки також буду-валась на знанні закономірностей розв-ку ринко-вого механізму.
Усе це дало змогу прихильникам неокласичних ідей стверджувати, що теоретичні постулати за-лишаються актуальними. Заявлвли, що всесвітня криза є наслідком втручання держави в ек-ку; на-слідком як негативного впливу профспілок на процес формування зар-пл і доходів. У межах не-окласичної традиції виникає окремий напрямок, представники якого намагаються довести, що ко-нкуренція притаманна також і монополістичній стадії розв-ку ек-ки. Д.Робінсон, Е.Чемберлін, Й.Шумпетер здійснюють прегляд неокласичної концепції ринку, формують теорії монополістич-ної конкуренції, за допомогою яких доводять, що сили ринкового саморегулювання торують собі шлях за будь-яких умов.
Водночас у межах неокласичного напряму фор-муються різноманітні ліберальні концепції сус-но-екон. розв-ку, інколи настільки протилежні за змі-стом, що можна було говорити про виникнення нових шкіл. Але основний принцип – орєнтація на потенціал ринкової сис-ми та ринкових механіз-мів – об’єднує всі напрями і школи. Неокласична екон. теорія входить у нову фазу, чітко окреслю-ються її ф-ції – нормативна (формулюються про-грами розв-ку, визначаються його основні напря-ми, розробляються практичні рекомендації) та позитивна, науково-дослідна (вивчаються екон. закономірності та фактори прогресу сус-ва). Нап-рям, що абсолютизує саморегулюючий потенціал ринку, заперечує необхідність втручання держа-ви в ек-ку, отримує назву консервативної (орто- доксальної) течії неокласичної школи. Саме завдяки цій течії відбувається вдосконалення ме-тодів досл-ня ринкових процесів, їй належить прі-оритети в галузі функціонального аналізу проб-лем екон. зростання. Виникає низка нових теорій, які відрізняються від колишніх к-сних теорій гро-шей, тим що враховували не лише взаємозв’язок цін та к-ті грошей у обігу, а вказували на існуван-ня ін. чинників рівноваги – мотивів інвестування. Інвестиції є автоматичним регулятором ринкової ек-ки, головною умовою екон. зростання.
У цей час формується і неолібералізм течія, що визначає можливість часткового, обмеженого впливу держави на ек-ку.
1938 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конфе-ренція (колоквіум Уолтера Ліпмана), на якій було сформульовано теоретичні засади неолібзму – визнання необхідності часткового втручання дер-жави в екон. процеси, межі такого втручання та ф-ції держави щодо забезпечення умов вільної конкуренції. На відміну від консервативного, нео-лібералізм є напрямком, що претендує на ство-рення повної соц-ної картини сус-ва, визн-ня ос-новних принципів його функ-ня. Сучасний неолі-бералізм не обмежує роль держави ф-цією охо-ронця ринкових відносин, а визначає за нею пра-во організатора соц-ого життя сус-ва. Політичною доктриною неоліберальної теорії стає ідея силь-ної держави – організатора конкурентно-ринко-вих відносин та міцної ек-ки.
Серед найважливіших сучасних досягнень неолі-берального напряму – доктрина монетаризму, сформульована американським ученим М.Фрід-меном та вдосконалена представниками чикань-кої школи. Для неї характерне визнання визнача-льної ролі грошових факторів, поєднання 2-х ф-цій екон. науки та вирішення макроекон. проблем на підставі тези про невтручання держави в ек-ку. Сучасна монетарна теорія стала рез-том інте- грування неоліберальної доктрини і консерватив-них неокласичних концепцій екон. зростання.
Спостерігається тенденція до зближення кейнсіа-нської та неокласичної шкіл, тобто неокласик-ний синтез. Кейнсіанська теорія хоч і декларує принципи втручання держави в ек-ку, але розуміє це втручання тільки як початковий імпульс.
Вже в 30-х рр. у межах неокласичного методу досл-ня формується кілька напрямів: консерва-тивний, що наслідує традиції неокласичної шко-ли і аналізує проблеми екон. рівноваги, циклічно-сті розв-ку та екон. зростання; неолібралізм, що визначає межі, рівень і напрями впливу держави на сус-но-екон. розв-к; неокласич- ний синтез, що захищає необхідність гнучкого поєднання принципу невтручання в ек-ку з кейнсіанськими методами держ. регулювання залежно від конк-ретної екон. ситуації. Починаючи із 70-х рр. неок-ласична теорія переживає відродження класич- них традицій, повертаючись до визнання визна-чальної ролі екон. суб’єкта та ринкового механіз-му саморегулювання для встановлення загальної екон. рівноваги. Розв-к неокласичної теорії зв’я-зується з досл-ням в кількох напрямках: із теори-тичним визн-ням шляхів подолання кризових яв-ищ у ринкових відносинах; із прогнозуванням ек-он. поведінки суб’єктів ринкової діяльності в ди-намічному середовищі; з формуванням екон. по-літики, спрямованої на захист та підтримку конку-рентної ринкової ек-ки за умов монополізму; із визн-ням методів вирішення соц-них проблем, що до цього часу залишались поза увагою нео-класичного аналізу. Знову з’являються теорії, що заперечують необхідність будь-якого втручання держави в ек-ку. Напрямок отримує назву “школи нової класики” і є ознакою неокласичного рене-сансу. У працях преставників сучасного консер-вативного напряму досліджують проблеми, зв’я-зані з удосконаленнм механізмів функ-ня ринко-вої ек-ки на макро- та мікроекон. рівнях. Ці теорії репрезентовано доктринами раціональних очі-кувань та ек-ки про- позиції. У сучасних захід-них академічних колах нову неокласику вважа-ють домінуючим і перспективним напрямком. Су-часний неокласицизм впритул підходить до визн-ня необхідності впливу держави на окремі сторо-ни екон. сис-ми з метою спричинити “ланцюгову реакцію” і забезпечити умови для дії ринкових сил. Неокласики вважають за необхідне дослід-жувати екон. явища з погляду можливого стиму-лювання і стабілізації екон. процесів, не зашкод-жуючи дії ринкових сил.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74
75 76 77 78 79 80 Наверх ↑