82. Неокласичний синтез П.Самуельсона. Дж. Хікс.

Наприкінці 70-х рр. різниця між кейнсіанською та неокласичною школами мала більше історичний, ніж концептуальний хар-р. Однак ще задовго до того, як на засаді теорій ек-ого зро­стання відбу-лося органічне поєднання 2-х напрямків ек-ної теорії, було проголошено принцип «неокласично-го синтезу». Такий підхід було запропоновано Джоном Хіксом ще 1937 р., у 40—50-х рр. підт-римано Франко Модільяні та остаточно обгрун­товано Полом Самуельсоном. Вони розглядали працю Кейнса як окремий випадок традиційної неокласичної теорії, модифікованої лише запро-вадженням певних обмежень у галузі ціноутворе-ння, ставки зар-пл та норми процента. З ін. боку, Кейнс уважав неокласичну школу окремим випа-дком загальної теорії за­йнятості, хар-ним для ум-ов повної зайнятості. Він підкреслю­вав, що коли з допомогою централізованого контролю пощасти-ить забезпечити повну зайнятість, то неокласич-ний аналіз знову набере виняткового значення.

Суть синтезу - залежно від стану ек-ки пропону-валось використовувати або кейнсіанські методи регулю­вання, або рецепти ек-стів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в ек-ку та вважали найліпшими регулято­рами грошово-кредитні механізми, що діють за умов вільного рин­ку, забезпечуючи рівновагу між попитом і про-позицією, В і спож-ням.

Пол А. Самуельсон. Спромігся об'єднати в 1-у теорію всі досягнення ек-­ної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідме-на, Д. Тобіна та Р. Лукаса, тобто доктрини, здава-лося б, цілком протилежні за змістом, і тим сам-им накреслив сучасні підходи до вивчення ек-них проблем. Найбільш узагаль­нюючим він уважає визн-ня предмета ек-ної теорії через проблему вибору, тобто досл-ня способу раціонального ви-кори­стання обмежених факторів В для створення благ з ме­тою забезпечення потреб сус-ва та ін-дивідів. Таке визначення обов'язково включає ви-вчення всіх сторін сус-ого життя, впли­ву всіх фа-кторів на ек-ний розв-к, усіх причин, що спонука-ють до вибору. Методи, які є в розпорядженні ек-ної теорії, — це рез-т розв-ку багатьох наук: істо-рії, філосо­фії, психології, статистики, математи-ки. Визначає прикладне значення ек-ної теорії як основи ек-ної політики, зміст її нормативної та позитивної ф-цій, основні макроек-ні показники розв-ку сус-ва, спеціально виокремлюючи катего-рію якості життя, яку оцінює через низку явищ ек-ого та позаек-ого хар-ру — від ВНП та способу його розподілу до якості навкол. середовища. Він наголошує, що сучасне ек-не життя не існує поза зв'язком з ін. проблемами, воно зумовлюється ними і зумовлює їх. Зазначаючи, що ек-ний розв-к базується на раціо­нальному виборі, він указує на те, що цей вибір залежить від умов функ-ня В, тобто від реального ек-ого по­рядку. Він користує-ться неоліберальним визн-ням моделей організа-ції ек-ки: ринкової та командної, зазначаючи, що їх поєд­нання дає феномен змішаної ек-ки, яка будується на основі ринкової організації госп-ких відносин та регулюючого впли­ву держави на ек-ні процеси. Порівнює ознаки ринкової та команд-ної ек-ки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний автоматично підтримувати ек-ку в стані рівноваги. Ринкову ек-ку підпорядковано дії природних сил і вона є ек-кою суворого порядку. Однак на певному етапі стає необ­хідним втруча-ння держави, яке має відповідати 3-м принци­пам — бути ефективним, стабільним та справедли-вим. Ця необхідність зумовлена виникненням мо-нополій, недоскона­лою конкуренцією, загострен-ням ек-них та соц-них супе­речностей. Дії держа-ви мають спрямовуватися проти монополізації ек-ки, на підтримку стабілізаційних заходів щодо пом'якшення ділового циклу, стримування безро-біття та інфляції, стимулювання ек-ого зростан-ня. Підтримує впровадження державних програм перерозподілу нац-ого доходу з метою ліквідації со­ц-них негараздів. Аналізуючи механізми ринко-вої ек-ки, її здатність до само­регулювання з нео-класичних позицій, указує на те, що, крім ф-цій забезпечення ефективності та справедливості, держава має здійснювати також і макроек-не ре-гулювання стабільності за методом Кейнса та йо-го послідовників. Ринковий механізм визначає ці-ни та обсяги В, а держава регулює ринок з допо-могою податків, державного субсидування та ін. ек-них методів. Теорію факторів В Самуельсон доповнює визначен­ням ролі капіталу, яка змінює-ться з розв-ком су­с-ва. Розглядає капітал не тіль-ки як продукт праці та скла­дову витрат В, а і як фактор особливого роду, і стверджує, що за умов приватної власності капітал є основою стихійного розв-ку, підвладною лише ринковим силам, тоді як за сус-ної власності держава визначає прави-ла його розподілу, а тому він втрачає основну як-ість — стимулювати розв-к. Тобто капітал — це багатство, яке є рез-том минулої праці, перебу-ває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечу-вати стабільне динамічне зрос­тання ек-ки. У центр аналізу ринкового механізму саморегулю-вання ставить урівноважування попиту та про-позиції, а також цін за умов конкурентної ек-ки. Він показує, як ринкові сили по­вертають ек-ку до стану рівноваги, як досягається часткова та пов-на рівновага, досліджує сукупний попит та сукуп-ну пропозицію. Значну увагу приділяє хар-тиці ке-йнсіанської моделі регулювання ек-ки, узагалі-нює висновки кейнсіанської теорії та доповнює їх. Проаналізувавши ефект мультиплікатора, він ро-бить висновок, що зростання купівельної спромо-жності може впливати на коливання інвестицій (ефективного попиту), що матиме своїм наслідк-ом коливання в розвитку ек-ки в циклі кон'юнкту-ри. Відповідно до кейнсіанської моделі безробіт-тя та інфляція — це явища несумісні, але з 70-х рр. спостерігається явище стагфляції. Аналізує його природу та визначає способи подолання з монетаристських позицій. Велику увагу звертає на аналіз функ-ня рин­кової ек-ки на рівні під-ва, зазначаючи, що без розумін­ня того, від чого за-лежить цикл ділової активності суб'єкта, немож­ливі макроек-ні узагальнення. Він критикує тео-рію витрат В К. Маркса за надто складний підхід до пояснення формування цін, що складаються з витрат В та прибутку. На його думку, основну ув-агу тре­ба звертати на функціональну залежність між попитом та пропози­цією, граничною кор-стю та витратами факторів В. Цей принцип він бере за основу визначення витрат В та їхнього впливу на В. Він розрізняє сумарні витрати, граничні та альтернативні, які формуються за рахунок гро-шових ви­трат (інакше кажучи, за рахунок витрат капіталу), а також під впли­вом чинників ін. поряд-ку. У межах мікроек-ого аналізу  дослі­джує проб-лему попиту та пропозиції як факторів ділової актив­ності. Він формулює основи теорії спож-кої поведінки, яка регулює попит на товари і через нього — обсяги В, граничні та сумарні витрати.

Досліджується вплив конкуренції на ділову по-ведінку фірм, кон­курентної пропозиції на граничні витрати. У зв'язку з цим аналізую­ться форми кон-курентної боротьби, вплив монополізації В на стабільність ек-ого стану фірми. Робить висновок про малу ефективність законодавчого втручання держави в процес формування монополій і під-креслює доцільність викорис­тання ек-них важелів

Розподіл доходів – ф-цію факторів В — землі, праці та капіталу. Визнаючи прибуток основою ек-ого розв-ку під-ва, він трактує його з позицій теорії «прод-сті» капіталу, згідно з якою прибуток є рез-том його функ-ня; теорії «утримання» — прибуток є вина­городою капіталіста за утриман-ня від спож-ння та за під-ку активність, а згодом, теорії «виробничої функції» та ін., сформульова-них неокласиками та кейнсіанцями. Він зазначає, що прибуток є також ф-цією НТП: у разі браку но-вовведень за умов статики, повної та вільної кон-куренції прибуток не буде створено, власники ка-піталу отримають лише за­р-пл за під-ку діяль-ність та позичковий процент на капітал. Щодо грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на зале-жність цін від грошової ма­си, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводять-ся в рух попитом на гроші. Вони не погоджуються з монетаристами, що не визнають ідеї постійної рівноваги між інфляцією та безробіттям, уважа-ють показовою «криву Філліпса» для визн-ня точ-ки стабільності, ви­користовують отримані з її до-помогою висновки для формування основ соц-не орієнтованої грошової політики. Щоправда, теорі­єю «природного рівня безробіття» Фрідмена вони також користую­ться для обгрунтування соц-них програм. В основу забезпечення Принципу від-критої ек-ки та міжнародних ек-них від­носин пок-ладено коливання валютного кур­су під дією різ-номанітних факторів. Вони виходять з того, що плаваючі курси валют зв'язані з мігра­цією фіна-сових ресурсів, їхні коливання важко прогнозува-ти, але закономірність полягає в тім, що вони зу-мовлюють перепади в ди­наміці фінансових інвес-тицій, що, у свою чергу, призводить до кон'юнкту-рних коливань валютних курсів. Тобто валютний курс, на їхню думку, залежить від ситуації на між-народному ринку капіталів. Попит на цінні папери та пропозиція їх (що репрезентують капітальні активи) визначають норму про­цента. Капітал мі-грує в пошуках більшого процента, що веде до вирівнювання доходів. На міжнародному ринку капіталів регулятором прогресу вирів­нювання є зміна валютних курсів. Їх співвідношення колива-ється так, що інвестору стає байдуже, в якій саме країні розміщувати ка­пітал, оск високий прибуток приведе до припливу капіталів і підвищить курс грошової од., а значить, різницю у прибутку буде нівельовано за рахунок курсу валюти. З погляду неокласичного синтезу, світова ек-на сис-ма є сталою, незалежно від спрямування нац-них по-літичних кур­сів. Вона функціонує за з-нами рин-кової ек-ки, які відбива­ють зіткнення ек-них інте-ресів. Тому умовою її успішного розв-ку є досяг-нення ринкової рівноваги за мінімального міжде-р­жавного регулювання. Вони вважають за необ-хідне обмеження про­текціоністського втручання, яке заважає вільному рухові капіталів.