75. Неокласичні теорії ек-ого зростання. Р.Со-лоу, Дж.Мід.

Теоретичні засади неоклас. виробничої ф-ції як моделі ек-ого росту були сформульовані Р.Солоу і Дж.Мідом. Вони виходили з граничного аналізу 2 виробн. факторів – праці та капіталу, які вико-ристовуються для В однорідного продукту, при-пускаючи, що к-ть праці зростає постійно і рівно-мірно, що в умовах вільної конкуренції відшкоду-вання витрат факторів відбуваються відповідно граничним продуктам, тобто за в-стю. Ціни фак-торів змінюються під впливом динаміки праці та капіталу, всі ресурси використовуються повністю, вся неспожита частина продукту інвестується, проблеми попиту не існує. Вони вказували, що аналіз передбачає умови, коли зростання обсягів В не впливає на ефективність В, діє з-н “спадаю-чої віддачі” виходячи з цих умов, вони побудува-ли лінійну залежність, при якій еластичність взає-мозаміщення факторів = 1, тобто зміна співвідно-шення між прибутком і зар-пл викликає ідентичну зміну між працею і капіталом. Ця виробн. ф-ція була покликана продемонструвати механізми врі-вноваження попиту і пропозиції та показати дже-рела ек-ого зростання.

Основна ідея виробн. ф-ції - ек-ка функціонує за принципом співставлення витрат та рез-тів, і процес саморегулювання ек-ого росту базується на постійному контролі за рівнем віддачі окремих факторів В.

Згодом у роботах ек-тів-неокласиків ф-ція Кобба-Дугласа модифікується введенням інших факто-рів росту: враховується вік основного капіталу, масштаби В та ін. Вони намагались відобразити вплив НТП та змінність ефективності використо-вуваних факторів з ростом масштабів В

Багатофакторні моделі ек-ого росту ілюстрували рівень впливу кожного з факторів на зростання обсягів В, але не піддавались кількісному виміру.

71. Посткейнсіанство. Дж.Робінсон і П.Сра-ффа, Н.Калдор.

2-а пол. 60-х рр. і особливо 70-ті рр. хар-ся різ-ким посиленням критики кейнсіанської концепції циклу та заснованій на ній політики регулювання ефективного попиту. Останню стали розглядати як дестабілізуючий фактор з причини несвоєчас-ності застосування заходів, помилковості їх вибо-ру, надмірних масштабів держ. втручання. Нео-кейнсіанська модель почала вступати у більші суперечності з об”єктивними з-нами кап-зму і сприяла загостренню окремих проблем.

Державне регулювання ек-ки неспроможне дося-гти повної зайнятості й рівноваги, як того прагнув Кейнс. На базі кейнсіанських концепцій і моделей не вдалося розв”язати проблеми реалізацій і без-кризового розв-ку. Це викликало критику кейнсіа-нства як з боку його противників, так і послідов- ників. Ініціаторами критики виступили прихильни-ки неокласичної школи.

У 60-70 рр. на арені ек-ної думки з”явився такий напрям як посткейнсіанство. Історично воно сфо-рмувалося на основі злиття 2-х потоків. З 1-го бо-ку, це було англ. ліве кейнсіанство, центр якого знаходився у Кембріджі. З 2-го боку, приблизно з середини 60-х рр. критична переоцінка кейнсіан- ства почалася у США. Вони виступили з крити-кою кейнсіанської ортодоксії як теорії рівноваги з певною зайнятістю. Версія кейнсіанства, розроб-лена старшим поколінням, спотворила справж- ній зміст теорій Кейнса.

Найяскравішим представником лівих кейнсіанців є Джоан Вайолет Робінсон (1903-1983), а також Н.Калдор, П.Сраффа, продовжують критику нео- класицизму і особливо маржиналізму. Основним своїм завданням вони вважають оновлення вчен-ня Кейнса та доведення до логічного кінця пова-лення неокласичної сис-ми. Ліві кейнсіанці не об-межувалися тільки теоретичними постулатами Кейнса. У своїй концепції вони синтезували ідеї Д.Рікардо, Кейнса, інституціоналізм, вчення  ра-дикалів і водночас запозичили деякі марксиські положення. Ліве кейнсіанство – реформістський, дрібнобуржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополісти-чного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників. Висувають свої варіанти реформу-вання кап-зму, прагнучи зміцнити їх більш реаліс-тичну теорію. Корінь зла вони бачать у недостат-ності ефективного попиту, наслідками якого є безробіття та кризи. Головною причиною недос-татнього попиту вони вважають нерівномірність і несправедливість у розподілі нац-ого доходу. Ро-бінсон зробила спробу пов’язати теорію Кейнса з марксизмом і включити в неї соц-но-ек-ні факто-ри. Проблему ефективного попиту Робінсон по-в’язує із здійсненням деяких соц-них реформ – підвищенням зар-пл і визнанням ек-ної боротьби профспілок за її зростання, більш радикальними програмами держ. перерозподілу доходів, із ско-роченням військових витрат, обмеженям влади монополії. Висувають ряд антимонополістичних вимог, що обумовило їх підтримку прогресивними силами західних країн, зокрема робітничим ру-хом. Виступають за ек-не зростання, вирішення деяких соц-них проблем, ліквідацію нерівності у розподілі доходів і підвищення купівельної спро-можності населення. Висловлюють негативне ставлення до гонки озброєнь, вимагають заміни військових видатків на такі видатки, як житлове будівництво, охорона здоров’я, соц-не страхува-ння. З іменами Дж.Робінсона та Н.Калдора по-в’язана розробка концепції розподілу, яка спира-ється на теорію відтворення та зростання Кейнса

У посткейнсіанських теоріях розподілу отримав подальшу розробку кейнсіанський постулат про рівність чистих інвестицій та добровільних зао-щаджень. На відміну від Кейнса, основний аспект при аналізі механізму надається змінам у сис-мі розподілу, що склалася. Сис-ма розподілу за Калдором повинна бути такою, що забезпечити відповідний рівень заощаджень. Вирішення про-блеми розподілу Калдора можна подати у вигля-ді такої схеми – якщо заощаджень недостатньо, то необхідно збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує хар-р взаємозв’язків між ек-ими змінними, техно- логічні умови В. Ці умови впливають і на величи-ну капітального коефіцієнта і необхідний для йо-го підтримки обсяг інвестицій.

Важливу роль у формуванні теоретичної концеп-ції лівого кейнсіанства, яке виступає під гаслом антимаржиналістської революції, відіграв 1-н з представників кембріджської школи П. Сраффа. Його концепцію, викладену в книзі “В товарів за допомогою товарів” (1960), прихильники лівого кейнсіанства оцінюють як логічну основу для по-будови нової теорії розподілу. Сраффа відкидає неокласичну теорію формування в-сті й розподі-лу, пориває з концепціями граничної кор-сті й граничної прод-сті й повертається до теорії в-сті Д.Рікардо. Сраффа піддав гострій критиці розпо-дільчу ф-цію вільної конкуренції, яка стихійно призводить до одержання кожним з факторів В своєї частки у створеному доході відповідно до граничної прод-сті. Він вважає, що криву руху ці-ни і доходу не адекватні кривим руху граничної прод-сті, не забезпечують умов рівноваги вироб-никам. Межами подальшого розширення В для під-ця є проблеми реалізації виробленого товару. Якщо існує можливість зниження цін окремими продавцями, то ні про яку вільну конкуренцію мо-ва йти не може. Згідно з класичною теорією ціна є основною умовою вільної конкуренції. Ціна на товари не є єдиним привілеєм для покупців. Фак-торами є його якість, торговельна марка тощо.