35. Теоретичні проблеми 3-го тому «Капіталу».

Процес руху капіталу, що розглядає­ться Марксом як єдність процесу В та обігу, не може да­ти повного уя-влення про всі форми капіталу, що забезпечують су­с-не відтворення. Тому Маркс повертається до аналізу процесу кап-ого В, взятого у єдності всіх його сторін.

Він намагається знайти і показати ті форми, що вини-кають з проце­су руху капіталу, що проявляються на поверхні ек-них явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим пробле-мам присвячено III том «Капіталу», що вийшов у світ 1894 р. під назвою «Процес кап-ого В, узя­тий в ціло-му». Увесь попередній аналіз кап-ого В будував­ся на припущенні, що в середньому всі ціни товарів, які ре-алізують­ся, = їхній в-сті. З цього випливало, що капі-таліст по­винен отримувати стільки прибутку, скільки створено додаткової в-сті. Однак практика показува-ла, що маса прибутку не є в пря­мому зв'язку з величи-ною змінного капіталу (к-тю занятих у В), а залежить від розмірів усього авансованого капіталу та його ор-ганічної будови. Крім того, на розміри прибутку впливає низка ек-них та неек-них чинників. Маркс, наближаючись тим самим до неокласиків, визначає ціну товару як перетворену форму його в-сті, осно-ву якої стано­вить не витрачена праця, а увесь капітал, котрий був використаний для В цього товару. З пог-ляду капіталіста варті уваги лише витрати В, оск саме вони зумовлюють отримання прибутку. Як­що ціна — це грошова оцінка в-сті товару, то прибуток є проя-вом реалізованої додаткової в-сті, а витрати В— су-мою постійного та змінного капіталу.Прибуток як перетворена форма додаткової в-сті є ме­тою і моти-вом діяльності капіталіста, показником ефективності роз­в-ку кап-ого В. Відношення прибутку до ви­трат В (норма прибутку) сигналізує про доцільність діяльно-сті, віддачу од. капіталу та ступінь його зростання, стан справ на ринку товарів і, частково, на ринку пра-ці.Фактори, що визначають норму прибутку — це норма додаткової в-сті, швидкість обороту капіталу, орга­нічна будова капіталу та ін. Особливу увагу він приділяє аналізу впливу органічної будови капіталу на зміну норми прибутку, зазна­чаючи, що зі зростан-ням розмірів постійного капіталу внаслідок запровад-ження досягнень НТП норма при­бутку має тенденцію до спадання через збільшення витратної час­тини створюваної в-сті. Виникає конфлікт між розширен-ням В і самозростанням в-сті. Цей процес супровод-жується скороченням к-ті зайнятих у В, тобто змен-шенням використаної живої праці, а отже, створеної додаткової в-сті. Щоправда, існує ціла низка протиді-ючих чинників. З позиції теорії в-сті Маркс зміг пояс-нити, чому, коли товари продаються за їхньою в-стю, за різної органічної будови і різної швидкості оборо-тів у різних галузях В капіталісти на од­наковий капі-тал отримують однакову норму прибутку, за рахунок яких чинників відбувається вирівнювання норми при-бутку. У 3-ому томі «Капіталу» показано механізми вирівнювання норми прибутку Маркс на теоретич-ному прикладі показав, що в рез-ті міжгалузевої кон-куренціі відбувається переливання капіталів до тієї галузі, яка гараніує.бідьший прибуток. Відтак забез-печуються такі пропор­ції у розподілі капіталів між га-лузями, що, незалежно від їхньої органічної будови і швидкості оборотів, однакові капітали забезпе­чують однаковий прибуток за рахунок перерозподілу ство-реної в масштабах сус-ва маси додаткової в-сті. Учен-ня про ціну В Маркс також використав для обгрунту-вання теорії класової боротьби: він стверджував, що експлуатація робітничого класу здійснюється не кож-ним окремо взятим капіталістом, а всіма ними разом, оск вони спільно перерозподіляють додаткову в-сть і заінтересовані у зростан­ні її маси. Як відособлені фо-рми пром-ого капіталу розглядає Маркс у 3-ому томі торговий та позичковий капітал, що мають свою специфіку. Він підкреслює різницю між товарним та торговим капі­талом і показує механізм переходу 1-го в інший, що зумовлено розв-ком В та спеціалізації.

Показує процес утворення середнього прибутку та ці-ни В з урахуванням функ-ня торгового капіталу: ці­на продажу фіксується на рівні ціни В, а прибуток є час­тиною додаткової в-сті, оск торговий капіталіст купує то­вар у пром-ого за ціну, нижчу від в-сті. Особливість торгового капіталу полягає в тім, що на відміну від пром-ого швидкість його обороту не впливає на нор-му прибут­ку. Затрачений капітал має приносити (і приносить) тільки середній прибуток. У зв'язку з про-блемами торгівлі Маркс досліджує перехідну до пози-чкового капіталу форму торгівлі грошима: грошово-торговий капітал. Особливу увагу приділено аналізу найбільш «фетишизованої» форми капіталу, що відо-собилась від пром-ого капіталу, — по­зичкової виник­ненням пром-ого В ця форма поступається місцем по-зичковому капіталу, що виконує ф-цію обслуговуван-ня В. Маркс зазначав у 2-ому томі, що частина грошо-вих засобів, які тимчасово вивільнились із В, перестає давати прибуток капіталісту, а отже, перестає бути капіталом. Тому ці гроші віддаю­ться у позичку ін. ка-піталістам (пром-вим та торговим) для прод-ого вико-ристання. Це процес продажу грошей як особ­ливого товару, а ціною його є процент, плата за користу-вання грошима. Ця плата залежить від попиту і про-позиції і коливається в межах середньої норми прибу-тку. Природа процента полягає в тім, що пром-вий ка-піталіст поступається частиною свого прибутку (при-власненої ним додаткової в-сті) на користь позичко-вого капіталіста. Таким чином, відбувається розподіл прибутку на процент та під-цький дохід. Маркс дос-ліджує чотири форми капіталу, що дають проценти:

позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.

Банківський капітал він аналізує у зв'язку з розгля-дом кредитної форми позичкового капіталу, що має свої особливості й виступає у вигляді комерційного та банківського кредиту. Банки — це кап-ні під-ва, що торгують грошовими засобами у вигляді позичок чи кредиту і через це стають учасниками процесу сус-ого відтворення. Вони сприяють прискоренню В, кон­центрації та централізації капіталу, а відтак можуть стати дійовим важелем впливу на ек-ку. Логічним на-слідком розв-ку кредиту Маркс вважає виникнення акціонерного капіталу, що об'єднує кілька капіталів. Свід­ченням участі в акціонерному під-ві є цінний па-пір — акція, що дає право на частку доходу, пропор-ційну вкладеному капіталу. У відповідний момент цей цінний папір, так само як векселі, облігації, почи-нає власний незалежний від утіленого в ньому капіта-лу, рух на ринку цінних паперів, фондовій біржі. Так виникає фіктивний капі­тал, що не бере участі у В, але відіграє активну роль у розподілі доходів. Маркс ана-лізує кредит і грошовий обіг як реальну сис-му, що об'єднує капітали в 1-е ціле, робить їх взаємозалежни-ми та залеж­ними від цієї сис-ми. 1-им із проявів цьо-го є інфляційні процеси, що також призводять до за-гострення соц-них суперечностей. Досл-ня перетво-рених форм додаткової в-сті завершує­ться аналізом земельної ренти. Маркс показав, що розв-к кап-зму в землеробстві спричиняє відокремлення землі як голо-вного засобу В від її власника. Ек-но власність на зе-млю реалізується через рентні відно­сини. Маркс виз-начає 2 види ренти, що відображають 2 види віднос-ин: власника та користувача — абсолютну та дифере-нційну ренту. До Маркса ніхто не дав із позицій тру-дової теорії в-сті пояснення суті абсолютної ренти та її джерел. Маркс це зробив, користуючись запропоно-ваною ним категорією ціни В, через з'ясування особ-ливостей ціноутворення в с-г. На думку Маркса, при-ватна власність на землю як форма моно­полізму стри-мує вільну конкуренцію, створює перепони для вклю­чення с-г (як галузі В) у міжгалузе­ву конкурентну бо-ротьбу, оск є елементом некап-них відносин у межах кап-зму — замкненою сис-мою зі своїми принципами ціноутворення й особливою формою перерозподілу до­даткової в-сті між класами (землевласники — оре-ндарі — на­ймані робітники), що її репрезентують. Крім того, теорія земельної ренти включає аналіз про-блеми фор­мування цін на землю, ґрунтовне досл-ня впливу внутрішніх (ренти) та зовнішніх (ставка пози-чкового процента, попит і пропо­зиція, податки тощо) факторів. Ця частина досл-ня містить також ек-ний, історичний, ретроспективний та перспективний ана-ліз становлення кап-них відносин у с-г. Завершується досл-ня проблем, винесених у 3-тій том «Капіталу» розділом «Доходи та їх джерела», де Маркс протиста-в­ляє свою трудову теорію в-сті, відповідно до якої са-ме праця є основним джерелом усіх доходів кап-ого сус-ва, тео­рії 3-х факторів В. Він підкреслює, що об-грунтування джерел доходів з допомогою традиційної формули: земля — рента, капітал — прибуток, праця — зар-пл є помилковим, оск не враховує того, що право привласнення визначається способом В, за яко-го приватна форма власності зумов­лює існування екс-плуатації найманої праці і визначає пропорції розпо-ділу її рез-ту (додаткової в-сті) відповідно до розмірів цієї власності. Маркс указує на історичну обумовле-ність існуючих форм розподілу та на їхню залежність від В.