45. Австрійська школа граничної корисності. Менгер, Бем-Баверк,Візер

Найбільш вагомий внесок у розробку ідей маржи-налістів зробила австрійська школа ПЕ, яка сфо-рмувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Мен-гер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та тео­рія граничної кор-сті.

Засновник - К. Менгер. У працях «Основи ПЕ» (1871) та «Дослідження про методи соц-них наук і ПЕ зокрема» (1883) розвинув ідею попередників маржиналізму про «граничну кор-сть» у го­ловну теорію суб'єктивно-психологічної школи. Вихідним методологічним принципом, на якому базується сис­-ма поглядів австрійських учених, був суб'єктивно-психологічний підхід до аналізу ек-них процесів і їхніх факторів.

ПЕ має вивчати свідо­мість суб'єкта госп-ня, тоб-то психологію людини, що за­йнята в ек-ній сфері. Об'єктом досл-ня було індивідуаль­не госп-во як типовий елемент буржуазного сус-ва. Сус-не В розглядали як суто арифметичну суму таких ок-ремих елементів. Для того щоб вивчити і розкри-ти з-ни ек-ки в цілому, треба було спочатку вив-чити механізм їхньої дії на прикладі 1-го Ізольдо-ва­ного госп-ва, а потім екстраполювати отримані висновки на всю сукупність госп-в. Такий метод дослідження отримав на­зву «робінзонат».

Обстоюючи позиції мінової концепції,  обмежува-ли ек-ні відносини лише ринковими зв'язка­ми, то-бто відносинами обміну, які є засад­ними в істори-чних досл-нях, оск визначають пропор­ції, котрі формуються у В і надають йому відповідного хар-ру.

Основа ек-ної діяльності психологія суб'єкта госп-ня, яка зумовлює його потреби, мотиви дія-льності й усю його ек-ну поведінку. При цьому об'єктивний хар-р розв-ку сус-ого В і властивих йому з-нів повніс­тю ігнорувався. В їхніх сис-мах усі ек-ні суб'єкти цілком од­норідні й рівноправні, кожний діє виключно у власних інтересах. Ек-ні з-ни в такому разі стають наслідком взаємодії інди-ві­дуальних рішень.

Центральне місце посідає теорія «граничної кор-сті».Прийняті в ПЕ кате­горії «товар» і «в-сть» були замінені поняттями «благо» і «цінність». За-перечували, що в-сть є вті­ленням сус-не необхід-ної праці, а праця — її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію в-сті суб'єктивним змістом. Доміну­ючим фактором блага вони вважали його спож-ну в-сть, або кор-сть(загальна власти­вість мат благ, котра дає змогу задовольнити потреби ін­дивіда, підвищити його добробут). В-сть вини-кає внаслідок взаємозв'язку між потребою люди-ни й ек-ими благами, що можуть її задоволь­нити. Пропозиція таких товарів завжди буває > або <, отже, задоволення буде збільшуватися або зме-ншуватися відповідно до збільшення або змен-шення пропозиції. Таким чином людина визнає важливість товару залежно від рівня його пропо-зиції (взаємозв'язок між життєвими потребами людини та можливими пропозиціями товару, який забезпечує ці життєві потреби, визначають в-сть). В-сть - обов'язкова умова, від якої зале-жить задоволення потреб. Якщо товар не задовольнятиме потреби, він не матиме значен-ня для добробуту людини, а тому не буде цін­ним.

В-сть (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою кор-стю, яку має остання од. йо-го запасу. Зі збільшенням або зменшенням к-ті благ змінюється ступінь задоволення потреби і відповідно цінність цих благ (принцип спадної кор-сті). В-сть товару визначає не найбільша чи середня кор-сть, а його найменша (гранична) кор-сть за даних обставин. В-сть товару народ-жується з використання його у спож-ні, а не з то-го, скільки було витраче­но колись на його В.

В-сть ураховує витрати, але не визначається ними. Витрати визначаються граничним продук-том, а в-сть останнього залежить від міри необхі-дності його для життєдіяльності людини.

За аналізу то­варів та попиту на них обов'язково постає проблема, зв'язана з ви­значенням часу використання товару — споживається він негай-но чи призначений для використання в майбутнь-ому. Неможливо ви­значити заздалегідь загальну потребу в товарі та її інтенсивність, а також рі-вень його пропозиції. Більше того, к-ть товарів, які можна використати в даний момент, може бу-ти змінною величиною, тяжіти до нуля або товар може протягом строку використання втра­чати якісь важливі властивості. Повна сис-ма класифі-кації товарів за рангами грунтується на елементі часу. Для товарів 2-ої черги встановлюється за-лежність від використання товарів 1-ої черги, 3-я черга залежить від 2-ої тощо. Виробничий про-цес у такому разі залежатиме від взає­мозв'язку часу випереджання та відставання, починаючи з моменту підвищення початкового попиту.

Ф. Візер розвивав ідеї Менгера у працях «Похо-дження й основні з-ни гос­п-кої цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «З-н влади» (1926), використовуючи принцип граничної кор-сті для оцінки в-сті витрат В.

Стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат В, а цінність останніх — гранич-ною ко­р-стю граничного споживчого блага. Трак-тував витрати як кор.-сть, що приносять у жерт-ву. З-н Візера: в-сть витрат В є похідною від в-сті продук­ту. Представники даної школи ототожню-вали працю із засобами В, унаслідок чого праця розглядалася не як процес взаємо­дії людини і природи, а як мат річ.

ПЕ є прикладною психологією, а її зав-ня – пояс-нити всі ек-ні явища, на підставі мотивів, якими керуються у власній діяльнос­ті окремі люди. В-сть товару він виводив із кор-сті Менгера, указу-ючи, що кор-сть товарів змінюється під впливом зміни обставин, є похідною від інтенсивності пот-реб і можливості товару ці потреби задовольняти

За об­меженої пропозиції попит триває до точки маржинальної кор-с­ті. Більше того, маржинальна в-сть стає мірою в-сті.

Критикував теорію трудової в-сті. Дотримувався думки, що працю, так само, як інші фактори, зак-ладено у в-сть товару. Розглядав витрати не як капіталовкладення, а як витрати для сус-ва. Дотримую­чись концепції 3-х факторів, стверджу-вав, що починати треба з вивчення поєднання факторів (капіталу, праці та землі), а по­тім визна-чати, яка саме частка в-сті може належати кож-ному фактору. Пропонував порівнювати цінність даного предмета спож-ня з цінністю ін. предмета, виготовленого з тих самих матеріалів, але в ін. пропорціях. Цей метод назвали методом прод-ого внеску.

Вихідним пунктом ПЕ є суб'єкт, індивідуум, а оск в цього суб'єк­та є певні потреби, то вони й відіграють вирішальну роль у ек-ому процесі. Для аналізу брали індивідуума, котрий не займається В. У цілому виробництво відіграє другорядну роль і тільки ускладнює госп-ку картину. Важали, що на початку ек-ого аналізу питання В можна не брати до уваги. Мат блага - обмеженні. Правильно вирішивши проблеми робінзонівсько-го (індивідуаль­ного) госп-ва, можна розв'язати всі ек-ні проблеми су­с-ва.

Приватна власність - вічна категорія, що випли-ває із самої суті економії, оск існує постійна супе-речність між потребами людей і обмеженими за-пасами предметів для задоволення цих по­треб. З цієї причини люди починають цінити предмет, прагнуть оволодіти ним. Приват­ну власність по-роджують рідкість та обмежена к-ть предметів спож-ня.

Бем-Баверк у працях «Основи теорії цінності госп-ких благ» (1886), «Ка­пітал і прибуток» (1889), «Теорія К. Маркса та її критики» (1896), а також у ін. своїх досл-нях дав ширший варіант нової теорії, доповнивши її суб'єктивістською концепцією процента.

Цінності набирають мат блага тоді, коли реаль-ний запас мат благ цього роду настільки незнач-ний, що для задоволення від­повідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що пе­вна сума потреб має залишитись незадоволе-ною. І навпаки, не мають цінності ті мат блага, які є в нашому розпорядженні в такій к-ті, що з їх-ньою допомогою можуть бути не тільки пов­ністю задоволені відповідні потреби, а й залишається ще зверх того певний надлишок, який не знахо-дить собі застосування. Поняття цінності є вира-женням зв'язку між сус-ним явищем ціни та інди-відуально-психологічним явищем одиничної оцін-ки. Основа цінності – кор-сть блага. Він розріз-няв 2 види кор-сті: просту (абстрактну) і каліфі-ковану (конк­ретну). Абстрактна розглядалася як кор-сть взагалі, що при­таманна мат благам, які є в достатній к-ті. Кор-сть од. блага в даному разі до уваги не бралася. Кваліфікованою кор-стю на-ділялися блага, запас яких обме­жений і зменше-ння його хоча б на 1-у од. негайно позначає­ться на добробуті індивіда. Таке розмежування кор-сті зв'язува­лося з формуванням цінності мат благ.

Процес утворення цінності поділяв на 2 етапи. 1-й він зв'язував з утворенням суб'єктивної цінно-сті - індивідуальну оцінку блага суб'єктом. Вона залежала від того, яку роль благо відігравало в задоволенні його потреб. Як­що кор-сть абстракт-на, то благо не отримує оцінки і його суб'єктивна цінність =0. Величина кор-сті, що її забезпечує лю­дині відповідне благо, є водночас і мірою його цінності. Цінність речі вимірюється величиною граничної кор-сті - мінімальна кор-сть, що її отри-мує від даного виду мат блага людина.

2-й етап в утворенні цінності блага зв'язував із «об'єктивною» цінністю, яка формується на ринку в процесі стихійного виявлення попиту і пропози-ції. Через вирівню­вання суб'єктивних оцінок ство-рюється якась нова «середня» цін­ність, що її мо-жна розглядати як об'єктивну. Отже, об'єктивна цін­ність формується під впливом попиту і пропо-зиції, належне співвідношення яких забезпечує-ться на ринку автоматично — через вільну конку-ренцію.

Теорія розподілу австрійської школи відома під назвою «теорія приписування». Вона спирається на теорію 3-х факторів Ж. Сея, хоча фактори В вони назвали виробничими благами. Кожному виробничому благу — землі, праці і капіталу, — має бути «припи­сана» відповідна частина спожи-вчих благ, що вироблені цими факторами. «Приписування» тре­ба здійснювати з урахуван-ням граничної кор-сті «виробни­чих благ», визна-чених граничною кор-стю вироблених з їхньою допомогою благ.

Зар-пл робітника мусить бути меншою ніж ство-рювана цим робітником в-сть. Бем-Баверк пояс-нював це тим, що робітник, отримуючи зар-пл, може одразу придба­ти собі «мат блага», а під-ць мусить нагромаджувати капітал для В «благ май-бутнього», що потребує від нього «утримання». Відтак під-ць має одержати винагороду за те, що він утримується від витрачання капіталу на осо-бисті потреби. Порівнюючи негайне спож-ня робі-тника і відкла­дене спож-ня під-ця, заявляв, що благо, котрим людина користується сьогодні, не-рівноцінне тому благу, яким вона користуватиме-ться завтра, оск цінність теперішніх благ за ін. однакових умов завжди > ніж цінність таких са-мих благ у майбутньому.

Праця — це «благо майбутнього», бо вона ство-рює продукт тільки через певний час, а внаслідок цього робіт­ник стає власником «майбутнього ча-су». Під-ць, наймаючи робітника, дає останньому «теперішнє благо» у вигляді зар-пл. Отже, вони обмінюються цими благами. З часом праця ство­рює якісь певні блага, і ці блага через більш ни-зьку оцінку майбут­ніх благ порівняно з теперіш-німи, за в-стю колись перевищува­тимуть зар-пл. Це перевищення і становитиме процент, а точні-ше, прибуток під-ця. Процент (прибуток) вини-кає у ре­з-ті впливу фактора часу на в-сть благ. Процент – рез-т «очікування» під-ця, а його дже-ре­лом — різниця оцінок майбутніх і теперішніх госп-ких благ. Відтак процент розглядався як «ві-чна» і «природна» категорія.

Запропонував теорію, згідно з якою капітал або засо­би В є рез-том обхідних (непрямих) методів у В, які неминуче стають причиною того, що спож-ня пере­носиться на майбутнє. Прямі методи В передбачають задоволення потреб прямо й од-разу. Засоби В негайного за­доволення потреб, а тому вони є товаром майбутнього. Відтак  «това-ри, які можуть бути використані за асортимен­том і к-тю негайно, як правило, цінніші, ніж ті, які бу-дуть використані у майбутньому». Це припущен-ня і лягло в основу його теорії про дохід з капі-талу. Цим з-ном він обґрунтовував і суть процен-та. Доводив, що коли хтось позичає гроші, то в майбутньому вони мають повертати­ся до нього з процентом, тобто з різницею між в-стю теперіш­нього і майбутнього блага.

3 найхарактерніші методологічні особливості австрійської школи: по-1-е, ідеалістичне відобра­ження ек-них процесів і явищ; по-2-ге, викорис-тання в якос­ті головного об'єкта досл-ня, не сус-ого В, а індивідуально-го госп-ва; по-3-є, визнан-ня примату спож-­ня над В.