3. Економічна думка стародавнього Сходу

Писемні джерела, на підставі яких можна дослід-жувати ек-ну думку стародавнього Сходу, — це зведення з-нів, юридичні акти, документи госп-кої звітності та твори про управління державою й де-ржавним госп-вом. Тому багато з них мають нор-мативний хар-р і відображують позицію насампе­ред правлячих верств — фараонів, царів, вель-можних придворних та чиновників. Ек-ому знан-ню притаманні догматизм, апріор­ність і значною мірою символізм.

1-і з 1-их відомих нам пам'яток ек-ної думки нале­жать до епохи Стародавнього Єгипту. У них знайшли відображен­ня численні питання органі-зації та управління державним госп-вом, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, раб-ство, товарно-грошові відносини. Відомі писемні пам’ятки: «Пророчення Іпусера»  та «Пророцтво Неферті».

1-им із найдавніших центрів людської цивілізації була Месо­потамія (Дворіччя). На відміну від Стародавнього Єгипту, у дер­жавах цього регіону порівняно швидко розвивалися приватна влас­ність та товарно-грошові відносини, посилювало-ся соц-не розшарування сус-ва. Держава намага-лася за допомогою з-нодавства регулювати ек-ну діяльність населення та регла­ментувати приват-ноправові відносини. Відома пам`ятка ек-ної дум-ки 18 ст. до н. е. є з-н вавилонського царя Хамму-рапі. Текст з-нів складається зі вступу, 282 ста-тей та підсумку. Основна мета – усебічне зміц-нення ек-ної влади держави. Найвизначніші сатті присвячені питанням охорони власності вавилон-ських громадян. Питанням оренди, найму, лихва-рства. Розв-ток товарно-грошових відносин допу-скається у такій мірі, яка не спричинятиме масо-вого зубожіння вільних громадян. З-ни Хаммурапі захищають приватну власність, особливо влас-ність царя, храму, державних службовців та вої-нів. Зазіхання на неї карається смертю або, у ліп-шому випадку, продажем винуватця у довічне ра-бство. У цілому з-ни царя Хаммурапі є сис-мою правових норм, спрямованих на регулювання соц-но-ек-них відносин.

Економічна думка Стародавньої Індії  була оп-овита релігійною оболонкою. У давньоіндійській літературі вже наявні відомості про ек-ний лад держави, а також відображено практичні знання в галузі ведення госп-ва, подано рекомендації що-до управління ним, зокрема щодо організації опо-даткування та з ін. питань ек-ної політики. Буд-дійське вчення: необхідна умова досягнення кінцевого спасіння – нірвани – відмова від влас-ності, не заперечують госп-кої діяльності мирян, подаянням яких мають жити монахи, але не при-діляють їй спеціальної уваги.рабство – перешко-да до досягненння нірвани, боргова кабала – страшне лихо. Сповідується униканння заборго-ваності та своєчасне сплачування боргів.

Брахманське вчення: грунтуються на концепції 3 цілей життя – релігійного обов`яз-ку, матеріаль-ної вигоди та чуттєвої любові. Книги про обов`я-зок – «З-ни Ману», про вигоду – «Артхашастра».

«З-ни Ману» (близько 2 ст. до н.е. – 1 ст. н.е.) – збірка релігійних, моральних, політичних та пра-вових вказівок, що приписувалися міфічному ро-доначальнику людей Ману. У них ек-ка розгляда-ється як сфера діяльності варни вайшя. Вона об`єднувала тваринництво, землеробство, торгі-влю та лихварство. Багатство давало право на особливу пошану тільки у середовищі самих вай-шя. Ремесло як різновид обслуговуючої праці бу-ло долею Варни шудра. Такою самою вважалася праця орендарів –половинщиків. Найманих пра-цівників у с-г. Незалежний господар – сус-ний ід-еал – 1-а з головних умов свободи та повноправ-ності людини. «Артхашастру» (між 4 та 3 ст. до н.е.) присвячено користі, мат вигоді - трактат про мистецтво політики та управління державою, це зведення правил, адресованих царям та прави-телям, якими вони мають керуватися у своїй дер-жавній діяльності. У ньому подано грунтовні відо-мості про ек-ку, адміністрацію, соц-ні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику. Пока-зує величезну роль держави в госп-ому житті країни. Головна мета ек-ної політики – поповнен-ня  скарбниці. Тобто «Артхашастра» - вчення про управління та державні доходи. Основні джерела доходів – прибутки від державних підприємств, а також різноманітні податки, мито та штрафи, що стягувалися з населення. Податок – утримання, належне цареві у винагороду за охорону країни від зовнішньої небезпеки та внутрішніх заколотів. Також торкається питання торгівлі як 1-го зі спо-собів збагачення державної скарбиці. Важлива складова регламентації торгівлі – нагляд за ціна-ми та отриманим прибутком. Ринкові наглядачі могли встановити «справедливі ціни» на товар, а на аукціонах стягати різницю між ринковою та оголошеною ціною у скарбницю. Прибуток вклю-чався в ціну товару як частина витрат: місцеві товари - 5%, іноземні – 10%.

Ек-на думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках тогочасних філософських та політичних учень. Основними напрямами ста-рокитайської сус-ної думки були конфуціанство, легізм, даосизм та моїзм. Кофуціанство: Основ-ні постулати вчення у збірці «Лунь юй» («Бесіди й міркування»). Вчення захищало архаїчні стосун-ки, вічний та незмінний порядок, установлений іще легендарними правителями глибокої давни-ни. Сувору соц-ну ієрархію, управління на засаді неухильного дотримання ритуалів, обрядів, пев-ним норм етики та моралі; розглядало регламен-тацію патріархально-родинних відносин як запо-руку стабільності державного ладу. Своєрідна соц-но-ек-на програма для правителів – прави-тель мав дотримуватися економії у витратах та дбати про людей. Пропонувалося розділити бага-тство «справедливіше», щоб не було надто вели-кої бідності, зменшити податки й залучати на-род до громадських робіт, не порушуючи сезонності с-г робіт. Тоді буде гармонія у державі. Школа легістів. Засновник – Лі Куй склав «Зведення» усіх наявних до нього з-нів, котре стало основою законодавства у період 3 ст. до н.е. –3 ст. н.е. створив вчення про найповніше використання сил землі, утіливши у ньому ідеї державного ре-гулювання хлібного ринку. Держава мусить регу-лювати ціни на зерно, закуповуючи його у врожа-йні роки і продаючи за твердими цінами з держа-вних комор у роки стихійних лих та голоду. Моїс-ти. Засновник – Мо Ді (Мо-цзи) (479-400 до н.е.). вчення викладено у книжці «Мо-цзи». Моїсти ви-ходили з природної рівності всіх людей, виступа-ли проти станового поділу сус-ва, засуджували рабство, розкіш і паразитизм панівних станів, гноблення ними землеробів і ремісників. Вважа-ли фізичну працю джерелом багатства й заклика-ли всіх старанно працювати. Щоб досягти щастя та добробуту. Шлях до вдосконалення громадсь-кого життя вбачали в утвердженні у відносинах між людьми принципів «загальної любові» (рівно-правні стосунки між людьми) і « взаємної вигоди» (сума окремих інтересів). Було поставлено пита-ння про співвідношення загальних та особистих інтересів. Даосизм. Книжка «Дао де цзин». Осно-воположник – Лао-цзи (4-5 ст. до н.е.). «Дао» - природний закономірний рух і мінливість усього сутнього. Цей рух не допускає будь-якого зовніш-нього втручання.соц-не зло – порушення цього з-ну, заміни його «людським дао» через несправе-дливість правителів. Виступав проти соц-ної не-рівності, гноблення. Накопичення вельможами багатства, розбою та чванства багатіїв.