4. Розвиток трудового напрямку в економічних дослідженнях

Протягом тривалого періоду історії людського суспільства, аж до епохи високорозвиненого промислового виробництва, питання раціональної організації праці та управління людськими ресурсами не мали належного наукового обгрунтування.

З виникненням і розвитком ринкової економіки управління виробництвом, а разом з ним і управління людською працею, набувають все більшого значення.

На початку ХХ ст. виникла школа "наукового управління" або "наукової організації праці", основні положення якої викладені в роботах американського інженера Ф.Тейлора (1856-1915 рр.). Ф.Тейлор вважав, що праця – це передусім індивідуальна діяльність, а тому вплив трудового колективу на робітника звичайно має деструктивний характер, зменшує продуктивність його праці. Ф.Тейлор першим обгрунтував необхідність наукового підбору працівників. Він зазначав, що відбір людей не вимагає пошуку екстраординарних індивідів, але передбачає вибір серед звичайних людей тих небагатьох, які підходять саме для даного типу роботи.

Французький адміністратор і дослідник А.Файоль (1841-1925 рр.) виокремив основні принципи управління персоналом: винагорода персоналу, справедливість, постійність складу персоналу, підпорядкування часткових інтересів загальному, єдність персоналу. Ф. та Л.Гілбрети займалися переважно питаннями вивчення фізичної роботи у виробничих процесах і досліджували можливості збільшення випуску продукції за рахунок ефективнішого виконання операцій ручної праці без збільшення зусиль працівників. Вони першими застосували для вивчення робочих рухів кінокамеру і винайдений ними мікрохронометр, поклавши початок науковому нормуванню праці.

Концентрація виробництва і монополізація капіталу на початку ХХ ст. призвела до небаченого раніше скупчення великих мас працівників різних спеціальностей на великих підприємствах, до більш часткового поділу праці, і зокрема до виділення функції управління персоналом. Г.Форд, намагаючись вирішити проблему плинності кадрів, організував на своєму підприємстві "психологічний відділ", Відомо, що перше "бюро найму" було організоване ще в 1900 р., а перший відділ праці – в 1902 р. на підприємстві, що виробляло касові апарати.

Важливим етапом розвитку управлінсько-трудового напрямку наукової думки став рух за людські відносини на виробництві (1930-1950 рр.). Американські вчені М.П.Фоллет і Е.Мейо вважаються найбільшими авторитетами в цьому напрямку досліджень. Саме М.Фоллет першою дала визначення менеджменту як забезпеченню виконання роботи за допомогою інших осіб, а знамениті експерименти Е.Мейо довели значення для ефективності виробництва сили взаємодії між людьми.

Найбільшою багатогранністю та енциклопедичністю наукового дослідження процесів людської праці характеризуються роботи голови (патріарха) кількох поколінь радянських економістів академіка С.Г.Струміліна (1877-1974 рр.). У роботі "До питання про класифікацію праці" С.Г.Струмілін всебічно розглядає процес праці з економічної, фізіологічної, психологічної, соціальної та історичної точок зору. Зразком аналітичного підходу до однієї з найскладніших проблем економіки праці є розроблена С.Г.Струміліним класифікація професій і спеціальностей. Його роботи "Проблеми кваліфікації праці" та "Господарське значення народної освіти" стали основою науки про економічну ефективність освіти, яка пізніше в США була розвинена в теорію "людського капіталу".

Помітний слід у радянській економіко-управлінській науці залишили й інші вчені "трудового" спрямування. О.К.Гастєв (1882-1938 рр.) – вчений і поет, організатор Центрального інституту праці (незаконно репресований і реабілітований посмертно), вважається засновником школи наукової організації праці. П.М.Керженцев (1881-1940 рр.) – економіст, історик, публіцист, а потім П.М.Єсманський, директор Таганрозького інституту наукової організації виробництва, досліджували спільні риси, що є в будь-якій роботі, пов’язаній з управлінням людьми, передбачаючи таким чином основну ідею праксеології.

Значну увагу дослідженню проблем управління приділяв Ф.Р.Дунаєвський, директор Харківського інституту праці; він акцентував увагу на проблемах добору персоналу, його підготовки і стимулювання. Науковий співробітник Інституту техніки управління (Москва) Е.К.Дрезен особливу увагу звертав на питання взаємодії людини і колективу, ролі керівника, підготовки резерву і навчання кадрів.

У кінці 1950-х і остаточно в 1960-ті рр. управління людськими відносинами в організаціях виділилося у спеціальну управлінську функцію "управління персоналом". Її основним завданням стало забезпечення можливості кожному працівникові працювати максимально ефективно на користь підприємства, що обов’язково пов’язується з підвищенням особистого добробуту працівника. Наукові дослідження в галузі управління персоналом пов’язані тепер передусім з методами добору, навчання і перепідготовки кадрів, а також з проблемами зайнятості, ефективного використання робочого часу й обладнання, процедурами урегулювання трудових конфліктів, новими поглядами на систему матеріального стимулювання працівників, відмовою від традиційних форм оплати, заснованих на жорсткому нормуванні.

Починаючи з 1960-х рр. спостерігається друга велика хвиля зростання інтересу до проблем управління через систему взаємовідносин людей. Управління економічними процесами розглядається як цілеспрямований вплив на людей і лише через них – на виробничі відносини. Важливим методом управління стають соціально-психологічні відносини.

У 1970-1980 рр. в науці управління розвинених країн поняття "людські ресурси", "людський капітал" і управління ними почали витісняти поняття "персонал", "управління персоналом", "робота з кадрами". Більшість фірм змінила також традиційні назви відділів кадрів на "відділи (служби) людських ресурсів", нова термінологія ввійшла і в службові документи, і в наукові праці, і в підручники, однак повної одностайності серед вчених з цього приводу поки що немає.

Дослідження радянських вчених у 1970-1980-х рр. у галузі управління людськими ресурсами проводилися передусім спеціалістами з проблем психології і соцілогії праці. В.А.Ядовим, А.Г.Здравомисловим, В.П.Ропсиною, В.Г.Підмарковим, Г.М.Зараковським, В.К.Тарасовим, Ю.М.Черновим, Є.А.Климовим, Б.А.Смирновим, Б.А.Леоновим, Ю.М.Забродіним та ін. Завдяки дослідженням Б.Ф.Ломова, Б.Г.Анан’єва, В.П.Зінченка, А.Н.Леонтьєва в окремий напрямок науки управління виділилася ергономіка, що виникла на базі психології, психофізіології, наукової організації праці. Предметом цієї науки є дослідження різноманітних характеристик працюючої людини з урахуванням численних виробничих факторів з метою оптимізації знарядь, умов і процесу праці.

У цей час відбувається процес становлення інженерної психології як самостійної науки, продовжує активно розвиватися нормування праці. Серед вчених, що зробили значний внесок у розвиток теорії нормування, слід назвати Е.І.Андрющенка, В.П.Бабича, Н.С.Березіну, М.І.Бухалкова, Б.М.Генкіна, Б.М.Ігумнова, Г.І.Калітича, В.І.Кочеткова, Г.Е.Слєзінгера, А.П.Павленка, П.Ф.Петроченка, В.А.Плаксова, Є.І.Шерман та ін.

В Україні трудовий напрямок економічної думки нині розвивається кількома науковими центрами. Найвідоміші з них: Інститут економіки Національної академії наук (НАН) України (м. Київ); Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України (м. Луганськ); Науково-дослідний інститут праці та зайнятості населення Міністерства праці та соціальної політики і НАН України (м. Київ); Інститут регіональних досліджень НАН України (м. Львів); Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України (м. Київ); Економічний науково-дослідний інститут Міністерства економіки України (м. Київ); Український науково-дослідний інститут аграрних проблем (м. Київ). Чималий внесок у розвиток трудового напрямку економічної науки роблять і науковці вищої школи, зокрема в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Львівському державному університеті імені Івана Франка, Харківському національному університеті імені Миколи Каразіна, Києвському національнмоу економічному університеті.

Значну координуючу роль в узагальненні і пропаганді теоретичних і практичних знань у галузі економіки праці та управління людськими ресурсами відіграють фундаментальні монографічні видання та спеціальні наукові збірники вчених згаданих вище наукових центрів та закладів освіти, періодичні журнальні видання, вісники, часописи, передусім "Економіка України", "Продуктивність", "Економіст", "Персонал", "Праця і зарплата" та ін. У 1995 р. засновано науковий економічний та суспільно-політичний журнал "Україна: аспекти праці", який регулярно висвітлює думки вчених та практиків з найактуальніших проблем ринку праці й зайнятості населення, оплати праці та динаміки доходів громадян, розвитку соціально-трудових відносин, професійної освіти, соціального захисту тощо.

Отже, економіка праці вивчає соціально-економічні відносини людей, які пов’язані з працею; економічні закономірності організації суспільної праці, формування і поведінку ринку праці, умови відтворення  робочої сили і дає прийоми і методи для аналізу і прийняття рішень по питаннях праці.

Предметом вивчення економіки праці є специфічні особливості організації, нормування, планування праці і управління нею в різноманітних умовах господарювання з метою підвищення ефективності виробництва.

Література для самостійного поглибленого вивчення теми:  1,3,4,5.