3. Національні моделі  ринків праці. Особливості формування ринку праці в Україні.

У світовій практиці склалися певні національні моделі ринків праці, пов’язані з особливостями політики  зайнятості в окремих країнах та менталітетом населення.

Японська модель

Система трудових відносин у цій країні базується на так званому принципі "довічного найму", "довічної зайнятості", який передбачає гарантії зайнятості працівникам на весь період трудової діяльності.

Підприємець надає працівнику можливість довічної роботи за умов дотримання норм поведінки до настання граничного віку, звичайно до 55-60 років. Робітник є вільним і може покинути господаря, але він цього не робить внаслідок психологічного тиску та власних економічних інтересів. Системі "довічного найму" відповідає особлива система заробітної плати, коли розмір грошової винагороди залежить від стажу роботи на даному підприємстві та заслуг перед ним, тобто у підсумку заробітна плата залежить від віку працівника. Таким чином щорічно відбувається автоматичне підвищення заробітку працівника протягом всієї його трудової діяльності. Так забезпечується найбільш висока стабільність кадрів в Японї порівняно з іншими країнами.

Обмеження мобільності кадрів між підприємствами супроводжується їх ротацією усередині підприємства (3-4 рази протягом перших 10-12 років) з метою розширення професійного профілю.

Така модель трудових відносин обумовлена національними культурно-психологічними особливостями японців: сумлінність, працьовитість, вірність духу фірми, прагнення бути як всі, готовність жертвувати власними інтересами. Працівник як би розчиняється у фірмі, ототожнюється з нею. В результаті  формується творче ставлення до праці, забезпечується висока якість роботи.

При даній системі підприємці вирішують проблему скорочення виробництва не за рахунок звільнень, а шляхом скорочення тривалості робочого часу або переведення в інші  підрозділи або філії підприємства Такий підхід стосується тільки  постійного персоналу фірми, але частина працівників має статус тимчасових. Звичайно це молодь  або малокваліфіковані працівники. Вони звільнюються в період економічного спаду. Жінки також звичайно не потрапляють до системи довічного найму.

Японська модель характеризується певним відставанням рівня життя населення (у тому числі заробітної плати) від росту продуктивності праці. Завдяки цьому досягається зниження собівартості продукції і підвищення її конкурентоспроможності на світовому ринку. Для Японії  характерний низький рівень безробіття (2-3%) та плинності персоналу (2%).

Існування такої моделі ринку праці можливе тільки при надзвичайно високому розвитку національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення  на певні матеріальні жертви заради добробуту держави.

Останнім часом з’явилися нові тенденції у Японській системі управління працею -  просування по службі все частіше ставиться у залежність не від стажу, а від індивідуальних досягнень працівника.

Модель США

Для даної моделі характерна децентралізація ринку праці, гнучкість відносин найму та звільнення. У кожному штаті США є своє законодавство про зайнятість та допомогу безробітним.

Колективними договорами між фірмами та профспілками охоплено тільки 25% працівників. Заробітна плата та інші виплати встановлюються індивідуальними контрактами, які укладаються на тривалий час.

"Американська" модель побудована на системі всебічного заохочення індивідуальних досягнень.

У разі необхідності зменшення обсягу застосування робочої сили фірма звичайно їде на звільнення працівників, а тривалість робочого часу не скорочується. В результаті  для США характерний більш високий рівень безробіття, ніж в Японії та Швеції.

Для моделі США характерна більш диференційована заробітна плата, більш виражена соціальна нерівність. Ця модель заснована на таких соціально-культурних особливостях нації, як масова орієнтація на досягнення особистістю успіху, індивідуалізм, а також на високому рівні економічного добробуту.

Шведська модель

Її суть – це соціальне партнерство на ринку праці, активна політика держави щодо зайнятості.

Рівень податків в два рази більший, ніж в інших країнах. Значна частина доходу підприємців вилучається до бюджету та направляється на соціальні потреби. Така політика приводить до скорочення розриву між доходами різних категорій працівників.

Таким чином, шведська модель відрізняється  соціальною політикою, яка спрямована на скорочення майнової нерівності завдяки перерозподілу національного доходу на користь малозабезпечених верств населення. Це створює сприятливі умови для підвищення кваліфікації працівників та зниження безробіття.

Швеція витрачає на профпідготовку та на створення робочих місць більш ніж будь-яка інша країна. Якщо інші країни витрачають кошти на підтримку безробітних, Швеція вкладає їх у підвищення конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці. Така політика має превентивний характер, попереджує виникнення безробіття, тому в Швеції низький рівень безробіття – 3-4%. Державою проводиться "політика солідарності" – однакова заробітна плата за однакову працю незалежно від фінансового стану фірми.

Шведська модель заснована на відносно високому рівні добробуту і кваліфікації працівників. Конкурентоспроможність на світовому ринку забезпечується високою якістю продукції.

Шведська модель зазнає критики через надмірне втручання держави до розподілу доходів підприємств і внаслідок цього незацікавленність частини працівників у покращанні результатів праці та подорожчання шведських товарів і зниження їх конкурентоспроможності.

Німецька модель

В центрі моделі знаходиться людина з її інтересами як вільна особистість, яка усвідомлює свою відповідальність перед суспільством.

Рушієм суспільного прогресу є "здоровий егоїзм" у поєднанні з почуттям соціальної відповідальності людини.

Держава повинна створювати рівні умови для всіх громадян та захищати безробітних, старих, хворих, дітей. Особливості Німецької моделі РП: високий рівень соціального захисту на випадок банкрутства підприємства; профорієнтація усіх верств населення: учнів шкіл, студентів, безробітних та зайнятих працівників підприємств; планування професійного ринку на перспективу. При направленні на перепідготовку людину інформують про перспективи професій, про майбутні вимоги виробництва.

Як бачимо, особливості моделей ринків праці в різних країнах залежать від національно-культурних традицій, суспільного настрою. Так, формування шведської моделі залежало від традицій співробітництва уряду з профспілками. В Японії система трудових відносин будується з урахуванням національного характеру японських працівників (спадкоємності, сталості). В США вільний дух підприємництва, індивідуалізму створювався в часи колонізації. Німеччина є батьківщиною філософських вчень, які проголошували свободу особистості, егоїзм, ідею надлюдини. Ці моделі можуть частково трансформуватися в залежності від змін в економіці.

Узагальнюючи світовий досвід, західні дослідники прийшли до висновку, що оптимальна модель ринку праці – це гармонійна комбінація із стимулюванням індивідуальних досягнень у праці та соціальних гарантій з боку держави. Така модель забезпечує рівною мірою економічний добробут та соціальний консенсус.

Фахівцями була проведена класифікація моделей ринку праці, які існують у світі та виділено три типи моделей.

1. Ліберальна (дарвиністська) модель, для якої характерні слабкий рівень профспілкового руху, децентралізовані переговори по заробітній платі, обмежене трудове законодавство, незначний рівень допомоги по безробіттю, вибіркова перепідготовка робочої сили, менш розвинута система соціального захисту. Така модель характерна для США, Канади, Бельгії, Великобританії, Італії.

2. Модель соціально-демократичного толку. Основана на пошуку соціального консенсусу, перевага віддається постійній профпідготовці. Для моделі характерні потужні профспілки, централізовані переговори по заробітній платі, розвинута трудова регламентація на основі переговорів і законодавства, високий рівень допомоги по безробіттю. Модель характерна для Австрії, Германії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції.

3. Японська модель. Довічна зайнятість. Розвинута система перекваліфікації усередині підприємств.

Ця класифікація проведена з точки зору активності, згуртованості профспілок.

Особливості формування ринку праці в Україні

Модель вітчизняного ринку праці може і повинна будуватись з урахуванням закордонного досвіду. Однак його застосування потребує коректності та здорового глузду.

При орієнтації на ту чи іншу модель ринку праці необхідно враховувати також і власні реальні умови та соціально-трудові традиції.

Таким чином, при формуванні вітчизняної моделі ринку праці необхідно враховувати такі фактори:

1. Особливості моделей, що існують у світовій практиці.

2. Соціально-трудові традиції та психологічні національні особливості вітчизняних працівників.

3. Початкові соціально-економічні умови формування ринку праці. Передумови переходу до ринкових відносин нашої країни і країн Заходу є протилежними. Для Заходу на етапі формування ринку праці були характерні: високий рівень розвитку продуктивних сил, криза надвиробництва, демонополізація економіки, надлишок робочої сили. Створення нормального цивілізованого ринку праці у розвинутих країнах відбувалось під впливом активного профспілкового руху та конституційного забезпечення прав людини. Наш перехід до ринку почався в умовах: спаду виробництва, низької технічної оснащеності підприємств, дефіциту кваліфікованих кадрів., монополізації виробництва, високого ступеня колективізму працюючих. Такі передумови викликають додаткові складності формування та управління ринку праці. Додаткову деформацію ринку праці в Україні спричиняють існуючі обмеження руху (мобільності) робочої сили:  паспортна система, відсутність відрегульованого ринку житла, митні обмеження, недосконала система найму працівників для роботи за кордоном. Потрібне регулювання на рівні міждержавних угод, квотування, контрактова трудова міграція з інших країн для заповнення робочих місць, на які немає підвищеного попиту з боку громадян України.

Умови, які необхідні для створення цивілізованого ринку праці в України:

1. Економічні перетворення (розвиток різних організаційних форм господарювання).

2. Розвиток правової бази трудових відносин.

3. Формування інфраструктури ринку праці: удосконалення мережі служб зайнятості, системи інформації про стан ринку праці, системи соціального захисту.