1. Склад працюючих на підприємстві

Найважливішим завданням економічного планування роботи підприємства є розрахунок мінімальної чисельності працівників всіх категорій, необхідних для забезпечення безперебійного виробничого процесу і випуску продукції в плановому обсязі.

Раніше в умовах командно-адміністративної системи, коли підприємство знаходилося в загальнонародній власності, чисельність працівників регламентувалась зверху і підприємства були зацікавлені одержати більший план по чисельності, яка встановлювалась по нормативних показниках.

Тепер державним підприємствам надано право самим визначати необхідну чисельність працівників, не кажучи вже про приватні підприємства і фірми. При цьому створюється матеріальна зацікавленість власників або співвласників в скороченні чисельності персоналу.

Але, з іншого боку, існує оптимальна чисельність працівників, без якої неможливо виготовити задану кількість продукції. Тому для керівників підприємств дуже важливо вміти вірно розраховувати дійсно необхідну чисельність працівників.

Розглянемо, які ж категорії (групи) працівників виділяються в складі персоналу підприємств (рис. 1).

Рис.1. Склад персоналу підприємства.

Персонал (трудові ресурси) підприємства – це сукупність постійних працівників, які мають необхідну професійну підготовку і досвід практичної роботи (діяльності).

Персонал підприємства поділяється на виробничий та невиробничий.

Персонал неосновної діяльності (невиробничий персонал) – працівники організаційних утворень, безпосередньо не пов’язаних з виробництвом,  працівники житлово-комунального господарства, дитячих дошкільних і медичних закладів, палаців і будинків культури, навчальних центрів та інших закладів соціального спрямування, які входять до складу підприємства.

Всі працівники підприємства, які пов’язані з виробництвом продукції, називаються виробничим персоналом. В його складі виділяються наступні групи працівників:

· робітники;

· службовці.

Робітники – це основна категорія персоналу підприємства, вони становлять на промислових підприємствах України до 80% чисельності всіх працівників.

Робітників фахівці рекомендують поділяти на:

1) технологічних (основних), які зайняті безпосередньо виготовленням продукції;

2) обслуговуючих (допоміжних), які створюють умови для праці технологічних.

Раніше ці групи робітників називались основними та допоміжними. В практиці підприємств часто зберігається така термінологія, але вона не відповідає ролі цих груп персоналу у сучасному виробництві, коли обслуговуюча функція стає головною.

До технологічної групи відносяться робітники, які безпосередньо діють на предмети праці, тобто виконують технологічний процес. Наприклад, токарі, фрезерувальники, складальники, швачки, штампувальники, штукатури, каменярі, шахтарі та ін.

Технологічні робітники поділяються на:

· робітників, зайнятих ручним процесом праці, коли мета досягається зусиллями виконавця без участі механізмів (з ручними інструментами);

· робітників, зайнятих машино-ручними процесами праці, коли мета досягається робочою частиною машини, але за трудовою участю виконавця (верстати з ручною подачею);

· робітників, зайнятих машинними процесами праці, коли мета праці досягається робочою частиною машини без участі виконавця, а за робітником залишаються лише функції контролю та управління механізмами;

· робітників, зайнятих автоматизованими процесами праці, коли мета технологічного процесу досягається без участі робітника, включаючи управління механізмами.

Обслуговуючі робітники поділяються на функціональні групи:

· транспортно-складська;

· ремонтно-обслуговуюча;

Транспортно-складські робітники – це робітники, які зайняті переміщенням предметів і засобів праці, готової продукції та їх збереженням (кранівники, вантажники, комірники, електрокарники, приймальники тощо).

Ремонтно-обслуговуючі робітники займаються:

· регулюванням і налагоджуванням (налагоджувальники);

· ремонтом устаткування та інструмента (ремонтники);

· контролем якості механізмів і продукції (контролери);

· прибиранням приміщень (прибиральники).

Службовці поділяються на три групи:

· керівники;

· спеціалісти;

· інші службовці (технічні виконавці).

Керівники – ті працівники, які управляють людьми (директор, головний інженер, начальники цехів, дільниць, відділів, майстри).

Спеціалісти – працівники, зайняті підготовкою виробництва, плануванням і аналізом економічної діяльності (конструктори, технологи, економісти, бухгалтери, фінансисти, соціологи, спеціалісти з маркетингу та ін.). Технічні виконавці  – працівники, які не мають вищої освіти  та під керівництвом спеціалістів виконують технічні, розрахункові роботи, оформлюють документи (друкарки, секретарі, касири, лаборанти, діловоди тощо.).

Далі персонал поділяється на окремі професії та кваліфікаційні рівні.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх можливостях виконувати роботи відповідної складності. Кваліфікація – сукупність спеціальних знань і практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівників до виконання професійних функцій обумовленої складності.

Рівень кваліфікації робітників характеризується тарифним розрядом. Чим вищий розряд, тим вищий рівень кваліфікації. Щоб розрахувати рівень кваліфікації по всіх робітниках, визначається середній тарифний розряд.

Рівень кваліфікації для службовців характеризує категорія та посада (наприклад, конструктор першої категорії).

Для визначення складу персоналу розроблені Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт і професій робітників і кваліфікаційний довідник посад службовців.

Відповідність кваліфікації робітників ступеню складності виконуваних ними робіт визначається за таким коефіцієнтом:

,

де  - середній тарифний розряд групи робітників;

 - середній тарифний розряд робіт, що виконуються.

Наприклад, кваліфікаційний склад робітників цеху характеризується наступними даними. В цеху працюють: 2 чол. – ІІ розряду; 10 чол. – IV розряду, 3 чол. – V розряду, 1 чол. – VI розряду. Середній тарифний розряд робітників цеху розраховується таким чином:

Чим вищий даний показник, тим вищий кваліфікаційний рівень робітників.

Якщо середній розряд робітників нижчий за середній розряд робіт (Рс < Рробіт ) і коефіцієнт < 1, то має місце недостатній рівень кваліфікації робітників. Це знижує продуктивність праці та якість продукції і потребує підвищення кваліфікації.

Якщо середній розряд робітників вищий за середній розряд робіт (Рс > Рробіт ) і коефіцієнт > 1, то має місце неповне використання потенціалу робітників та перевитрата заробітної плати. Це знижує рівень мотивації до праці. В цьому випадку потрібний перерозподіл робіт відповідно кваліфікації робітників.

Структура персоналу підприємства – це відносне (процентне) співвідношення окремих категорій персоналу в межах його загальної чисельності. Для вивчення структури персоналу підприємства та її динаміки складається наступна таблиця.

Таблиця 1. Динаміка структури персоналу підприємства

 

Групи персоналу	Базовий період		Звітний період		Темп росту, %
	чол.	%	чол.	%
Робітники	160	80	170	81	106
Керівники	10	5	11	5	110
Спеціалісти	12	6	14	7	117
Службовці	18	9	15	7	83
В с ь о г о	200	100	210	100	105

 

З табл.1 бачимо, що найбільшу питому вагу (80%) становлять робітники (що й повинно бути), найменшу – керівники. В звітному періоді порівняно з базовим питома вага робітників і спеціалістів збільшується, а службовців зменшується. Крім того, аналізується динаміка – ріст (скорочення) чисельності груп персоналу порівняно з базовим періодом. По всіх групах персоналу спостерігається  зростання, крім службовців, для яких пройшло скорочення. Найбільше зросла чисельність спеціалістів.

Вихідними величинами для розрахунку необхідної чисельності робітників є:

1) трудомісткість виробничої програми;

2) річний ефективний фонд робочого часу одного робітника.