2.Характеристика основних напрямків організації праці

Розкриємо зміст елементів організації праці на підприємстві.

Добір, підготування, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників.

Робота з кадрами відноситься до організації праці, тому що без забезпечення визначеного рівня вправності робітника, без його професіоналізму не можна розраховувати на скільки-небудь ефективну діяльність на виробництві.

Підготуванню кадрів повинний передувати фаховий добір кандидатів на те або інше робоче місце. У нашій країні фаховий добір одержав поширення поки лише для укомплектування посад і професій, що пред'являють дуже високі вимоги до психофізіологічних якостей робітника і до його здоров'я. Проте задача фахового добору - визначення придатності людини до виконання конкретної роботи і добір найбільше ефективних виконавців і керівників якщо не для всіх, то для більшості робочих місць і посад - така задача стає актуальної в системі ринкових відносин.

Фахова придатність установлюється шляхом перевірки стану здоров'я, виміру визначених психофізіологічних параметрів людини, необхідних для обраної їм професії, використання тестового і інших методів контролю. При фаховому доборі необхідно звертати особливу увагу на наявність або відсутність тих властивостей особистості, що не піддаються зміні, тренуванню, формуванню і який визначаються генотипом людини на відміну від фенотипу - сукупності властивостей людини, що можна формувати або змінювати. Перелік необхідних для конкретної професії особистих якостей виконавця відбивається в професіограмах - документах, у яких формулюються вимоги до даних виконавців або робітників узагалі.

Важливим елементом організації праці є поділ праці, тобто відокремлення видів трудової діяльності між робітниками, бригадами й іншими підрозділами на підприємстві. Це - відправний пункт організації праці, що, виходячи з цілей виробництва, складається в закріпленні за кожним робітником і за кожним підрозділом їхніх обов'язків, функцій, видів робіт, технологічних операцій. Рішення цього питання повинно передбачати поряд із вимогою найбільш раціонального використання робочого часу і кваліфікації робітника таку його спеціалізацію, щоб зберігалася змістовність праці, не припускалася його монотонність, забезпечувалася гармонізація фізичних і психічних навантажень.

Розрізняють такі форми поділу праці на підприємствах:

функціональне - у залежності від характеру виконуваних робітниками функцій на виробництві й участі їх у виробничому процесі. За цією ознакою робітники поділяться на робочих, службовців, молодший обслуговуючий персонал, сторожову і пожежну охорони, учнів. У свою чергу робітники можуть складати функціональні групи основних робітників і допоміжних. Серед останніх виділяються групи ремонтних і транспортних робітників, контролерів якості, робітників по енергетичному обслуговуванню і т.д.;

технологічне - по фазах, видах робіт, виробах, вузлах, деталях, технологічних операціях. Воно визначає розподіл робітників відповідно до технології виробництва й у значній мірі впливає на рівень змістовності праці. При вузькій спеціалізації в роботі з'являється монотонність, при занадто широкій спеціалізації підвищується можливість неякісного виконання робіт. Відповідальна задача організатора праці складається в перебуванні оптимального рівня технологічного розподілу праці. Різновидами цієї форми поділу є подетальний, попредметний і поопераційний розподіл праці;

фахове - по спеціальностях і професіях. Виходячи з цієї форми розподілу праці встановлюється необхідна чисельність робітників різних професій;

кваліфікаційне - по складності і точності робіт відповідно до фахових знань і досвіду роботи. Розподіл праці тут здійснюється за рівнем кваліфікації робітників виходячи з необхідної кваліфікації робіт.

Органічно пов'язана з поділом кооперація праці, тобто встановлення системи виробничого взаємозв'язку і взаємодії робітників і підрозділів між собою.

Існують такі форми кооперації праці:

міжцехова кооперація спеціалізованих цехів, спрямована на забезпечення злагодженої їхньої взаємодії по випуску кінцевої продукції підприємства;

внутріцехова кооперація спеціалізованих ділянок, ціль якого – взаємоув‘язка їхньої діяльності по випуску кінцевої продукції цеху;

внутрідільнича кооперація окремих робітників або виробничих бригад по випуску закріпленої за ділянкою продукції;

внутрібригадна кооперація, що об'єднує робітників, що спільно виконують єдине для бригади виробниче завдання і несуть колективну відповідальність за результати праці бригади.

Найважливішими напрямками удосконалювання розподілу і кооперації праці є суміщення професій, розширення зон обслуговування, багатоверстатна робота. Великий простір для прояву ініціативи робітників у доцільній кооперації праці дає організація праці в комплексних бригадах із частковою або повною взаємозамінністю.

Суміщення професій - це виконання протягом нормальної тривалості робочого дня, поряд із роботами по основній професії, робіт по другій або декількох професіях. Суміщення професій доцільно застосовувати на тих роботах, де є тривалі технологічні перерви при виконанні робіт з основного фаху, а також там, де при роботі на верстатах (при обслуговуванні агрегатів) є машино-вільний час, тобто час, протягом якого робітник при працюючому верстаті (агрегаті) вільний від необхідності його обслуговування. Оволодіння суміжними професіями необхідно також на тих ділянках виробництва, де відсутнє стабільне завантаження робітників, на роботах мало престижних і фізично важких. На роботах, виконуваних робітниками однієї професії, одержало поширення розширення зон обслуговування, що має на меті більш раціонального використання робочого часу, а також більш повне завантаження устаткування (наприклад, багатоверстатне обслуговування, коли одним або групою робітників одночасно обслуговуються декілька верстатів). Ручні операції на кожному з  верстатів здійснюються послідовно, після чого верстат до наступної ручної операції працює в автоматичному режимі.

При розподілі і кооперації праці вирішується питання: хто і що буде робити, як і з ким буде взаємодіяти. Для організації високопродуктивної праці необхідно також вирішити і таке питання: як, яким чином варто виконувати роботу.

Досягається це встановленням раціональних методів і прийомів праці. Звичайно, засіб виконання роботи в значній мірі визначається технологією, але кожна технологічна операція може бути виконана по-різному: із великою або меншою кількістю рухів, більш-менш  вміло, із витратою різноманітної кількості часу і фізіологічної енергії. Встановлення засобу найбільше економного виконання кожної дії, прийому, операції, кожної роботи - це відповідальна задача організатора праці. Вона припускає аналіз і розробку всіх частин трудового процесу, включаючи побудову і координацію рухів, вибір зручної робочої пози, засобу володіння інструментом і управління машинами і механізмами.

Основною одиницею розподілу праці є виробнича операція, під якою розуміють частину трудового процесу, виконувану одним або групою робітників на одному робочому місці, над одним предметом праці. Зміна хоча б одного з цих ознак означає завершення однієї операції і початок інший. Операція, у свою чергу, складається з прийомів, трудових дій і рухів.

Трудовий рух представляє собою однократне переміщення рук, ніг, корпуса робітника в процесі праці (наприклад, протягнути руку до заготовки).

Трудова дія - це сукупність трудових рухів, виконуваних безупинно, які  мають приватне цільове призначення (наприклад, трудове дія «взяти заготовку» укладається з виконуваних послідовно і безупинно рухів «протягнути руку до заготовки», «захопити її пальцями»).

Трудовий прийом - це сукупність трудових дій, об'єднаних один цільовим призначенням, які представляють  собою закінчену елементарну роботу (наприклад, прийом «установити заготовку в патрон верстата» потребує таких дій: «узяти заготовку», «уставити її в патрон», «затиснути заготовку в патроні»).

Спосіб виконання виробничого завдання, який характеризується визначеним складом і послідовністю дій, прийомів, операцій утворює метод праці. Методи виконання трудових процесів повинні проектується разом із проектуванням технологічного процесу, а результати проектних розробок заносять у карти прийомів і методів праці, карти організації праці, в інструкційні або технологічні карти. Їх використовують для навчання робітників раціональним прийомам і методам праці, для контролю й аналізу роботи; вони служать відправною точкою для подальшого удосконалювання трудового процесу.

Велике значення для підприємства має виявлення і поширення досвіду роботи новаторів виробництва, вивчення застосовуваних ними прийомів і методів праці. Прийоми і методи праці заслуговують на увагу, якщо робітники, їх що застосовують, одержують високі і стійкі результати праці, що характеризуються економією в порівнянні з нормативними значеннями працевтрат, сировини, матеріалів, інструментів, енергії, раціональним використанням устаткування, поліпшенням якості продукції при досягненні оптимальної інтенсивності праці.

Задача виявлення раціональних прийомів праці вирішується шляхом вивчення безпосередньо на виробництві праці робочих, що значно перевиконують норми праці, що застосовують ефективні засоби ведення трудового процесу.

При вивченні і добору найбільше доцільних і ощадливих прийомів праці рекомендується звертати увагу на:

- короткі і найменш стомливі рухи рук, ніг, корпуса тіла працюючого, усунення різких перерв у напрямку цих рухів, зменшенні маси що переміщаються вручну вантажів;

- безупинні і плавні рухи по дуговій лінії, що більш -ощадливі, чим рухи прямолінійні з різкими припиненням;

- одночасні і симетричні рухи рук;

- скорочення рухів шляхом вилучення зайвих, суміщення рухів;

- досягнення зручного положення робітника, забезпечення перемінної пози «сидячи - стоячи», чергування періодів праці і відпочинку в залежності від ваги і нервово-психічної напруженості праці.

Раціональні прийоми і методи праці, досвід новаторів виробництва поширюються через систему підготування і підвищення кваліфікації кадрів, семінари, виставки, навчальні курси й ін.

Необхідна частина організації праці - організація робочих місць. Робоче місце - це первинна ланка виробництва, зона трудової діяльності робочого або групи робітників (якщо робоче місце колективне), оснащена необхідними засобами для виконання виробничого завдання. Під організацією робочого місця розуміється система його оснащення і планування, підпорядковане цілям виробництва. Ці рішення, у свою чергу, залежать від характеру і спеціалізації робочого місця, від його виду і ролі у виробничому процесі.

У залежності від специфіки виробництва робочі місця можуть бути: спеціалізованими й універсальними, індивідуальними і колективними, стаціонарними і рухливими, одноверстатними і багатоверстатними, постійними і тимчасовими, а також робочими місцями ручної роботи, механізованими, автоматизованими, апаратними, робочими місцями службовців і ін.

Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів, необхідних для здійснення виробничого процесу. До них відносяться: основне технологічне і допоміжне устаткування; технологічна оснастка - робочий і вимірювальний  інструмент, пристосування, запасні частини; організаційна оснастка - засоби зв'язку і сигналізації, робочі меблі, тара; робоча документація; засоби комунікації для подачі на робоче місце сировини, матеріалів, енергії; господарський інвентар для підтримки чистоти і порядку й ін.

Повне і комплектне оснащення робочого місця дозволяє щонайкраще організувати процес праці. Для цього необхідне раціональне планування засобів оснащення - розміщення їх на робочому місці так, щоб забезпечувалася зручність їхній обслуговування, вільний доступ до механізмів і їхніх окремих вузлів, що потребують регулювання і контролю, економію рухів і переміщень робітника, зручна робоча поза, гарний огляд робочої зони, безпека праці, економія виробничої площі, наявність проходів, під'їздів і проїздів для транспортних засобів, взаємозв'язок і з суміжними робочими місцями і з місцем бригадира, майстра, іншого керівника. Для приклада розглянемо раціональні планування робочих місць робітників та службовців. На рис.1 та 2 наведені типові планування робочого місця секретаря та менеджера-економіста (або бухгалтера) відповідно. Рис.3 демонструє типове планування робочого місця слюсарів по ремонту та міжремонтному обслуговуванню устаткування.

Проведені атестації робочих місць дозволяють виявляти відступи від нормативних вимог до них і удосконалювати організацію робочих місць відповідно до  вимог наукової організації праці.

Рівень організації праці на робочому місці залежить також від досконалості системи його обслуговування. Організація обслуговування робочих місць припускає:

· своєчасне забезпечення робочих місць усім необхідним, включаючи технічне обслуговування - налагоджування, змащування, регулювання;

· ремонтне і міжремонтне обслуговування;

· забезпечення сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, що комплектують виробами, інструментом;

· подачу необхідних видів енергії - тепла, електроенергії, стиснутого повітря; міжопераційний і фінішний контроль якості продукції;

· господарське обслуговування - складання, чищення устаткування; транспортне обслуговування і т.д.

1-контрольна картотека, 2-письмове приладдя, 3-папка-картотека, 4-лоток для кореспонденції, 5-довідкова картотека, 6-тумби, 7-шафи, 8-приладяя для заточування олівців, 9-лоток для паперу, 10-стілець, 11-комп’ютер (або друкарська машинка), 12-стіл, 13,14-абоненські апарати внутрішнього та зовнішнього телефонного зв’язку.

Рис.1. Типове планування робочого місця секретаря.

1-стіл двотумбовий, 2-стілець поворотний, 3-стілець для відвідувачів, 4-обчислювальна техніка (калькулятор або комп’ютер), 5-лотки для документації, 6-канцприладдя, 7-телефоний апарат, 8-телефоний довідник, 9-приладдя для заточування олівців.

Рис. 2. Типове планування робочого місця менеджера-економіста (або бухгалтера)

1-шліфувальне обладнання, 2-інструментальна шафа, 

3-тумба бригадиру, 4-обладнання для пресування, 5-верстак слюсарний стаціонарний, 6-свердлувальний верстат 2Н135, 7-стілець, 8-пересувний верстак, 9-мийниця, 10-кран-балка, 11-стелаж для матеріалів та запасних частин, 12-стіл для складання вузлів, 13-стіл приймальний, 14-ремонтний майданчик.

Рис.3. Типове планування робочого місця слюсарів по ремонту та міжремонтному обслуговуванню устаткування.

Щоб організувати обслуговування робочих місць, необхідно вирішити такі питання:

- визначити, у яких видах обслуговування потребує кожне робоче місце;

- по кожному виді обслуговування встановити його норму, тобто обґрунтувати обсяг обслуговування в зміну, місяць, рік;

- установити регламент обслуговування, тобто графік, періодичність і послідовність;

- закріпити виконання обов'язків по обслуговуванню за чітко визначеними виконавцями.

Ефективність обслуговування робочих місць може бути досягнута лише при дотриманні: принципу послужливості обслуговування, що передбачає виконання відповідних робіт до того, як процес виробництва перерветься в силу невчасного їхнього виконання; принципу оперативності обслуговування - швидкість реагування на можливі збої виробництва; принципу комплексності, що виражається в забезпеченні різнобічного обслуговування по всіх його видах; принципу плановості, що полягає в проведенні розрахунків потреби у видах, термінах і обсягах обслуговування кожного робочого місця.

Складовим елементом організації праці є встановлення технічно обґрунтованих норм праці. Норма праці закінчує процес установлення визначеної організації праці і є відправним пунктом для її подальшого удосконалювання. Докладно питання нормування праці буде розглянуте в темі 4.2.

Умови праці - це сукупність факторів зовнішнього середовища, що роблять вплив на працездатність і здоров'я людини в процесі праці. На робітника у виробничому середовищі впливає велика кількість зовнішніх факторів, що по своєму походженню можуть бути розділені на дві групи. Перша містить у собі фактори, що не залежать від особливостей виробництва, серед них географо-кліматичні, що обумовлені географічним районом і кліматичною зоною розміщення підприємства, і соціально-економічні. Останні залежать від соціально-економічного устрою суспільства і визначають положення трудящого в суспільстві в цілому. Вони знаходять своє вираження в трудовому законодавстві, у сукупності соціальних благ і гарантій.

Друга група містить у собі чинники, що залежать від особливостей виробництва і його колективу. Ці фактори формуються, з одного боку, під впливом особливостей техніки, технології, економіки й організації виробництва (виробничо-технічні), а, з іншого боку - під впливом особливостей трудового колективу (соціально-психологічні).

Група виробничо-технічних факторів найбільша за обсягом . В неї входять:

- техніко-технологічні фактори - особливості техніки і технології, рівень механізації й автоматизації праці, ступінь оснащеності робочих місць, режим праці і відпочинку. Під впливом цих факторів формуються фізична важкість праці, що характеризується обсягом фізичної роботи і статичного навантаження за зміну, і нервово-психічна напруженість, обумовлена обсягом що переробляється інформації, інтенсивністю уваги, напруженістю аналізаторної-розумової діяльності, ступенем монотонності праці, темпом розумової діяльності, ступенем монотонності праці, темпом роботи;

- санітарно-гігієнічні чинники - температура, вологість, швидкість руху повітря в робочому помешканні; рівні шуму, вібрації, запилення, загазованості, випромінювань; освітленість, контакт частин тіла робітника з водою, машинною олією, токсичними речовинами, загальний стан виробничих помешкань;

- фактори безпеки, що гарантують захист робітників від механічних ушкоджень, поразок  струмом, від хімічного і радіаційного забруднення;

- інженерно-психологічні фактори - комфортність на робочих місцях, досконалість конструкції і планування техніки, органів управління і засобів контролю за ходом технологічного процесу, зручність обслуговування машин і механізмів;

- естетичні фактори - архітектурно-планувальні рішення інтер'єра й екстер'єру, естетично виразна форма і колір засобів праці, спецодягу, що відповідає оформлення зон відпочинку й ін.;

- господарсько-побутові фактори - організація внутрізмінного харчування працівників; наявність і стан побутових приміщень, умивальників, душових, туалетів; організація прання, хімчистки і ремонту спецодягу, складання помешкань і території і т.д.

Соціально-психологічні чинники - соціально-демографічна структура колективу, сукупність інтересів, ціннісних орієнтації робітників, стиль керівництва в підрозділах і на підприємстві в цілому, масштаб і характер діяльності громадських організацій. Ці чинники формують морально-психологічний клімат у колективі.

Таким чином, на людину і його працездатність впливає велика і складна сукупність факторів, що необхідно враховувати, щоб створити найбільш сприятливу обставину для високопродуктивної праці, що і є однієї з задач його організації.

Необхідною складовою частиною організації праці служать її планування та облік. Планування праці як установлення пропорцій праці, його продуктивності, чисельності персоналу, фонду заробітної плати для виконання виробничої програми - частина загальної системи, що забезпечує функціонування праці. Облік праці служить необхідною передумовою для встановлення результативності праці, його оплати і матеріального стимулювання.

Питання оплати і матеріального стимулювання працівників представляються також складовою частиною організації праці.

Ефективна організація праці не може бути досягнута без суворого дотримання встановлених правил і порядку на виробництві, тобто без дисципліни праці.

На практиці розрізняють дисципліну трудову, виробничу, технологічну, .планову, фінансову, договірну та  іншу. Така розмаїтість визначається тим, що різноманітні правила, норми, вимоги встановлюються різними органами і відомствами, що трактують дотримання встановлених ними правил як відповідну дисципліну. Так, дотримання робітниками правил внутрішнього трудового розпорядку (своєчасний початок і закінчення робочого дня, перерви на обід і відпочинок), норм внутрівиробничої поведінки відноситься до трудової дисципліни. Точне виконання усіх вимог технології по кожному виробничому процесі складає дисципліну технологічну. Своєчасна і точна реалізація виробничих завдань, виконання посадових інструкцій, дбайливе відношення до устаткування, інструменту, оснастки, сировини і матеріалів, дотримання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, пожежної безпеки складають виробничу дисципліну. Поняття дисципліни праці об'єднує перераховані різновиди дисциплін і проявляється у свідомому виконанні робітниками своїх службових обов'язків.

Організація праці на підприємстві підкріплюється трудовою активністю і творчою ініціативою працівників. Розвиток і поглиблення демократії в суспільстві і на виробництві в ході реалізації реформ політичної системи й економіки . у країні, зростання економічної самостійності підприємств створюють сприятливу обставину для підвищення трудової активності і творчої ініціативи працівників і через ці найважливіші якості працівників впливають на ріст рівня організації праці й ефективності виробництва.

Ми розглянули характеристику основних напрямків організації праці. Організація праці – це основна складова економіки праці та запорука ефективної праці. Чітке уявлення про сутність, зміст, форми і функції організації праці на сучасному підприємстві, в установі необхідно кожному спеціалісту і керівнику будь-якого рангу.

Література для самостійного поглибленого вивчення теми: 1,2,3,4,5,11.