1. Вартість робочої сили, доходи населення, якість життя.

Оскільки робоча сила є товаром, то як і будь-який інший, вона потребує суспільне необхідних витрат на своє відтворення в певних суспільних умовах. Мінімальна межа цих витрат визначається вартістю життєвих благ, які фізично необхідні працівнику для підтримки життя і відновлення працездатності. Тим часом відтворення робочої сили потребує більших витрат, ніж для створення фізично необхідних працівнику життєвих засобів через такі причини:

по-перше - працівник не вічний, і відтворення робочої сили повинно включати витрати на утримання членів його сім'ї; і по-друге для виконання більш складної роботи працівник повинен мати необхідний рівень освіти і кваліфікації, що потребує додаткових витрат на робочу силу;

по-третє, на відміну від іншого товару робоча сила історично розвивається, потреби працівника зростають внаслідок НТП.

«Вартість робочої сили» - це надзвичайно складна економічна категорія, тому визначення її має дискусійний характер. На думку деяких західних учених, вона повинна визначатися з точки зору корисного ефекту праці, але при цьому знехтуються витрати на відтворення робочої сили.

До складу вартості відтворення робочої сили можна віднести наступні елементи витрат:

- прямі витрати середньої сім'ї на народження і виховання дитини до 18-річного віку;

- втрачений матір'ю заробіток через виховання дитини;

- оцінка праці вчителів, батьків (у неробочі дні);

- витрати на професійну підготовку працівника тощо.

Отже, товар «робоча сила» є надзвичайно капіталоємним для суспільства.

Купівля-продаж робочої сили виступає в формі купівлі продажу праці, тому вартість, а значить і ціна робочої сили перетворюються на заробітну плату. Отже, вартість робочої сили, виражена в грошовій формі, набуває форми ціни робочої сили. Таким чином, заробітна плата - це грошовий вираз вартості і ціни товару «робоча сила», її речовим, матеріальним змістом є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого працівника і членів його сім'ї.

Дохід - це загальне надходження коштів, які належать людині або сім'ї протягом певного періоду часу. Він включає в себе як заробіток, так і не зароблений доход, до якого належать дивіденди і відсотки, отримані з інвестицій капіталу, трансфертні платежі, державні виплати допомоги на підтримання рівня життя, тощо.

Джерелами доходів населення (домогосподарств) будь-якої країни є:

1. Трудові доходи найманих працівників.

2. Доходи від підприємницької діяльності (прибуток) – винагорода за здатності підприємця. Це особливий вид трудових доходів.

3. Соціальні доходи, що не залежать від трудового внеску (пенсії, стипендії грошова допомога, пільги та субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, інші виплати із соціальних та благодійних фондів).

4. Доходи від власності (рента, орендна плата, дивіденди по акціях, проценти по вкладах).

5. Доходи від особистого підсобного господарства (особливий вид, характерний для країн СНД). Грошова оцінка допомоги від родичів, аліменти.

Основну частину доходів повинні становити трудові доходи, які для найманих працівників виступають у формі заробітної плати. Закордонні вчені-економісти, засновники теорії ринкових відносин, теж визнавали основними доходи від праці.

Значну роль відіграють і доходи від власності. Так, в США частка доходів від власності, як і соціальних доходів становить приблизно 15% особистого доходу. Ріст доходів від власності може призвести до збільшення різниці в рівні добробуту, яка не пов’язана із здібностями людей та їх трудовими зусиллями. Це порушує соціальну справедливість і призводить до негативних наслідків для економіки країни.

Номінальні доходи населення за  2002 р. збільшилися на 21,8%, у тому числі грошові – на 23,8%, реальні - на 21,9%. Що до структури сукупних доходів населення, то найбільшу питому вагу складають зарплата – 40,8% сукупних ресурсів та 56,9% грошового доходу (див. рис. 1), надходження від особистого підсобного господарства – 20,2% сукупного доходу, пенсії становлять –12,8% сукупного та 18,2% грошового доходу.

Рис.1. Структура грошових доходів і ресурсів домогосподарств в 2000-2001 роках

Протягом 2000 р. у структурі сукупних ресурсів порівняно з 1999 р. на 3% зросла питома вага заробітної плати, на 1,5% зросли доходи від реалізації сільськогосподарської продукції. Зростання питомої ваги заробітної плати у сукупних ресурсах є позитивним зрушенням у формуванні сукупних доходів і пояснюється підняттям заробітної плати у народному господарстві. Збільшення на 1,5% доходів від реалізації продукції сільського господарства свідчить про те, що купівельна спроможність основного виду доходів - доходів від праці залишається ще на недостатньому рівні і спонукає домогосподарства до пошуку інших видів доходів, зокрема розширення особистого підсобного господарства.

Незважаючи на те що останнім часом намітилися позитивні зрушення у зростанні як номінальної, так і реальної зарплати, вона все ж таки залишається на безпрецедентно низькому рівні (за січень-листопад 2002 р. номінальна зарплата одного штатного працівника становила 370,3 грн.). Отже, склалася така ситуація, що середня зарплата через надто низький рівень і її негарантованість не виступає сьогодні гарантом більш менш пристойного життя, не забезпечує навіть відтворення робочої сили самого працівника, не говорячи вже про його сім'ю, останнє спричиняє зростання самозайнятості населення, розширення неформального і кримінального секторів зайнятості. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 % працівників у  галузях  економіки, нижчу від прожиткового мінімуму – 70% працівників.

Рівень життя або якість життя як характеристика народного добробуту одночасно з доходами і витратами включає також умови праці і побуту, обсяг і структуру робочого і вільного часу, показники культурного і освітнього рівня населення, а також здоров'я, демографічної і екологічної ситуації.

Якість життя характеризується ступенем розвитку і задоволення потреб людини, який визначається за відповідними нормами, традиціями, а також залежить від рівня особистих домагань. Різні люди сприймають однакові умови існування по-різному.

У конвенції МОП №117 «Про основні цілі і норми соціальної політики» відзначається, що людина має право на такий життєвий рівень, включаючи продукти харчування, одяг, житло, медичне і соціальне обслуговування, який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту його самого і його сім'ї, а також право на забезпечення на випадок безробіття, або інший випадок втрати працездатності. За рекомендаціями ООН, рівень життя - це сукупність таких показників як: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромад­ження, умови праці, зайнятість, організація праці, освіта, в тому числі письменність, житло, включаючи його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. Для характеристики рівня життя ООН використовує такий показник як «індекс людського розвитку», який включає в себе національний доход на душу населення, тривалість життя, освіту. Згідно із рейтингом ООН, в 2000 році Україна за індексом людського розвитку займала 78-е місце серед країн світу (за рахунок порівняно високого рівня освіти).

Важливими взаємопов'язаними характеристиками рівня життя вважаються частки низькооплачуваних працівників і малозабезпечених сімей. Про суцільне зубожіння населення свідчить той факт, що у 2000 році 62% домогосподарств мали грошові витрати нижчі за середній рівень, а майже 90% мали грошові витрати нижче прожиткового мінімуму, 52% населення знаходиться за межею бідності. Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних груп населення. Згідно з міжнародним правом мінімальні розміри оплати праці, пенсії за віком, стипендії, соціальна допомога мають орієнтуватись на величину прожиткового мінімуму. При розробки прожиткового мінімуму визначають асортимент і вартість "споживчого кошика". Рівень бідності в 2000 році в Україні становив 56,6% прожиткового мінімуму. Виходячи з установленого критерію до категорії бідних в Україні належали 26,7% населення, вкрай бідних – 14,7%. Майже 78% всіх бідних становили сім’ї, в яких працює один з дорослих. Щороку з України 6 мільйонів людей виїздять на заробітки.

Забезпечення народного добробуту передбачає надання населенню безкоштовних послуг закладами освіти, в тому числі дошкільними, охорони здоров'я, культури, безкоштовних послуг особам похилого віку, непрацездатним членам суспільства. У більшості економічно розвинутих країн переважна більшість витрат на освіту, медицину, соціальне обслуговування непрацездатних покривається за рахунок колективних джерел фінансування.

Вкрай негативний вплив на життєвий рівень населення в умовах ринкової економіки справляє інфляція. Яка проявляється у зростанні цін на споживчі товари та послуги. Для оцінки зміни рівня життя населення в цих умовах проводиться розрахунок індексу вартості життя, який обчислюється по набору товарів і послуг для різних соціально-демографічних груп населення.

Розрахунок зміни вартості життя здійснюється з метою запровадження системи компенсаційних заходів, основу яких складає, індексація доходів; населення.

Співставлення показників рівня життя населення України і інших країн світу, дає підставу для висновку, що населення України в більшості своїй має життєвий рівень на багато гірший не тільки ніж у розвинутих країнах, а й у тих, що розвиваються. Порівняння життєвого рівня на основі ВВП на душу населення за реальною купівельною спроможністю доводить, що цей показник в Україні нижчий за аналогічний у США у 7,4 рази, країн Європейського співтовариства в 5,2 рази, Польщі в 1,8 рази.

За стандартами ООН, межу бідності в країнах Центральної і Східної Європи визначають на рівні середньодушового доходу у 4 долари, що приблизно дорівнює 20 грн., тобто 600 грн. на місяць. Якщо врахувати, те що середньомісячна заробітна плата у 2002 році була майже у двічі нижчою, то помітно, що навіть середній працівник не має достатніх коштів для існування.

Спостерігається суттєве падіння рівня життя населення порівняно з дореформеним періодом. Останнє підтверджується і погіршенням харчування населення, яке спостерігається не зважаючи на досить велику питому вагу витрат на харчування. Нині у структурі сукупних витрат споживання таких важливих продуктів харчування, як м'ясо, молоко, риба, яйця, овочі, фрукти значно менші раціональних норм харчування (табл. 1).

Скорочення частки сукупних витрат, що використовуються на придбання непродовольчих товарів зумовлює поступове погіршення забезпеченості населення товарами тривалого користування. Так на кінець 2001 р. на 100 сімей приходилося 18 телевізори (17,5% рівня 1990 р.), 32 холодильників (36,0% рівня 1990 р.), 29 пральні машини (43,9% рівня 1990 р.), 0,4 мотоцикли (2,4% рівня 1990 р.). Тобто, зменшення сукупних доходів населення, зростання цін призводять до погіршення якості життя в Україні.

Таблиця 1.Споживання продуктів харчування на душу населення за рік, кг

 

Продукти харчування	Раціональна норма	Рік
	За даними МОЗ	1990	1995	2000	2001
М’ясо і м’ясопродукти	45,0	68,0	39,0	32,5	31
Молоко і молочні продукти	291,6	373,0	244,0	197,7	205
Яйця, шт	231,3	273	171	164	180
Риба і рибопродукти	13,5	17,5	3,6	8,3	11
Цукор	27,6	50,0	32,0	36,5	39
Олія	6,4	11,6	8,2	9,3	10
Картопля	93,2	131,0	124,0	134,5	140
Овочі й баштанні	110,4	102,0	97,0	101,0	105
Фрукти й ягоди	42,0	47,0	33,0	29,1	26
Хлібні продукти	101,4	141,0	128,0	124,1	130

 

Падіння життєвого рівня населення супроводжується і зростанням тенденцій до майнового розшарування населення. Характерною рисою сьогодення є значна диференціація населення за рівнем матеріального добробуту. Якщо за деякими оцінками до початку перехідного періоду середній доход 10% найбільш забезпечених громадян у 4 рази перевищував відповідний показник 10% найменш забезпечених, то у 2000 р. - майже у 10 разів. У сільській місцевості майнове розшарування ще більш глибоке. Виходячи з вищенаведеного можна зробити висновок про надто високий рівень майнового розшарування населення..

Отже, основні показники якості життя  наступні:

1. Індекс людського розвитку.

2. Частка малозабезпечених.

3. Душовий дохід (середньомісячний дохід на душу населення).

4. Структура харчування

5. Індекс вартості життя.

6. Диференціація доходів.

7. Відповідність доходів прожитковому мінімуму..

Аналіз сучасного стану рівня життя населення України дозволяє зробить висновки: про, по-перше, надзвичайно низький рівень сукупних доходів домогосподарств; по-друге, про недостатньо високий у структурі доходів рівень доходів від праці; по-третє, про високий рівень майнового розшарування суспільства; по-четвер­те, про зменшення на цій основі споживання матеріальних і духовних благ, а, отже, про суттєве падіння життєвого рівня населення.

В цих умовах економічна політика держави повинна бути спрямована на забезпечення таких заходів:

- усунення розриву між прийнятим прожитковим мінімумом і його покриттям;

- усунення принципу зрівнялівки у розподілі;

- забезпечення диференціації заробітної плати залежно від її соціально-економічної значущості;

- збільшення мінімального рівня заробітної плати до прожиткового мінімуму;

- піднесення платоспроможності населення і створення середнього класу, який нині практично відсутній.

Втілення в життя наведених заходів сприятиме зростанню споживчого попиту, що допоможе вивести вітчиз­няного товаровиробника з депресійного стану, спонукатиме його до нарощування обсягів національного виробництва, а отже, до збільшення сукупної пропозиції і забезпечення на цій основі економічного зростання, що і буде основою піднесення матеріального добробуту країни.