2. Методи виміру продуктивності праці.

Показниками продуктивності праці слугують  виробіток і трудомісткість. Вони пов'язані між собою обернено пропорційною залежністю і виражаються формулами:

  (1);   (2),

де В - виробіток;

Тп - трудомісткість;

Q- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях;

Т - трудові витрати на випуск продукції (проведення робіт, виконання послуг) у відповідних одиницях.

У масштабі народного господарства рівень продуктивності праці (виробітку) у сфері матеріального виробництва визначається відношенням розміру знову створеної вартості - національного доходу за визначений період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого в сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробітку) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їхнє надання за визначений період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей же період. Показники продуктивності праці

Продуктивність суспільної праці визначається за формулою:

,   (3)

де  – національній доход у вартісному виразі;

 – чисельність зайнятих у суспільному виробництві.

Продуктивність індивідуальної праці (виробіток) визначається  по окремих підприємствах та їх підрозділах як відношення обсягу продукції до витрат праці.

Середньорічна продуктивність праці

- одного працівника:

, (4)

де  - річний обсяг продукції,

 - чисельність промислово-виробничого персоналу;

- одного робітника

,  (5)

де  - чисельність робітників.

Середньоденна продуктивність праці:

,  (6)

де  – кількість відпрацьованих за рік людино-днів.

Середньогодинна продуктивність праці:

(7)

де  – кількість відпрацьованих за рік людино-годин.

На підприємствах виробіток визначається різними методами в залежності від того, у яких одиницях вимірюється обсяг продукції і трудові витрати. Варіанти їх виміру показані на рис.1. 

Використання різних одиниць і методів виміру обсягів продукції і трудових витрат дає біля двох десятків варіантів визначення виробітку продукції на підприємствах. З'ясуємо їхні переваги і недоліки.

Існує три основних методи виміру обсягу виробництва продукції - натуральний, трудовий і вартісний.

За натуральним методом  обсяг виробництва продукції виражається у фізичних одиницях - штуках, кілограмах, метрах і т.д. Наприклад: підприємство нафтової промисловості за рік добуло 300 тис. т нафти і 2500 тис. куб. м. газу, електростанція виробила 20 млн. кВт.ч. електроенергії, кондитерська фабрика виготовила 100 т шоколадних цукерок.

Такий засіб виміру обсягу продукції є найбільш точним, але він має дуже обмежену сферу застосування, тому що рідко підприємства випускають однорідну продукцію. Візьмемо, наприклад, нафту. Вона відрізняється різним змістом вуглеводних фракцій, парафіну, сірки, води. Тому тонна нафти, добута з однієї свердловини, не дорівнює по своїх якостях тонні нафти, добутої з іншої свердловини.

Шоколадні цукерки теж можуть бути різних сортів, а якщо кондитерська фабрика випускає ще і карамель, і печиво, то таку продукцію сумувати у натуральних показниках не можна. Продукцію машинобудівного або деревообробного підприємства, що випускає великий асортимент товарів, виразити через натуральний показник взагалі неможливо. Отже, натуральний вимірювач обсягу продукції не застосовується  для більшості підприємств. У цьому полягає його істотний  недолік.

Використовується ще умовно-натуральний метод виміру обсягу виробництва продукції, який базується на приведенні різних виробів до одного вимірювача. Наприклад, різні сорту мила перераховується в єдиний сорт мила з 40% утриманням жиру, а різні сорти палива - в умовне паливо. Область застосування цього методу також обмежена лише деякими галузями народного господарства.

Рис. 1. Методи визначення обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) і трудових витрат

Трудовий метод  базується на використанні для характеристики обсягу виробництва норм трудових витрат - нормо-годин. Він придатний для оцінки рівня продуктивності праці на окремих ділянках виробництва, у цехах, але потребує суворої обгрунтованості використовуваних норм. При різній напруженості норм такий метод дає істотні перекручування, тому його застосування не має великого поширення.

Вартісний метод найбільш універсальний, він дозволяє проводити порівняння рівня і динаміки продуктивності праці на підприємстві, у галузі, регіоні, у країні. Питання полягає в тому, який показник вартості прийняти для виміру обсягу виробництва.

Показник вартості валової продукції, на основі якого довгі роки планувалися і враховувалися обсяги виробництва продукції, хороший тим, що продукція різних підприємств і за різні роки обчислювалася в єдиних оптових цінах підприємств. Це дозволяло нівелювати зміну цін у різні періоди і домагатися по цьому критерії порівнянності показників. Проте вартість продукції відбиває не тільки витрати живої праці, але і минулу, уречевлену в сировині, матеріалах, покупних напівфабрикатах, деталях і вузлах, що надходять по кооперації. Більш дорога сировина, що використовується  на виробництві, збільшувала вартість валової продукції і відповідно рівень продуктивності праці без будь-якої участі робітників підприємства. До такого ж наслідку призводила зміну точок кооперації, коли, приміром, підприємство № 2 припиняло випуск якогось вузла майбутнього виробу в силу того, що цей вузол почав надходити до нього по кооперативних поставках із підприємства № 1. Вартість вузла продовжувала входити у вартість готового виробу, що випускається підприємством № 2, але витрати праці по виготовленню цього вузла воно вже не несло і за рахунок цього штучно підвищувало в себе продуктивність праці. У вартість валової продукції входить також різниця у вартості незавершеного виробництва на початок і на кінець періоду. Це дає можливість підприємствам підвищувати вартість валової продукції, а разом із ним і показник продуктивності праці за рахунок збільшення обсягів незавершеного виробництва. Показник валової продукції застосовується на підприємствах, що випускають продукцію з тривалом виробничим циклом.

Показник вартості товарної продукції вільний від впливу обсягів незавершеного виробництва, але зберігає інші недоліки, які властиві показнику валової продукції.

У швейній, поліграфічній і деяких інших галузях використовували для характеристики обсягів виробництва показник нормативної вартості обробки (НСО), в який включають нормативну вартість витрат живої праці: заробітну плату основних виробничих робітників із відрахуваннями на соціальне страхування,  загальновиробничі витрати, які розраховані по нормативах.

Перевагою показника НСО є те, що він в основному вільний від впливу витрат минулої праці. Недоліком показника НСО є те, що він не характеризує всієї знову створеної вартості і враховує не фактичну вартість показників, а лише їх нормативне значення.

Теоретично найбільше повне уявлення про внесок підприємства в створення продукції дає показник вартості чистої продукції - знову створеної вартості, тому що на його розмір не впливають витрати на сировину, матеріали, покупні напівфабрикати і вузли, він вільний від вартості амортизаційних відрахувань. Чиста продукція (заробітна плата з нарахуваннями плюс прибуток) точно характеризує знову створену вартість, якщо вона (продукція) реалізується по ринкових цінах. Але в нашій дійсності великий вплив роблять монопольні ціни, що спотворюють реальний внесок підприємства в створення нової вартості, і визначення вартості чистої продукції стає проблематичним.

Показник умовно чистої продукції містить у собі крім заробітної плати з нарахуваннями і прибутку також суму амортизації основних засобів, тобто частину минулої праці. Застосовується він у галузях із високим рівнем технічного оснащення.

Так виражається обсяг виробництва продукції (Q) у формулах (1) і (2).

Трудовитрати (Т) найбільш точно відображаються  відпрацьованою кількістю людино-годин. Але їхній підрахунок дуже трудомісткий.

Людино-дні дають менше точний результат трудовитрат у порівнянні з людино-годинами, тому що вони не враховують внутрізмінних простоїв.

Середньооблікова чисельність персоналу в порівнянні з людино-днями не враховує цілоденних простоїв, але саме показник середньооблікової чисельності персоналу використовується при підрахунках річної продуктивності праці, тому що це забезпечує порівнянність показників різноманітних підприємств, галузей і по країні в цілому. Показники ж годинного і денного виробітку застосовують при внутрівиробничому аналізі господарської діяльності підприємства.

Чисельність персоналу в еквіваленті повної зайнятості характеризує необхідну його чисельність за умов повної завантаженості працівників та роботи в нормальному режимі. Визначення продуктивності праці за даним показником дозволяє достовірніше визначати реальну продуктивність працівників з урахуванням прихованого безробіття на підприємстві.

Отже, для визначення виробітку вибираються відповідні показники обсягу виробництва продукції і трудових витрат і перші діляться на другі (див. формулу (1).

На підставі аналізу  переваг і недоліків показників обсягу продукції і трудових витрат слід зазначити, що будь-яке з можливих сполучень має визначений економічний зміст, а вибір їх повинний визначатися конкретними задачами виміру рівня продуктивності праці.

Найбільш універсальним методом визначення виробітку на підприємстві буде розрахунок розміру чистої продукції підприємства за рік, що припадає на одного середньооблікового працівника цього підприємства за рік.

Інший показник продуктивності праці - трудомісткість - представляє собою суму витрати живої праці на виробництво одиниці продукції.

Для визначення трудомісткості одиниці продукції витрати на все виробництво поділяють на обсяг випущеної продукції за визначений період (див. формулу (2)).

З метою планування й аналізу праці розраховують трудомісткість окремих операцій, виробів, робіт.

Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами праці основних робітників - відрядників і почасовиків. Вона розраховується по виробничих операціях, деталям, вузлах і готових виробах.

Трудомісткість обслуговування (То) представляє собою витрати праці допоміжних робочих основних цехів і усіх робочих допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість  (Твир) сумується з трудомісткості технологічної й обслуговування, тобто це витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт.

Трудомісткість управління(Ту) укладається з витрат праці керівників, спеціалістів, службовців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення кожного виробу . Вона визначається за  формулою:

Тп=Тт+То+Ту=Твир+Ту  (8).

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на основі чинних норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування і норм чисельності. Вона використовується для визначення загального розміру трудових витрат, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і на виконання усієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на розмір зниження трудовитрат, планованих у поточному періоді за рахунок реалізації, організаційно-технічних заходів.

Фактична трудомісткість - це сума здійснених трудовитрат на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.

Оскільки між трудомісткістю () і продуктивністю праці існує зворотний зв’язок, знаючи відсоток зниження трудомісткості можна визначити темп приросту продуктивності праці ():

і навпаки, знаючи темп приросту продуктивності праці, можна визначити відсоток зниження трудомісткості:

Наприклад, якщо відсоток зниження трудомісткості дорівнює 20%, то темп приросту продуктивності праці визначається  

і навпаки