2. Система відносин між суб’єктами на ринку праці (інфраструктура ринку праці). Сегментація ринку праці.

Основними суб’єктами ринку праці є роботодавець і найманий працівник (покупець та продавець робочої сили). Між ними існують посередники – держава, громадські організації, служби зайнятості (рис. 4). Роботодавцями можуть бути підприємці та підприємства будь-якої форми власності: державні, акціонерні, приватні.

МОП – міжнародна організація праці. Вона є наднаціональною організацією і розробляє конвенції – нормативні документи, що визначають права найманих працівників та регулюють трудові відносини.

Держава здійснює регулювання ринку праці через трудове законодавство, систему соціального захисту, стимулювання розвитку продуктивних сил (підготовку кадрів, підтримку підприємництва).

Профспілки захищають інтереси найманий працівників щодо забезпечення відповідного рівня життя, зайнятості та вигідного продажу робочої сили.

В Україні існують такі  об’єднання  роботодавців: Спілка підприємців та роботодавців, Асоціація промисловців, Конфедерація роботодавців.

Наявність суб’єктів необхідна для виконання функцій ринку праці:

1. Організація зустрічі роботодавців і найманих працівників.

2. Забезпечення конкуренції на ринку праці як між роботодавцями так і найманими працівниками.

3. Встановлення рівноважних ставок заробітної плати.

4. Вплив на умови реалізації особистого трудового потенціалу (вирішення питань зайнятості).

5. Формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів.

6. Соціальна підтримка безробітних.

7. Формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів.

Сегментація ринку праці

Ринки праці поділяються на окремі частини – цільові ринки, сегменти.

Сегментація ринку праці – це поділ працівників і робочих місць на замкнуті зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми рамками.

Структурними ознаками класифікації ринків праці можуть бути: територіальний, соціальний, професійний підходи; ланки суспільного виробництва; співвідношення попиту і пропозиції; умови конкуренції.

З погляду територіального підходу існують такі ринки праці:

- місцевий;

- регіональний;

- національний;

- міжнародний (транснаціональний та світовий).

Залежно від соціального підходу відокремлюють ринки:

- робочих кадрів;

- спеціалістів.

Залежно від професій розрізняють, наприклад, ринок верстатників (токарів, шліфувальників), менеджерів, бухгалтерів, програмістів, кібернетиків.

З точки зору ланки суспільного виробництва відокремлюють ринки праці:

- внутрішньофірмовий, тобто ринок праці підприємства, який охоплює рух кадрів усередині підприємства по робочих місцях та посадах (по вертикалі та горизонталі);

- галузевий;

- народногосподарський (національний).

Залежно від умов конкуренції розрізняють ринки праці:

- необмеженої (повної) конкуренції;

- обмеженої конкуренції (монополія, монопсонія, олігопсонія).

Залежно від ступеня впливу держави та профспілок:

- гнучкий;

- жорсткий ринок праці.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції праці можуть бути ринки:

- трудодефіцитні (нестача пропозиції праці);

- трудонадлишкові (надлишок пропозиції);

- ринок рівноваги (попит відповідає пропозиції).

Залежно від ступеня легалізації розрізняють відритий та прихований ринки праці.

Відкритий  – це офіційна частина  ринку праці, відомості про який надходять до державних служб зайнятості.

Прихований ринок праці  охоплює незареєстрованих безробітних, формально зайнятих на підприємствах громадян, які фактично не мають роботи, а також зайнятих у тіньовій економіці, у нетоварному секторі.