7.2. Нормування та розрахунок затрат і запасів інструменту

 

Систематизація оснастки здійснюється за допомогою її класифікації та індексації.

Під класифікацією розуміється розподіл усієї кількості оснастки, яка використовується на підприємстві, на визначені групи за найбільш характерними ознаками: характером використання; призначенням (видом обробки); конструкційними особливостями. Так, за характером викорис­тання оснастка розподіляється на: універсальну, стандартну, спеціальну. Згідно з класифікатором ЕСКД технологічна оснастка поділяється на класи, підкласи, групи, підгрупи і види. Використовується десяткова цифрова система індексації. Наприклад, індекс інструменту 281111 означає: клас 28 – оснастка технологічна, інструмент різальний; підклас 1 – різці; група 1 – токарні прохідні та підрізні; підгрупа 1 – прохідні прямі, прямокутного перерізу; вид 1 – з напаяною різальною частиною.

Забезпечення оснасткою планується у визначеній послідовності. Номенклатура універсальних видів оснастки у серійному і масовому виробництвах встановлюється за картами використання, в одиничному – за картами типового оснащення робочого місця. Номенклатура спеці­альних видів оснастки визначається за картами техпроцесів.

Потреба виробництва по кожному виду оснастки на плановий період, шт.:

 

,

 

де hо.р – витрати оснастки за плановий період; hо.н – норматив оборотного фонду на кінець планового періоду; hо.ф – фактична його величина на початок планового періоду.

Витрата оснастки може визначатись статистичним методом, за нормами оснастки робочих місць і за нормами витрат. В одиничному виробництві використовується статистичний метод розрахунку витрати оснастки:

 

,

 

де Nв.п – обсяг валової продукції у плановому періоді; hо.і – фактична витрата даного виду оснастки, що припадає на 1000 грн валової продукції за звітний рік або 1000 верстато-годин.

Розрахунок оснастки за нормами витрат оснастки базується на умовах озброєності робочих місць. Під нормою витрат розуміється кількість одиниць оснастки, що одночасно знаходиться на робочому місці протягом всього планованого періоду. Витрата оснастки:

 

,

 

де w – кількість робочих місць, на яких одночасно використовується оснастка; hр.м – кількість одиниць оснастки, яка одночасно знаходиться на i-му робочому місці; Тпл.з, Тф.з – плановий та фактичний терміни служби оснастки до повного зносу.

Найбільш точний розрахунок витрати оснастки за нормами витрат, які встановлюються для кожного типорозміру. Під нормою витрат оснастки розуміють її кількість, що зношується при використанні певного обсягу робіт. У масовому виробництві норму витрат різального інструменту розраховують на 1000 операцій:

 

,

 

де tм – норма машинного часу, необхідного для виконання однієї операції даним інструментом, хв.; i – число одночасно працюючих інструментів заданого типорозміру; Тзн – стійкість інструменту до пов­ного його зносу, год:

 

,

 

де n – кількість переточок інструменту за обмежуючим розміром; t – стійкість інструменту між двома переточками; а – величина, що характеризує випадкове зменшення кількості інструменту, %.

Загальна витрата інструменту даного типорозміру:

 

,

 

де m – кількість найменувань виробів, що обробляються даним інструментом; Nn.i – кількість виробів, що підлягає обробці; ho.i – норма витрат інструменту на виріб.

В одиничному виробництві немає можливості встановити точне завантаження з кожного виду оснастки. Тому норму витрат встановлюють укрупнено, на визначений обсяг роботи даного робочого місця, наприклад на 1000 верстато-годин. Вдосконалення технології, покращення якості оснастки і умов експлуатації приводять до підвищення її стійкості та зниження норм витрати оснастки.

Оборотний фонд оснастки по підприємству встановлюється на всі види оснастки. До складу оборотного фонду цеху входить оснастка, що знаходиться на робочих місцях, справна оснастка в ІРК, у заточуванні і в ремонті (відновленні). Запас оснастки в ІРК складається з перехідного страхового або резервного запасу. Перехідний запас змінюється від максимальної величини, яка відповідає запасу в момент отри-мання чергової партії оснастки з ЦІС, до нуля.

Основна частина запасів оснастки зберігається в ЦІС. Регулювання цих запасів відбувається за системою“максимум–мінімум”. При цьому встановлюються три рівні запасів: максимальний, мінімальний і точки замовлення, тобто граничного значення запасу, при якому необхідно здійснювати замовлення на його поповнення. Рівень точки замовлення визначається середньою швидкістю витрат оснастки і циклом виконання замовлення постачальником або інструментальним цехом.

Страховий запас – резерв, створений на випадок порушення строків і обсягів поставок оснастки.

Оборотний фонд оснастки підприємства складається з оборотного фонду оснастки даного виду в усіх цехах підприємства, а також страхового і перехідного запасу в ЦІС.

На базі виявленої потреби підприємства в оснастці розробляється програма її виготовлення в інструментальному цеху і складаються заявки на придбання зі сторони.