конструкторської підготовки виробництва

Конструкторська підготовка виробництва (КПВ) – сукупність взаємопов’язаних процесів зі створення нових або удосконалення діючих конструкцій виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсягах випуску та мінімальних затратах. У процесі конструкторської підготовки виробництва створюється комплект конструкторської документації, забезпечується конструкторська готовність підприємства до випуску виробу.

Основні вимоги до організації проектно-конструкторських робіт (ПКР) наступні: вони повинні забезпечити створення нових машин, устаткування та механізмів, що відповідають сучасному рівню техніки; вони повинні проводитись в стислі терміни і при високій якості конст­рукторських рішень, що прискорює впровадження у виробництво нової техніки. Для розв’язку цих завдань необхідна: інтеграція конструкторсько-технологічних рішень і принципів уніфікації; техніко-еконо­мічний аналіз конструкцій, які розроблюються; відповідна організація стендового господарства і дослідних цехів; застосування засобів механізації та автоматизації; економічність проектно-конструкторських робіт.

Єдиною системою конструкторської документації (ЄСКД) ви-значені основні стадії конструкторської підготовки виробництва: технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, розробка робочої документації.

Технічне завдання (ТЗ) визначає технічні, експлуатаційні, виробничі вимоги, які висуваються до виробу. У ньому знаходяться всі основні вихідні дані для проектування. ТЗ визначає призначення нової конструкції, основні експлуатаційні та конструкційні показники, необхід­ність у виробі на перспективу і орієнтовний річний обсяг його випуску.

Технічна пропозиція містить техніко-економічне обґрунтування конкретної конструкції. Виконання робіт на цій стадії повинно цілком визначати можливість задоволення всіх вимог ТЗ в даних виробничих умовах. Після узгодження з замовником і затвердження воно є основою подальших проектних робіт.

В ескізному проекті розробляються кінематичні, електричні та інші необхідні схеми, креслення загальних видів, складаються специфікації складальних одиниць, в тому числі уніфіковані і покупні, ви­готовляють макети, проводиться проміжний техніко-економічний аналіз.

Технічний проект містить кінцеві технічні рішення. У ньому уточнюються креслення загального вигляду виробу, розробляються креслення вузлів і найбільш відповідальних деталей, виконуються розрахунки на міцність і жорсткість, обґрунтовується вибір матеріалів.

Робоча документація утворюється після затвердження техніч­ного проекту. Тут визначаються форми, розміри і матеріали всіх деталей виробу, встановлюється чистота обробки, допуски на точність виго­товлення, виготовляються робочі креслення, уточнюються специфікації на стандартні деталі та вузли, складаються комплектуючі відомості.

Розробка робочої документації поділяється на підготовку документації на дослідний зразок та установочні серії постійного, серійного або масового виробництва.

Конструкторські документи можуть бути проектними і робочими. Відповідно до стандарту всі конструкторські документи поділяють на оригінали (авторські документи), дублікати (копії оригіналів), копії(документи, виконані способом, який забезпечує їх ідентичність оригіналу або дублікату і призначені для використання).

Правила зберігання, обліку, обороту конструкторської документації визначаються державними стандартами. У відділах (бюро) технічної документації зберігаються оригінали, архівні, контрольні і робочі копії. Останні за вимогою видаються у підрозділи заводу. Оригінали конструкторських документів видаються тільки для виготовлення копій, дублікатів і внесення змін. Всі види конструкторської документації підлягають реєстрації в інвентарних книгах і за ними ведеться картковий облік. На підприємствах широко використовується механізація та автоматизація робіт, пов’язаних з обліком, зберіганням, пошуком і розмноженням документації.

Конструкторська уніфікація – скорочення різноманітності елементів без впливу на різноманітність систем або ситуацій, в яких вони застосовуються. Іншими словами, це комплекс заходів, що усуває необґрунтовану різноманітність типів і конструкцій виробів, форм і розмірів деталей, профілів та марок матеріалів. Уніфікація є базою агрегатування, тобто утворення виробів шляхом їх компонування з обмеженої кількості уніфікованих елементів, і конструкційної спадковості, тобто застосування в конструкції нового виробу вже освоєних у виробництві складальних одиниць та деталей.

Стандартизація – це встановлення і застосування правил з метою впорядкування діяльності в конкретній галузі, зокрема для досягнення загальної оптимальної економії при дотриманні вимог економії та вимог безпеки. Іншими словами, це встановлення типів і параметрів машин, механізмів, приладів, засобів автоматизації, матеріалів,напівфабрикатів і комплектуючих виробів з урахуванням перспективи розвитку народного господарства.

Важливим напрямом конструкторської уніфікації є скорочення номенклатури виробів, які мають однакове експлуатаційне призначення. Він реалізується шляхом утворення параметричних рядів виробів. Кожний ряд має вигляд сукупності виробів, які аналогічні за кінематикою, робочим процесом, але розрізняються за габаритами, потужністю або іншими експлуатаційними параметрами. Параметричні ряди формують в кожній галузі перспективний типаж виробів, що значно обмежує їх можливу номенклатуру.

Наступним важливим напрямом можна вважати скорочення в аналогічних виробах номенклатури складальних одиниць і деталей за рахунок уніфікації та стандартизації останніх. Конструктор широко використовує альбоми державних, галузевих і заводських стандартів, досліджує можливості уніфікації конструкцій.

На підприємствах і в проектних організаціях введено нормоконтроль. Віза нормоконтролера обов’язкова на всій конструкторській документації.

Третім напрямком є стандартизація форм і поверхонь нестандартизованих деталей, яка дозволяє використовувати стандартний інст­румент та скоротити терміни, вартість технологічної підготовки та освоєння виробництва. Скорочення кількості марок та асортименту матеріалів, застосування стандартних профілів приводить до скорочення складських запасів та покращення матеріально-технічного забезпечення. Уніфікація заготовок дозволяє застосовувати високопродуктивні технологічні процеси в заготівельних цехах і значно скоротити виробничий цикл.

Розмір економії, яка може бути отримана у виробництві при переході до уніфікованих конструкцій, визначається шляхом порівняння витрат на матеріали, заробітну плату робітників і витрат, пов’яза­них з роботою обладнання. При уніфікації та стандартизації конструкцій слід враховувати зменшення часу і витрат на підготовку виробництва.