1.2. Розвиток теорії та практики організації виробництва

Історія розвитку організації виробництва бере свій початок з XVIII ст., з моменту створення англійським механіком Р. Аркрайтом “фабричного кодексу”, який передбачав систему штрафів, казармений режим для робітників.

Один із засновників науки про організацію виробництва Ф. Тейлор (1856–1915 рр.) в роботі “Принципи наукового управління” вперше розробив основні принципи організації елементів виробництва всередині підприємства: відокремив підготовку до виконання виробничих операцій від їх виконання; диференціював процес праці, закріпивши за кожним робітником, як правило, одну операцію, що повторюється; ввів хронометраж як засіб усунення зайвих прийомів роботи; розробив системи обліку та контролю; запропонував апарат функціональних керівників – майстрів та інструкторів, кожен із яких повинен займатися однією стороною трудової діяльності робітника. Він прямо інтенсифікував працю робітників, розробив відрядно-диференціальну систему заробітної плати, суть якої полягала в подвійному тарифі: оплата за “низькою шкалою” при невиконанні норми та за “високою шкалою” – при її виконанні. Сама норма встановлювалась за допомогою хронометражу найкращих робітників.

Використовуючи принцип розподілу роботи на операції та при­йоми Г. Форд (1863–1947 рр.) ввів у 1913 р. на своєму автомобільному заводі стрічковий конвеєр, що дозволило скоротити цикл складання з 1,5 днів до 93 хв. Неперервно-потокова організація виробництва характеризувалася максимальним розподілом праці, в результаті чого майже всі операції могли виконувати робітники низької кваліфікації (більше 80 % робітників мали стаж від одного до восьми днів) при напруженому темпі роботи, що регулювався конвеєром. Форд ввів організаційні заходи – розробка питань організації масового потокового виробництва, зокрема організація предметних дільниць і ліній з прямоточним характером виробництва, які забезпечили в подальшому можливість автоматизації процесів, високий рівень стандартизації елементів виробництва, організацію схеми внутрішньозаводського транспорту та інші.

Значний внесок в розробку теорії та практики організації виробництва внесли: Г. Емерсон (1853–1931 рр.), який висунув дванадцять принципів, дотримання яких забезпечує підвищення продуктивності праці в будь-якій сфері діяльності; А. Файоль (1841–1925 рр.) - засновник системи управління виробництвом, яка базується на виділенні шести груп функцій - технічних, комерційних, фінансових, охорони, облікових, адміністративних; К. Адамецкі (1866–1933 рр.)- засновник теорії побудови виробничих процесів у часі, який розробив графіки руху деталей за операціями та формули для розрахунку виробничого циклу.

Більш жорсткими стали норми праці, що використовувалися в капіталістичних країнах (США), після розробки в 40-х роках ХХ ст. професором Г.В. Мейнардом та його співробітниками системи мікроелементного нормування (МТМ), основи якої були закладені на початку століття Ф.Б. Гільбретом (1868–1924 рр.).

Велику роль у розвитку сучасних систем планування досліджень та розробок зіграло створення в 50-х роках ХХ ст. систем сітьового планування та управління М. Уолкером і Д. Келлі, математиком Д. Малькольмом (системи СРС і PERT). Становить інтерес і “теорія Z”, висунута в кінці 70-х – на початку 80-х років професором У. Оучі (США)про можливість перенесення японських методів організації вироб-ництва в інші країни.

У 1918–1919 рр. були початі та одержали швидкий розвиток наукові роботи в галузі удосконалення організаціїпраці, управління, раціоналізації роботи підприємств. Вже в 1920 р. був створений Централь­ний інститут праці (ЦІП), який очолив А.К. Гастєв (1882–1941 рр.). Подібні інститути були організовані в Харкові, Таганрозі, Казані. Вони здійснили значний внесок в розвиток та впровадження наукової організації праці (НОП) в країні. У 1921 р. була проведена перша все-російська конференція з НОП, створена Рада з НОП, яку очолив В.В. Куйбишев. Проблемами організації та управління займалися більше десяти науково-дослідних інститутів.

Цікаві роботи написані в ці роки П.М. Керженцевим (1881–1940 рр.): “Принципи організації”, “НОП – наукова організація праці”. У першій праці з наукових позицій розглянуті питання організації управління підприємством, підбору робітників, стандартизації, обліку та контролю.

У 1920 р. з ініціативи В.І. Леніна був розроблений перший перс-пективний план розвитку народного господарства країни (план ГОЕЛРО), а в середині 20-х років Держпланом була вперше виконана унікальна, на той час, розробка – міжгалузевий баланс, який був основою будь-яких перспективних народногосподарських планів.

Велику популярність мали в 20–30-х роках книги професора МВТУ О.А. Єрманського (1896–1941 рр.): “Наукова організація праці та система Тейлора”, “Легенда про Форда” і “Теорія і практика раціоналізації”, в яких він вперше ввів поняття про фізіологічний оптимум роботи.

Широко відома в світі система мікроелементних нормативів часу професора В.І. Іоффе (1886–1947 рр.) для технічного нормування була розроблена в 30-х роках. У кінці 30-х років з’явилися перші роботи з математичних методів оптимального планування академіка Л.В. Кан­торовича (1918–1986 рр.), який заклав основи лінійного програмування.У 1946 р. перша Державна премія в галузі організації виробництва присвоюється завідуючому кафедрою МВТУ ім. Н.Е. Баумана – Б.Я. Ка­ценбогену (1897–1956 рр.) за розробку теорії та методики застосування поточних принципів роботи в серійному виробництві.

Одним з найвидатніших теоретиків та практиків в галузі технології та організації виробництва був професор Р.А. Сатель (1885–1968 рр.). Його дослідження дозволили вперше в світі забезпечити перехід на масовий випуск нових моделей машин без зупинки виробництва.

В усьому світі спостерігається рішучий поворот до “масової організації виробництва” як потужного фактора швидкого та ефективного розвитку економіки.