2.3. Фактори підвищення ефективності виробництва

Показники економічної ефективності є найважливішими інструментами реалізації економічної політики на рівні підприємств, регіонів, національної економіки. На рівні підприємств вони є ключовим засобом обґрунтування управлінських рішень з організації інвестиційної діяльності, оптимізації витрати ресурсів, удосконалення цінової політики.

Фактори підвищення ефективності можуть бути класифіковані за трьома основними ознаками:

1) за джерелами підвищення ефективності: зниження трудо­місткості, матеріаломісткості, фондомісткості та капіталомісткості вироб­ництва, економії часу, раціонального використання природних ресурсів;

2) за основними напрямками розвитку та вдосконалення виробництва, які представляють комплекси технічних, організаційних та соціально-економічних заходів, на основі яких досягається економія суспільної праці. Найголовніші з них наступні: впровадження досягнень науки та техніки; зростання технічного рівня виробництва; підвищення якості продукції; вдосконалення галузевої структури; вдосконалення організації виробництва на основі підвищення рівня його концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і територіальної організації; вдосконалення господарського механізму – керування, планування та економічного стимулювання в усіх ланках;

Ці напрямки узагальнюються в комплексному факторі – всебічній інтенсифікації виробництва, яка означає суттєве підвищення ролі якісних факторів економічного зростання, збільшення масштабів і темпів випуску продукції, перш за все, за рахунок інтенсивних факторів: зростання продуктивності праці, зниження матеріаломісткості, підвищення фондовіддачі та капіталовіддачі на основі широкого впровадження у виробництво сучасних досягнень науки і техніки, підвищення якості продукції, що виготовляється.

3) залежно від сфери реалізації фактори поділяють на народно­господарські, міжгалузеві, регіональні, галузеві та внутрішньовиробничі.

До народногосподарських факторів відносять: здійснення єдиної державної політики в області управління НТП, вдосконалення галузевої структури промисловості, територіальний розподіл праці, раціо­нальну організацію керування, планування.

Галузеві фактори включають: розширення сфери наукових дос­ліджень; розробку та втілення у виробництво нової продукції; вдосконалення керування, планування та економічного стимулювання в галузі, підвищення рівня спеціалізації та кооперування; уніфікацію та стандартизацію.

Внутрішньовиробничі фактори охоплюють заходи, які сприяють підвищенню ефективності виробництва в масштабі підприємств.

Першочергове значення в області зростання економічної ефективності виробництва надається раціональному використанню виробничого потенціалу, максимальному скороченню різного роду втрат, режиму економії затрат і ресурсів.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить також від зовнішніх та внутрішніх чинників. До зовнішніх слід віднести:

- державну і соціальну політику (діяльність владних структур, законодавство, фінансові інструменти, економічні нормативи);

- інституційні механізми (дослідні і навчальні центри, інститути, асоціації);

- інфраструктуру (інноваційні фонди, комерційні банки, фондові біржі, інформаційні мережі, транспорт, торгівлю);

- структурні зміни в суспільстві та економіці (в сфері технологій, наукових досліджень, в складі персоналу за ознаками освіченості та кваліфікації).

Внутрішні чинники розподіляють на “тверді”, тобто ті, що піддаються вимірюванню і мають фізичні параметри (технологія, устаткування, матеріали, енергія, вироби) та “м’які” (організація і система управління, працівники, методи роботи, стиль управління).

Кожне підприємство мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також враховувати вплив на неї зовнішніх чинників.