Лекція 2. Господарське законодавство й господарські правовідносини

1. Джерела господарського права та вимоги до правових актів господарювання.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі — формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загально­обов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему норматив­них актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми пра­ва, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета не ви­значені через відсутність у даному законодавстві ко­дифікованого нормативного акта типу Господарського (Ко­мерційного) кодексу. Тому теоретично обґрунтовуються два визначення меж предмета господарського законодавства.

Згідно з першим визначенням предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному ро­зумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини ор­ганізацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини Це точка зору представників теорії господарського права Згідно з нею господарське законодавство являє собою са­мостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного ви­робництва і обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими правовідносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансо­вого, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні Господарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, 4-осподарсько-процесуадьних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" — за відношен­ням нормативних актів до народного господарства, адресовані їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам май­нових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є су­купністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), тру­дове, фінансове, земельне, природоресурсове та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "суперсис­тема" законодавства ("безмежний нормативний масив"). При­хильники цієї теорії називають господарське законодавство не галуззю, а "нормативним масивом" — терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі норма­тивні акти, котрі так чи інакше стосуються народного госпо­дарства. З урахуванням того, що і суто господарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, однією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, £ш>ш повно характеризують цю галузь законодавства. Пере­важна більшість нормативних актів господарського законодав­ства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести Закон "Про підприємства в Ук­раїні", Це акт господарського законодавства, який містить Норми господарського або цивільного (ст. 10, 20, 21), адміністративного (ст. 16), фінансового (ст. 18, 23, 24), трудовоro (ст. 19) та інших галузей права.

Комплексними є й інші (кодифіковані) акти господарського законодавства, наприклад транспортні статути та кодекси.

Другою ознакою і особливістю господарського законодав­ства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти госпо­дарського (цивільного) законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних госпо­дарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є мно­жинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має суттєві особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, ко­лективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством Ук­раїни (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання гос­подарських відносин), за умови, що вони не суперечать Кон­ституції і законам України;

4) відсутній кодифікований акт господарського законодав­ства, натомість, діє значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами виконавчої влади.

З названих об'єктивних факторів і суб'єктивних причин на­прошується висновок про те, що кодифікувати господарське законодавство навіть у великому акті (Господарському чи Ко­мерційному кодексі) буде дуже важко. Тому як один з варіантів, як перший крок на шляху систематизації госпо­дарського законодавства можлива його інкорпорація, тобто прийняття Зводу господарського законодавства України.

Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здій­снюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного до­говірного права над загальними нормами господарського права України. Цей принцип сформульований, зокрема, у ст. 4 Зако­ну "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнародним договорами або міжнародною угодою встановлено інші правила, т, що містить законодавство про підприємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". З цього принципу виходить, наприклад, інвестиційне законодавство України.

Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. Законом України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнародних договорів на те­риторії України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять

невід'ємну частину національного законодавства України й застосовуються в порядку, передбаченому для норм націо­нального законодавства". Якщо такого порядку не встановлено пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зовнішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. Законодавством України також передбачено, що за відсутності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право країни місцезнаходження (основного місця діяльності, засну­вання, проживання) сторони — виконавця договору: продав­ця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). Це так званий принцип місця. Територіальний принцип діє також стосовно деяких видів договорів (про створення спільного підприємства, про виконання будівельно-монтаж­них робіт та ін.), коли застосовується право країни, на тери­торії якої створюється та реєструється СП, виконуються робо­ти чи здійснюється інша діяльність.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що по­няття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з пи­тань господарської життєдіяльності. Це законодавство вклю­чає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, дер-комітетів, інших органів виконавчої влади, що державне управління економікою.

Незважаючи на те що стосовно господарських відносин за­проваджено принцип прямої дії законів і сфера дій відомчого господарського законодавства, таким чином, обмежується, його питома вага у складі господарського законодавства ще досить значна. З метою забезпечення законності актів відомчого законодавства, їх відповідності законам та підзаконним нормативним актам Указом Президента України від З жовтня 1992 р. в Україні введено державну реєстрацію відомчих нормативних актів, її здійснюють Міністерство юс­тиції України (щодо актів, прийнятих центральними органа­ми) та управління юстиції областей і міст Києва і Севастополя (щодо актів місцевих органів управління).

До господарського законодавства належать також норма­тивні акти, які в теорії права називають локальними, або ста­тутними. Це статути і установчі договори підприємств, госпо­дарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих норматив­них актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціону­вання яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо дер­жавних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичної сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі пов­новаження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Визначення нормативного акта господарського законодав­ства грунтується на загальнотеоретичному понятті "норматив­ний акт ".

Нормативний акт господарського законодавства являє со­бою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права. Норма господарського права — це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки норма­тивного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом пра­вової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опубліку-вання і застосування норм господарського права.

Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Згідно із ст. 22 цього закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей" (про господарське право України). Це означає, що державні органи зобов'язані забезпечувати видання за­конів та інших нормативних актів господарського законодав­ства, причому "у найкоротші строки після набрання ними чинності". Ця норма, на жаль, виконується не належним чи­ном, особливо щодо підзаконних актів господарського законо­давства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому вони кла­сифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та" змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Другий блок становлять господарські закони, їх можна кла­сифікувати як:

• загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний ко­декс, який регулює основні види господарських відносин і договорів);

• закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закони "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогос­подарське підприємство" тощо);

• закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

• закони про окремі відносини (наприклад, Господарський процесуальний кодекс України).

Ще один блок нормативних актів господарського законо­давства становлять так звані законодавчі акти: а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які прийма­ються як акти поточного законодавства; б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, деле­гованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства ста­новлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (н -приклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії" від 19 лютого 1994 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 p.);

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні госпо­дарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна за­гальносоюзних громадських організацій колишньої о

Господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та ло­кальні нормативні акти господарюючих суб'єктів; д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії). Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарства на ви­ди, за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина госпо­дарського права розрізняє чотири види актів:

• акти, норми яких є загальними правилами функціону­вання господарських правовідносин. Такі норми міс­тяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс коди­фікує норми про договірні господарсько-правові інсти­тути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності господарюючих суб'­єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, за­гальні правила перевезення вантажів;

Формами нормативних документів є стандарті (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а та кож державні будівельні норми і правила; • нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього вид; є акти планування, програми (технічна форма) і законі та постанови про їх затвердження (юридична форма).

Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) систе­ми, господарське законодавство має так звану горизонтальну систему. Вона визначається предметом регулювання у широкому розумінні, тобто видами господарської (продукція, роботи, послуги) і функціональної (управління, фінансування ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народного господарства, видами господарських відносин. Отже, основою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

У кодифікованих галузях законодавства їх системи визначаються структурами кодексів. Господарське законодавство н . кодифіковане. Воно має офіційну інкорпорацію у формі роз ділу IV "Законодавство про народне господарство" Зводу за конів УРСР (т. 5). Ця форма розрахована на "союзно-українське" господарське законодавство. Отже, в своїй основі вона застаріла.

Структурними підрозділами системи господарського законодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інстутут становить собою групу (підсистему) нормативних актів предметом яких є комплекс однорідних відносин чи господарської діяльності.

Основою господарського законодавства є система статусних або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають пра­вове становище господарюючих суб'єктів (законодавчим інститут господарюючих суб'єктів). Ці закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, за­гальні закони "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Вони визначають види і організаційні форми підприємств, порядок їх створення та реєстрації, економічні і ЗОБІ умови діяльності, порядок припинення діяльності підприємств. До загальних законів цієї групи належить Закон від 14 травня 1992 р. "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, який визначає умови та порядок визнання підприємств банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів. Крім загальних законів до статусних (компетенційних) відносять закони, які визначають правове становище окремих ввдів підприємств усіх галузей економіки. Зокрема, це Закон України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", яким визначаються поняття, види, умови створення і діяльності господарських то­вариств, тобто підприємств, які утворюються і діють на до­говірних умовах шляхом об'єднання майна і підприємницької діяльності їх учасників. Закон України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" враховує особливості правового становища кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. Ще один приклад — Закон України від 19 бе­резня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування" (Голос України. — 1993. — 12 червня), в якому розділ IV "Підпри­ємства з іноземними інвестиціями" врегульовує особливості правового становища підприємства з іноземною інвестицією. Аналогічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільськогосподарських підприємств та ін.

Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, яке грунтується на двох основних законах — від 18 лютого 1992 р. "Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності" (Відомості Верхов. Ради України. — 1992. — № 21. - Ст. 296) та від 29 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України" (Відомості Верхов. Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472). Це спе­цифічне законодавство, яке покликане виконувати функцію захисту ринків України від зловживання монопольним стано­вищем окремими господарюючими суб'єктами. Названі зако­ни створюють правову основу для обмеження і попередження монополізму, недопущення у підприємництві недобросовісної конкуренції, здійснення державного контролю за виконанням вимог антимонопольних законів. Загалом норми цих законів забороняють монополії, контракти і змови щодо обмеження конкуренції у виробництві та реалізації продукції (робіт, по­слуг), угоди з монопольного встановлення цін та інші моно­польні явища і дії.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі Закону України "Про власність" регулюють відносини щодо управління (во­лодіння, користування) нерухомим майном у народному гос­подарстві. До цього інституту входять нормативні акти:

• про управління державною власністю. Це в основном} постанови Кабінету Міністрів, укази Президента Украї­ни, які деталізують положення ст. 31—39 (про держави} власність) Закону України "Про власність". Стосовне державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке знаходиться у повному господарському віданні державних підприємств або в оперативному управлінні державних установ;

• про оренду державного та комунального майна;

• про приватизацію майна державних підприємств та ор­ганізацій.

Окремим важливим інститутом господарського законодав­ства є інститут господарського договірного (контрактного) пра­ва. Значення його обумовлене тим, що інститут господарського зобов'язання і господарського договору є фундаментальним для всіх видів господарських відносин. Законодавство про регулювання ринків капіталу, яке грун­тується на Законі "Про власність", охоплює такі основні зако­ни і декрети:

• Закон України від 20 березня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність"(там само. — № 25. — Ст. 281);

• Закон від 10 грудня 1997 р. "Про національну депозитар­ну систему та особливості електронного обігу цінних па­перів в Україні";

• Закон України від 18 червня 1991 р. "Про цінні папери і фондову біржу"(там само. — № 38. — Ст. 508), який ви­значає умови і порядок випуску цінних паперів, а також регулює посередницьку діяльність щодо обігу цінних па­перів в Україні;

• Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" (Урядовий кур'єр. — 1994. — 19 березня). Затверджене цим Указом Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні ком­панії визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їхньої діяльності, здійснення державного контролю, а та­кож заходи щодо захисту інтересів їхніх учасників. Законодавство про страхування регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридич­ними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настан­ня певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього законодавства не поширюється на державне соціальне страхування.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основним нормативним актом тут є Закон України від 16 квітня 1991 р "Про зовнішньоекономічну діяльність", який регулює такі ви­ди зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгівлю; еко­номічне і науково-технічне співробітництво; спеціалізацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язкг в галузі будівництва; транспортні відносини; експедиторськ операції; надання різноманітних послуг; банківські (кредитні розрахункові та ін.) операції.

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене Декре­тами Кабінету Міністрів: від 8 квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" (Урядовий кур'єр. — 1993. — 20 квітня), від 10 травня 1993 р. "Про стандартизацію і сер

Закон України від 7 березня 1996 р. "Про страхування" // Відомості Верховної; Ради України. - 1996. - № 18. - Ст. 78.

• спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково- технічному і економічному прогресу на основі викорис­тання результатів вимірювань гарантованої точності, ви­ражених у тих одиницях, що допускаються до застосу­вання, і створення сприятливих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

• визначає правові та економічні основи систем стандарти­зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України; встановлює правові основи державного контролю за ви­добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцін­ного каміння, виконання операцій із зазначеними цінностями.

Важливої вимогою до правових актів господарювання є запровадження державної реєстрації відомчих нормативних актів допомогло виявити окремі прогалини у відомчому нормотворенні. Так, поза межами державне, реєстрації опинилися нормативні акти Національного банку, що регулюють відносини, суб'єктами яких є юридичні особи, оскільки державній реєстрації згідно зі ст. 16 Закону "Про банки і банківську діяльність" підлягають лише ті нормативні акти, що регулюють відносини з участю фізичних Виходячи з того, що багато з прийнятих Національним банком України нормативних актів мають міжвідомчий характер обов'язковими не лише для всіх фізичних, а й для всіх осіб (ст. 16 Закону "Про банки та банківську діяльність"), було б доцільно поширити режим державної реєстрації, встановлений Указом Президента України від З жовтня 1992 р. та постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1992 р. № 731, на всі акти Національного банку, мають міжвідомчий характер. Це дало б змогу, крім усього іншого, привести деякі акти НБУ у відповідність до вимог, встановлених Єдиною державною системою діловодства, ос­кільки такі види документів, як листи, телеграми, що їх прак­тикує Національний банк України, є узагальненою назвою різних за змістом документів, що виділяються у зв'язку з особ­ливим способом передачі тексту, але не є нормативними ак­тами відомчого характеру, які можуть видаватися, зокрема, у вигляді постанови, наказу, інструкції, вказівок тощо.

Незважаючи на встановлений п. 15 Положення про дер­жавну реєстрацію нормативних актів... обов'язок робити поси­лання на номер і дату державної реєстрації нормативних актів, що публікуються, деякі засоби масової інформації цього не роблять, чим дезінформують читачів щодо чинності опуб­лікованих актів. За даними Мінюсту України, в 1993 р. було виявлено понад 200 опублікованих у пресі незареєстрованих документів або їх проектів. Ці та інші упущення в українському законотворенні мають враховані новим парламентом України та іншими суб’єктами нормотворчого процесу, якщо ми як держава хоче мати стабільне і добротне законодавство, яке б не лише регулювало роль регулятора суспільних відносин, а й сприяло зменшенню правопорушень суб'єктами господарювання.