Тема 2. Господарське законодавство і господарські правовідносини.

Характерними ознаками господарського права є зміст і форма. Вони дозволяють систематизувати джерела цього предмету, якими є норми міжнародного права в зовнішьоекономічних відносинах, рекомендовані міжнародними економічними організаціями та нормативні документи про господарську діяльність в Україні.

Основні засади регулювання господарських правовідносин визначається Конституцією України, розвиток яких здійснюється в загальних законах, нормативних актах, про види та правовий статус господарюючих суб'єктів, окремі види господарської діяльності та окремі господарські відносини.

Основою господарського законодавства є система статутних або компетенційних законів, які визначають правове становище господарюючих суб'єктів, які, в свою чергу, класифікуються на загальні та закони, що визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки.

Вимоги до правових актів господарювання включають в себе: суворе дотримання принципів правової економіки, видання галузевих нормативних актів недопущення застосування відомчих нормативних актів, що не відповідають чинному законодавству, здійснення державної реєстрації відомчих нормативних актів.

Важливу роль в господарських правовідносинах відіграє судова практика, якою розглядаються спірні питання підприємств, застосовуються закони та інші нормативні акти до конкретних стосунків, розглядаються певні норми права. Судово-господарська практика впливає на саме законодавство, дозволяючи виявляти його прорахунки, невідповідність актів органів влади, міністерств та відомств актам більш високого рівня, а також відставання законодавства від реальних умов діяльності господарюючих суб'єктів.

Достатньої уваги заслуговує розподіл правовідносин на наступні види: вільні, дозвільні та підприємницьку діяльність, яку можуть здійснювати лише державні підприємства.

До принципів підприємницької діяльності відносяться: право вільного вибору чи напрямку підприємницької діяльності, можливість залучення майна та коштів громадян і юридичних осіб, право самостійно формувати програму власної діяльності, залучення необхідної кількості та кваліфікації робочої сили, можливість використання матеріально-технічних, фінансових та інтелектуальних ресурсів, вільне розпорядження прибутками та самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.