Лекція 3. Правове положення господарюючих органів.

1. Державна реєстрація господарюючих органів.

Стаття 1 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підпри­ємництво" визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права влас­ності рівні перед законом.

Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (під­приємцями) можуть бути:

• громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності ;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Зако­ном України "Про власність".

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцатирічного віку.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати кон­троль за діяльністю підприємств. Законом України від 16 груд­дя 1993 р. "Про державну службу" та ст. 5 Закону України від ІЗ жовтня 1995 р. "Про боротьбу з корупцією" державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських то­вариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяль­ністю керівникам, заступникам керівників державних підпри­ємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а та­кож посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств". Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї ча­стки майна в статутному фонді господарського товариства тощо).

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням ор­ганізаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це Друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті по­садові особи на період зайняття вказаних посад можуть пе­редавати довіреним особам відповідно до чинного законо­давства.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійс­нення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочи­ни, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької ор­ганізації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Свобода підприємницької діяльності. Суб'єкти підприєм­ницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяль­ність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в дея­ких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управ­ління підприємництво застосовуватися не може. Перелік та­ких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за по­данням Кабінету Міністрів України.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім об­меження суб'єктного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом "Про підприємництво", встановле­но певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб'єкти (так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, певних прекурсорів та психотроп­них речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бур­штину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановле­ному Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяль­ність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробниц­твом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюва­тися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами; по-друге, у забороні здійснювати окремі види діяльності (перелік яких встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України) без спеціального доз­волу (ліцензії). Зокрема, без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваже­ним ним органом, не можуть здійснюватися:

• пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних ко­палин;

• виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливсь­кої вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також хо­лодної зброї;

• виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготов­лення і реалізація особливо небезпечних хімічних речо­вин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

• виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація спирту етилового, коньячного і плодового; медична практика; ветеринарна практика; юридична практика;

створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор тощо. Перелік видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, вміщено в ст. 4 Закону "Про підприємництво". Рішення про видачу дозволу (ліцензії) на здійснення підприємницької діяльності чи про відмову видачі прийма­ється у термін не пізніше ЗО днів з дня одержання заяви та необхідних документів.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду Діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказуються підстави відмови.

Питання, пов'язані з видачею ліцензій, врегульовані Поло­женням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяль­ності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 1994 р. № 316.

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії заяву про її видачу, в якій зазначаються:

1) відомості про заявника:

2) для громадянина-підприємця — прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий та місце проживання);

3) для юридичних осіб — найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

4) вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

5) термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи:

• підприємцями-громадянами — копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності; копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

• юридичними особами — копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та уста­новчих документів.

За видачу ліцензії встановлюється така плата: з громадян — у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з юридичних осіб — у розмірі дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Органам, що видають ліцензії, забороняється справляти за видачу ліцензій додаткову плату понад установлену актами за­конодавства, а також передбачати умовою видачі ліцензій вне­ски до будь-яких позабюджетних фондів і здійснення інших платежів, не віднесених актами законодавства до обов'яз­кових.

У ліцензії зазначаються найменування органу, що видав її, прізвище, ім'я та по батькові, адреса проживання громадяни­на або найменування і місцезнаходження юридичної особи, вид діяльності, на яку видається ліцензія, місце її здійснення, особливі умови та правила здійснення даного виду діяльності, номер реєстрації ліцензії, дата її видачі, строк дії.

Строк дії ліцензії визначає орган, що її видає (як правило, це уповноважені Кабінетом Міністрів України міністерства, державні комітети, відомства), але не може бути менше трьох років. Продовження цього строку здійснюється в порядку, встановленому для її одержання. Після припинення суб'єктом підприємництва своєї діяльності надана ліцензія втрачає силу. У разі порушення підприємцем зазначених у ліцензії особли­вих умов і правил здійснення відповідного виду діяльності Ліцензійна палата або орган, що видав ліцензію, може дати розпорядження про усунення порушень чи зупинити її дію на визначений строк або до усунення цих порушень.

Ліцензія може бути анульована у разі виявлення недостовір­них даних у заяві на отримання ліцензії чи в документах, що додаються до неї; передачі суб'єктом підприємницької діяль­ності ліцензії іншій особі; повторного або грубого порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення щодо анулювання ліцензій або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її ану­лювання доводиться до відома суб'єкта підприємницької діяльності у п'ятиденний строк.

Рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання може бути оскаржене суб'єктом підприємницької діяльності в судо­вому порядку.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону "Про підприємництво". До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір по­стачальників і споживачів виготовленої продукції, вста­новлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найм працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінан­сових, трудових, природних та інших видів ресурсів, ви­користання яких не заборонене або не обмежене законо­давством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем — юридичною осо­бою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 148-3 Кримінального кодексу Ук­раїни).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не пере­дбачено законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання одного з засновників) або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди або іншим відповідним договором.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяль­ності — юридичної особи подаються такі документи:

• рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповно­важених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

• статут, якщо це необхідно для створюваної ор­ганізаційної форми підприємництва;

• реєстраційна картка встановленого зразка, яка е водно­час заявою про державну реєстрацію;

• документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом; платіжний документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстра­ційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння іденти­фікаційного номера фізичній особі — платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесен­ня плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію вноситься плата, розмір якої вста­новлений постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1996 р. № 406 "Про плату за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності" і залежить від суб'єкта підприємництва, обраної організаційної форми та сфери підприємницької діяльності.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів підприємницької діяльності додаткові документи, не передбачені Законом "Про підприємництво".

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за зая­вочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про Державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який на­дається органам державної реєстрації органами державної ста­тистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи — платника податків та інших обов'язкових платежів. "У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи державної реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з по­значкою про державну реєстрацію відповідному державному Податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємниць­кої діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших дер­жав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за зго­дою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

У такому самому порядку проводиться перереєстрація і суб'єкта підприємницької діяльності. Підстави перереєстрації вказані в ст. 8 Закону "Про підприємництво", відповідно до якої перереєстрація проводиться у разі зміни назви, ор­ганізаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяль­ності, а також форми власності.

Безпосередньо підприємницьку діяльність можуть здійсню­вати не лише суб'єкти — юридичні особи, а й створені ними філії, представництва, відділення та інші відокремлені підроз­діли. За загальним правилом вони не потребують державної реєстрації (суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття зазначених підрозділів орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстра­ційної картки). Виняток становлять представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають бути за­реєстровані відповідно до ст. 5 Закону "Про зовнішньоеко­номічну діяльність" в порядку, встановленому Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі Ук­раїни від 18 січня 1996 р. № ЗО.

Суб'єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню:

• юридичні особи, а також їхні філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи — до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, що ведеться органами державної статистики. Порядок внесення визначається Положенням про Єдиний держав­ний реєстр підприємств та організацій України, затверд­женим постановою Кабінету Міністрів від 22 січня 1996 р. № 118. Орган державної статистики після внесен­ня суб'єкта підприємницької діяльності до реєстру про­ставляє у свідоцтві про державну реєстрацію ідентифіка­ційний код і дату внесення до реєстру;

• фізичні особи — до державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться податковими адміністраціями. Порядок внесен­ня визначається Законом України від 22 грудня 1994 р. "Про державний реєстр фізичних осіб — платників по­датків та інших обов'язкових платежів". Відмова в державній реєстрації може бути оскаржена в су­довому порядку.

Суб'єкти підприємницької діяльності з різних причин мо­жуть з часом змінювати своє місцезнаходження. У таких ви­падках суб'єкт підприємництва у семиденний строк з дня ви­никнення такої зміни повинен повідомити про це орган дер­жавної реєстрації.

Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (господарського суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду (господарськогоо суду) в разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законо­давству, установчих документів;

• здійснення діяльності, що суперечить установчим доку­ментам та законодавству України;

• несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

• визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгал­терської звітності згідно із законодавством.

Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької Діяльності здійснюється органом державної реєстрації за наяв­ності ліквідаційного балансу, складеного і затвердженого згідно із законодавством, та інших документів, що підтвер­джують проведення заходів щодо ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності як юридичної особи, перелік яких визна­чається Кабінетом Міністрів України, шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Законодавчими актами України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організацій­них форм підприємництва. Так, реєстрація банків здій­снюється відповідно до ст. 22 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та згідно із затвердженим постановою Правління Національного банку України № 77 від 27 березня 1996 р. Положенням про порядок створення і реєстрації ко­мерційних банків.

Для реєстрації комерційного банку орган управління банку (Рада банку) у двотижневий строк після аудиторської пе­ревірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління Національного банку України за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку за підписом уповноваженої особи, яка призначена відповідальною за реєстрацію бан­ку установчими зборами (зборами учасників);

б) установчий договір, підписаний засновниками банку та завірений їхніми печатками. Підписи фізичних осіб завіряються нотаріально;

в) статут банку, затверджений установчими зборами (збора­ми учасників) і підписаний уповноваженою особою. Ста­тут банку має відповідати вимогам Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські това­риства" та іншим чинним законодавчим актам;

г) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписа­ний головою та секретарем зборів;

д) економічне обгрунтування і мета створення банку;

е) висновок аудиторської організації (аудитора);

є) бухгалтерську і фінансову звітність учасників (акціонерів) банку на перше число місяця, в якому здійснюється вне­сок до статутного фонду банку, незалежно від розміру їхньої участі в статутному фонді банку;

ж) підтвердження про наявність професійно придатних пер­ших керівних осіб банку (голови правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені з Національним банком України і які відповідають встановленим вимо­гам;

з) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

й) копію звіту про проведення відкритої підписки на акції;

і) угоду про надання приміщення для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи;

ї) установчі документи акціонерів (учасників) банку (но­таріально завірені копії або в оригіналі).

Регіональне управління Національного банку України за місцезнаходженням комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок.

Пакет зазначених документів, включаючи статут банку в чо­тирьох примірниках і висновок регіонального управління Національного банку України, подаються до Національного банку України.

Перед реєстрацією банку його готовність до здійснення банківських операцій може перевірятись на місці працівника­ми Національного банку України.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу, приймає Правління Національ­ного банку України, а комерційного банку, створеного за уча­стю вітчизняного капіталу, — комісія з питань нагляду і регу­лювання діяльності банків. Реєстрація здійснюєтся шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредит­них установ у місячний строк з дня одержання всіх передба­чених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі порушення порядку створення бан­ку, невідповідності його статуту та інших установчих доку­ментів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і Кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної Матеріально-технічної бази.

Суб'єкт підприємництва — юридична особа — може бути визнана арбітражним судом банкрутом у порядку, передбаче­ному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".