2. Форми захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарської діяльності.
Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вони до подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів з іншою стороною.
Досудове врегулювання господарських спорів — це сукупність заходів, що підлягають здійсненню господарюючими суб'єктами, права яких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, з підприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, до звернення з позовом до господарського суду. Значення досудового врегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконує ця стадія господарського процесу. По-перше, досудове врегулювання покликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємств та організацій. По-друге, воно сприяє виявленню І усуненню причин та умов виникнення господарських правопорушень. По-третє, доарбітражне врегулювання сприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарських договорів.
Виходячи зі змісту чинного законодавства можна виділити: загальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (він регламентований нормами ст. 5-11 ГПК України спеціальний порядок досудового врегулювання господарських спорів (визначається нормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред'явлення і розгляду претензій до органів транспорту.
Враховуючи, що порядок укладання господарських договорів раніше вже було висвітлено, схематично досудове врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, можна зобразити таким чином:
а) підприємство, що одержало проект договору, за наявності заперечень щодо його умов складає протокол розбіжностей і в двадцятий енний строк разом підписаним договором (із застереженням) надсилає йоге, автору проекта договору. Підприємство, що одержало протокол розбіжностей, Зобов'язане протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулюванню розбіжностей, а неврегульовані розбіжності передати на розгляд господарського суду;
б) підприємство, яке вважає за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій сторон; договору. Сторона, яка одержала пропозицію, повинна відповісти на неї в двадцятиденний строк. Досудове врегулювання спору, що виник внаслідок по рушення прав і законних інтересів підприємства, здійснюється шляхом пред’явлення підприємством, що зазнало збитків, претензії до підприємства-порушника. Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Про результати розгляду претензії її заявник повідомляється в письмовій формі (так звана відповідь на претензію). Надсилання відповіді є обов'язковим незалежно від того, задовольняються чи ні вимоги заявника. За порушення строків розгляду претензії встановлена майнова відповідальність, яку може застосувати арбітражний суд при прийнятті рішення — стягнення в доход державного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такого порушення, штрафу у розмірі 2% від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з тим слід мати на увазі таке:
• справи за заявою прокурора чи його заступника, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом незалежно від вжиття сторонами заходів досудового врегулювання спорів (ст. 5 ГПК);
• вимоги щодо досудового врегулювання господарських спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств і організацій (далі — акти), спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно;
• правила про досудове врегулювання спорів не застосовуються щодо провадження у справах про банкрутство, оскільки воно регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів.
3. Способи захисту прав і законних інтересів господарюючих суб’єктів.
Діяльність господарського суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності і складається з окремих стадій.
1. Порушення справи.
Господарський суд порушує справи за позовними заявами
• підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;
• державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;
• прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Якщо прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.
Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства, організації, державного чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені відповідно до ст. 54 та 57 ГПК. З позовної заяви до господарського суду сплачується державне мито, розміри якого встановлені Законом України від 11 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів":
• із позовних заяв майнового характеру — 5% ціни позову, але не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
• із позовних заяв немайнового характеру — 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• із заяв у переддоговірних спорах — 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгляду у Вищому господарському суді України, та 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгляду в інших господарських судах;
• із заяв про перевірку рішень — 50% ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи в першій інстанції, а зі спорів майнового характеру — ставки, обчисленої виходячи з суми, яка оспорюється.
Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому за наявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вони зазначені у ст. 62 ГПК), суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень в його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду. Підстави для повернення містяться в ст. 63 ГПК. Після усунення допущених порушень заявник може звернутися до арбітражного суду повторно.
У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначає час і місце проведення засідання господарського суду та дії, які необхідно вчинити сторонам, тощо.
З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад, призначає експертизу, витребує необхідні докази, зобов'язує представників сторін з'явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 ГПК).
Основною стадією господарсько-судового процесу є вирішення господарських спорів. Розгляд справ в господарсьому суді здійснюється суддею одноособове. Для вирішення складних спорів до складу арбітражного суду вводяться додатково два судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участі представників сторін.
Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями — суддею, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаються у приміщенні господарського суду, хоча справи, що мають важливе громадське значення, можуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та в організаціях.
При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів та ін.). В такому разі розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказуються час і місце наступного засідання.
В окремих випадках господарський суд не в змозі розглянути справу до вирішення пов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. В цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усунення обставин, які зумовили зупинення.
Від призупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 АГК. Це підстави, які перешкоджають розгляду справи в господарському суді взагалі. Вони нагадують підстави відмови в прийнятті позовної заяви.
Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 ГПК) за своїми підставами має багато спільного з поверненням позову (ст. 6Г АПК). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, суддя має можливість виправити помилки, яких він припустився при прийнятті позовної заяви.
Вирішення спору по суті (тобто задоволення позову чи відмова в позові повністю або частково) завершується прийняттям рішення. Рішення приймається в засіданні суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується трьома суддями — більшістю голосів суддів. Рішення повинно за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 ГПК.
Якщо господарський суд не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу.
Прийняте рішення оголошується суддею в засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.
Рішення і ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в арбітражному процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття.
Рішення господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і піддягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами.
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням. Органами виконання рішення господарського суду є:
• установи банку (виконують накази про стягнення грошових сум);
• судові виконавці (виконують інші накази).
Виданий стягувачеві наказ може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення.
За загальним правилом вирішення господарських спорів завершується стадією виконавчого провадження. Проте в господарському процесі є ще одна стадія — перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника господарський суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення, ухвали, постанови господарського суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір. Крім того, господарський суд має право зі своєї ініціативи перевірити в порядку нагляду законність і обгрунтованість прийняття рішення.
З усього комплексу питань, пов'язаних з перевіркою рішень, ухвал, постанов, виділимо найголовніші:
• заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду подається і протест прокурора приноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови. При цьому заява подається до господарського суду, який розглянув справу, а протест — до господарського суду, у компетенцію якого входить перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду;
• перевірка рішення здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження заяви або протесту;
• рішення, ухвала, постанова можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття;
• заява про перевірку рішення, ухвали, постанови повинна бути оплачена митом. Копія заяви (протесту) надсилається сторонам;
• за результатами перевірки в порядку нагляду приймається постанова, що надсилається сторонам і прокурору, який приніс протест.
25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49
50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 Наверх ↑