2. Класифікація системи господарських договорів.

Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарській договорів. Кожному господарському дого­вору властиві і загальні риси цієї правової категорії, і ознаки, притаманні саме цьому виду господарських договорів. Тому для їхнього (договорів) розмежування застосовуються доктринальна і нормативна класифікації господарських договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

Теорія зобов'язального права класифікує господарські дого­вори за кількома критеріями.

За суб'єктним складом розрізняються дво і багато­сторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 245 Цивільного ко­дексу). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь перевізник, вантажовідправник і вантажо­одержувач — особа, уповноважена на одержання вантажу (ст. 358 Цивільного кодексу).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняються два різновиди господарських договорів:

• господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням. Ці господарські договори визначені і регу­люються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим спожи­вачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні ор­гани (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні властивості держзамовлень (актів цен­тралізованого планування) і власне господарських дого­ворів. Особливою їхньою ознакою є те, що держава га­рантує оплату продукції, робіт, послуг за державними контрактами, а також те, що держава може надавати еко­номічні пільги виконавцям цих договорів. Виконавці дер­жавного контракту забезпечують себе матеріально-технічними ресурсами самостійно шляхом укладання прямих договорів з підприємствами-постачальниками, державними постачальницько-збутовими та іншими по­середницькими організаціями. Виняток становлять ок­ремі види ресурсів, виробництво і споживання яких контролюється і централізовано розподіляється державою;

• господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі гос­подарських намірів сторін, юридичне виражених суттєвими умовами договорів (регульовані договори). Залежно від способу виникнення розрізняють фор­мальні, реальні і консенсуальні господарські договори. Для ук­ладання формального господарського договору необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебіль­шого регулюється імперативними нормами. Це їх істотна оз­нака. Для укладання реального господарського договору не­обхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консенсуальні договори — це такі госпо­дарські договори, які виникають в момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених словами або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські договори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розріз­няють:

• договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед визначає істотні умови майбутньо­го договору. Іншій стороні залишається або прийняти їх, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страху­вання тощо);

• договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­данні.

За змістом істотних умов розрізняють прості і складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше дого­ворів. Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

• попередні і основні господарські договори. Попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк укласти господарський договір ("договір про договір", протокол про наміри). Такий договір є не­обхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного договору треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти (підряд на капітальне будівництво складного об'єкта);

• генеральні і поточні господарські договори. Перший ук­ладається на весь період діяльності, яка регулюється. Ге­неральний договір визначає суттєві умови співробіт­ництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори уклада­ються на підставі генерального договору як такі, що роз­раховані на певні (короткі) проміжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов, не передбачених генеральним договором, інакше це був би новий (окре­мий) договір.

Нормативна класифікація господарських договорів здійсню­ється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майно­вих відносин, які є предметом відповідних договорів.

їх систему дає Цивільний кодекс як основний закон про господарські договори (підрозділ II "Окремі види зобов'язань" розділу III "Зобов'язальне право"). Цивільний кодекс систе­матизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строко­ве оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій. Функції господарського договору — це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юри­дичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні госпо­дарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і спе­цифічні, тобто господарсько-договірні, функції. Загальними функціями договору є:

• ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

• програмно-координаційна (договір як програма по­ведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

• інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове стано­вище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках — юрисдикційним органам, третім особам);

• гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава

• правозахисна (договір є правовою формою відносин, тоб­то формою, в межах якої забезпечується примусове вико­нання зобов'язань сторін шляхом використання майно­вих санкцій, засобів оперативного впливу). Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

• правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано врахову­ються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий госпо­дарський договір, як державний контракт;

• правового засобу реалізації державних замовлень. Дер­жавні замовлення — це обов'язкові для виконавців юри­дичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефі­цитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних га­лузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирі­шення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і спожи­вачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше ка­жучи, господарський договір у цьому разі є функціо­нальним правовим засобом реалізації державного замов­лення;

• правового інструмента (засобу) децентралізованого пла­нування господарської діяльності. Детально ця функція врегульована ст. 20 Закону "Про підприємства в Ук­раїні". Вона полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності під­приємств є їхні плани: виробничого і соціального роз­витку (затверджуються як локальні правові акти). Пла­ни на перспективу розробляються підприємствами, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: дер­жавним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та поста­чальниками матеріально-технічних ресурсів. Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.

3. Окремі види господарських договорів.

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі. Це правило встановлене ст. 44 Цивільного кодексу, яка називається "Письмові угоди". Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особа­ми.

Разом з тим ст. 154 Цивільного кодексу дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Зок­рема, такі господарські договори, як договір поставки, міни, купівлі-продажу, можуть укладатися у формі одного письмово­го документа, що підписується сторонами. Це так звана повна письмова форма. Крім того, договірні відносини між сторона­ми можуть бути встановлені у так званій скороченій письмовій формі — шляхом обміну листами, телетайпограмами, радіо­грамами, телеграмами і т. ін. Письмовою формою договору поставки визнається також замовлення покупця, прийняте до виконання/Мається на увазі, що поставка продукціїдііка не розподіляється у централізованому порядку 1 /здійснюється без­посередньо за замовленнями покупців, які не відхилені поста­чальниками протягом 20 днів після їхнього одержання, якщо в зазначених замовленнях є дані щодо кількості, розгорнутої номенклатури, якості продукції, строків поставки, ціни, інших необхідних для здійснення поставки даних. ^

Стосовно окремих видів договірних господарських відносин договірна документація є типовою (Типовий договір на поста­чання природного газу, Типовий договір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо).

При укладанні ряду господарських договорів застосовуються не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних до­кументів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це сто­сується форми договорів перевезення вантажів.

Так, згідно із ст. 38 Статуту залізниць Союзу РСР та Прави­лами заповнення накладної і комплекту перевізних документів формою договору перевезення вантажів залізничним транс­портом є комплект перевізних документів: накладна встанов­леної форми, дорожна відомість, корінець дорожної відомості, квитанція на приймання вантажу. 150

Виконання повітряних перевезень вантажу здійснюється на підставі договору повітряного перевезення. Форми документів, які посвідчують цей договір, та правила їх застосування за­тверджує Міністерство транспорту України.

Аналогічно регулюють форму договору перевезення ван­тажів й інші транспортні статути і кодекси.

На автомобільному транспорті формою договору є товарно-транспортна накладна, на внутрішньому водному — накладна. На морському транспорті накладною оформляються малока-ботажні перевезення вантажів. Для інших договорів морських перевезень вантажів застосовується така форма, як коноса­мент.

Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством.

Укладання господарського договору — це зустрічні до­говірно-процедурні дії двох або більше господарюючих суб'єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх реальним намірам та економічним інтересам, а також юридич­не оформлення договору (надання цим умовам певної форми) як правового акта.

Особливістю господарських договорів є те, що при їх укла­данні застосовуються певні техніко-юридичні процедури, тоб­то порядок висловлення пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Законодавством України (ст. 153—158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок їх укладання будь-яких ци­вільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно гос­подарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укладають господарські договори: на біржових торгах, ярмарках, аук­ціонах тощо. При цьому пропозиція укласти договір має бути чітко висловлена і виражати справжній намір господарюючого суб'єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо визначеною, коли в ній зазначено всі істотні умови договору або порядок їх визначення.

Такий договір визнається укладеним, якщо між сторонами досяг­нуто згоди щодо його істотних умов (тобто тих, які визнані та­кими за законом або необхідні для договорів такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, договір вва­жається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропо­зиції протягом цього строку.

Другою особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами, організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.

При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застере­ження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій сто­роні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одер­жали протокол розбіжностей, зобов'язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті про­позиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Описаний порядок досудового врегулювання розбіж­ностей, що виникають при укладанні господарських договорів, визначений ст. 10 Господарського процесуального кодексу Ук­раїни. Він є загальним і підлягає додержанню сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено дію­чим на території України законодавством, яке регулює кон­кретний вид господарських відносин (ст. 5 ГПК України)

Отже, третьою особливістю укладання господарських дого­ворів є те, що законодавство передбачає спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх по­лягає в тому, що форми, строки укладання таких договорів та ін. регулюються нормами кодексів, статутів, правил та по­ложень про конкретні види господарських договорів.

Загальні принципи і умови виконання договорів, у тому числі господарських, врегульовані розділом 15 "Виконання зо­бов'язань" Цивільного кодексу (ст. 161—177). Щодо госпо-152

дарських договорів діють і спеціальні умови виконання, пере­дбачені нормативними актами про окремі види договорів.

На господарські договори поширюються такі інститути і ка­тегорії загального зобов'язального права, як загальні умови ви­конання зобов'язань (ст. 161 ЦК), забезпечення виконання зо­бов'язань (ст. 178—196 ЦК), відповідальність за порушення зо­бов'язань (ст. 203—215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання зобов'язань (ст. 167 ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути значною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Принципи виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161 ЦК). Коротко їхню суть можна визначити формулою: "виконання господарських договорів має бути чітким і точним".

Основним принципом є принцип належного вико­нання господарського договору. Це, зокрема, означає вико­нання його належним суб'єктом (боржником) відповідно до предмета виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т. ін.

З цього основного принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору. Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з якою зо­бов'язання повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, які передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за зго­дою кредитора, але це вже буде інший договір.

Невиконання господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати цього примусово (зокре­ма, вимагати відібрання майна — об'єкта договору майнового найму — і передачі його кредитору).

З принципу належного виконання випливає і третій прин­цип — виконання господарського договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як прави­ло, їхньою істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір досить детально регулюється господарським законодавством (наприклад, Положенням про поставки про­дукції виробничо-технічного призначення та Положенням про поставки товарів народного споживання — щодо відносин по­ставки).

Наступний принцип виконання господарських договорів — відповідність виконання вказівкам закону. Кате­горію вказівки закону слід тлумачити розширено, а не букваль­но. По-перше, це вказівки закону в прямому розумінні: госпо­дарські договори повинні виконуватися у відповідності зі ст. 20—22, 24 та іншими Закону "Про підприємства в Ук­раїні", правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих актів. По-друге, вказівками закону у такому разі є норми по­ложень про поставки, транспортних статутів, відповідних пра­вил перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких "вказівок", виконуються "відповідно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).