Лекція 16. Правові засади обмеження монополізму в економіці України та захист економічної конкуренції.

 1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. Захист економічної конкуренції.

Становлення в Україні ринкових відносин із багатоукладною економікою, передбачає створення рівних мож­ливостей для суб'єктів господарської діяльності, а також їхню конкуренцію. В той же час, наявність в економічній сфері чинників анархізму, корупції та організованої злочинності, породили політику концентрації та спеціалізації виробництва. Саме тому, Закон України від 3 серпня 1990 р. “Про економічну самостійність України, визначивши основні принципи економічної самостійності нашої держави визначив механізм господарювання, регулювання економіки соціальної сфери, організації фінансово-бюджетної, кредитної та грошової системи України

Одним із перших законодавчих актів, які визначили шляхи протидії монопольним утворенням був Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності. Він визначив правові основи обмеження і попередження мо-:олізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підриємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства.

Згаданий вище закон, а також Закон України “Про захист економічної конкуренції” визначили монопольне становище на ринку при якому суб’єкти господарської діяльності володіють 35% ринкової частки певного товару і не мають жодного конкурента.

Статтею 4 Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” визначили наступні види монопольного становища на ринку виробництва та торгівлі:

• нав'язування таких умов договору, які ставлять контр агентів у нерівне становище, або додаткових умов, що стосуються предмета договору, у тому числі нав'язувані/товару, не потрібного контрагенту;

• обмеження або припинення виробництва, а також вшь чення з обороту товарів, що призвели або можуть прі звести до створення або підтримки дефіциту на ринку шляхом встановлення монопольних цін;

• часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі тг вару за відсутності альтернативних джерел постачаю, або збуту, що призвели або можуть призвести до ств-рення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлені монопольних цін;

• дії, що призвели або можуть призвести до створена перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) ініших підприємців;

• встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок на свої товари, що обмежують права окремих спожг вачів;

• встановлення монопольно високих цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що призвело або може призвести порушення прав споживачів;

• встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розг нок) на свої товари, що призвело або може призвести обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринк становлять першу групу порушень антимонопольного законодавства. До другої групи порушень входять антиконкурентні узгоджені дії. Такими діями ст. 5 Закону "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісні конкуренції у підприємницькій діяльності" визнає погоджєі дії чи угоди, що призвели або можуть призвести до таких правопорушень:

• встановлення (підтримки) монопольних цін (тарифів скидок, надбавок (доплат), націнок;

• розподілу ринків за територіальним принципом, асори ментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками, що призвели або можуть призвести до їхньої монополізації;

• усунення з ринку або обмеження доступу до нього про­давців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Значний вплив на створення монопольних утворень можуть мати представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління і контролю, дії яких прямовані недопущення, суттєве обмеження чи усунення конкуренції.

З їх боку порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації суб'єктів господа­рювання. Дискримінація суб'єктів господарювання органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає:

• заборону створення нових підприємств чи інших органі­заційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяль­ності, а також встановлення обмежень на здійснення ок­ремих видів діяльності, на виробництво певних видів то­варів з метою обмеження конкуренції;

• примушення суб'єктів господарювання до вступу в асо­ціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об'єд­нання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

• прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

• встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону республіки в інший;

• встановлення заборони чи обмежень стосовно господарювання окремих суб’єктів господарювання.

Важливого значення набуває захист діяльності суб’єктів господарювання від економічної конкуренції. Законом України “Про захист економічної конкуренції” встановлюється відповідальність юридичних осіб при порушенні основних принципів економічної конкуренції. Закон є кодифікаційним актом законодавчих норм у сфері конкурентних правовідносин. Особливості його застосування полягають в тому, що він застосовується лише при захисті відносин на фондовому ринку. Він забезпечує виконання мікроекономічної політики держави.

Основні види анти конкурентних дій передбачають узгодженні дії, на які не поширюються відповідні обмеження, тобто це добровільні узгоджені дії малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, а також постачання та використання товарів і прав інтелектуальної власності. Такі дії відповідно до ст. 11 цього закону не потребують згоди Антимонопольного комітету.

Основними видами анті конкурентних дій є:

1. Антиконкурентні дії владних органів.

Такі дії передбачають створення представниками владних і управлінських структур перешкод для суб’єктів господарської діяльності в налагодження ними своєї діяльності. До владних органів належать: органи місцевого самоврядування, адміністративного-господарського управління та контролю.

Антиконкурентними з боку владних органів діями вважаються:

- прийняття рішень, наказів, розпоряджень і постанов, якими наносяться збитки діяльності суб’єктам господарювання;

- надання письмових або усних вказівок з метою створення перешкод для діяльності господарюючих суб’єктів;

- укладання угод, що можуть призвести до деформації конкурентних відносин;

Для створення конкурентних переваг одних господарюючих суб’єктів над іншими посадовими особами владних органів можуть використовуватись різні засоби:

- заборона чи перешкода в створенні нових підприємств;

- надання пільг окремим суб’єктам господарської діяльності;

- дії спрямовані на територіальний розподіл ринків або за колом продавців та споживачів.

2. Обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб’єктів господарювання.

Така політика включає в себе дії окремих суб’єктів господарювання, здатні забезпечувати власну першість на ринку, яка не викликана об’єктивними чинниками.

Подібні протиправні дії вчиняються шляхом:

- створення умов неправомірної першості;

- завищення або заниження цін;

- штучне усунення економічних конкурентів з ринку.

3. Концентрація виробництва і торгівлі.

Вона передбачає укрупнення суб’єктів господарської діяльності чи встановлення контролю над ними без дозволу на те Антимонопольного комітету України.

Основними шляхами подібних правопорушень є:

- укладення між підприємствами неправомірних угод щодо концентрації виробництва;

- примусова концентрація виробництва шляхом приведення до банкрутства партнерів по виробництву.

Контроль за дотримання антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється Антмонопольним комітетом України. Його правове становище визначене законами "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", “Про захист економічної конкуренції” та "Про Антимонопольний комітет України", а процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламен-згаданими раніше Тимчасовими правилами розгляду про порушення антимонопольного законодавства України.

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

1.Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

2.Розгляд справ про порушення антимонопольного за­конодавства та приймає рішення за результатами розгля­ду в межах своїх повноважень;

3. Звернення до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі:

а) про визнання недійсними актів центральних та місце­вих органів державної виконавчої влади, органів міс­цевого й регіонального самоврядування та припинен­ня ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі неви­конання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасування непра­вомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'­єктами підприємницької діяльності в результаті пору­шення антимонопольного законодавства;