Лекція 8. Система господарських договорів.

1. Поняття, функції та система господарських договорів.

Право України регулює майнові господарські та інші відносини господарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двох основних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір. Це майнові договори. Перша категорія — майновий договір — є загальною. Законо­давче майнові договори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (ст. 151—160).

У господарському праві категорія договір використовується у загальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153 Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угоду між двома або більше суб'єктами гос­подарського права. Але з точки зору статутної діяльності гос­подарського суб'єкта майнові договори є різні. Наприклад, до­говір поставки підприємством продукції чи договір підряду на капітальне будівництво — з одного боку; договір купівлі-продажу підприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо — з іншого. Ці договори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльність господарюючих суб'єктів, інші — обслуговуючу. Тому законодавець визначає і регулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремою юри­дичною категорією — категорією господарського договору.

Термін "господарський договір" у право України введено Господарським процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладанні та виконанні господарських дого­ворів (ст. 1 АПК).

Отже, категорії договір і господарський договір співвідно­сяться як загальне і особливе. Як особлива категорія госпо­дарського законодавства і права України господарський до­говір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні (за відсутності Господарсь­кого або Торгового кодексів) регулюються: а) загальними стат­тями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зо­бов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними стат­тями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовно поставок продукції (товарів); за­купівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітального будівництва; перевезення вантажів та ін.

Крім того, ці договори регулюються загальними законами про господарюючі суб'єкти. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону "Про підприємства в Україні" господарські відносини (а це предмет господарського договору) підприємства з іншими підприємствами і організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Йдеться про гос­подарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, транспортну, зовнішньоекономічну тощо.

Значну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокре­ма, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори пе­ревезення вантажів залізничним і внутрішнім водним транс­портом; частково — підрядні відносини в капітальному будівництві.

Господарський процесуальний кодекс України визначає загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів (ст. 10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення.

Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законо­давстві.

Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарське правовідношення між двома або більше суб'єктами, змістом якого є їхні договірні майнові зо­бов'язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський до­говір — це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб'єкти.

Як спеціальна законодавчо-правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарсь­ких і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробниц­тво та господарський (комерційний) обігу. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ і організацій, які не обслуговують вироб­ництво і обіг, і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських до­говірних зобов'язань. Законодавством про господарські дого­вори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечен­ня пріоритетних потреб України в продукції, роботах та по­слугах, укладаються на підставі відповідних державних замов-лень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору (державного контракту), який укла­дається на підставі державного замовлення, обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу, ст. 20 Закону "Про підприємства в Україні"). В теорії такі до­говори визначаються як плановані.

Але не всі господарські договори укладаються на підставі державного замовлення. Отже, ця ознака господарського до­говору не є абсолютною.

Зміст господарських договорів, які укладаються без держав­ного замовлення, має відповідати господарським намірам і юридично вираженій згоді сторін. У теорії такі договори нази­ваються регульованими, тобто такими, що регулюються самими сторонами.

По-третє, закон обмежує коло суб'єктів, які можуть бути суб'єктами господарських договорів. Згідно із ст. З Цивільного кодексу та ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу суб'єк­тами господарських договорів є організації — юридичні особи (підприємства, установи, організації), в тому числі колективні сільськогосподарські підприємства, фермерські господарства, індивідуальні, приватні, спільні підприємства тощо, а також громадяни підприємці.

Отже, господарський договір — це майнова угода господа­рюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і ко­мерційної діяльності: при виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг.

Господарський договір згідно із законом співідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Госпо­дарське зобов'язання — це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона уповнова­жена вимагати від іншої здійснення господарських функцій — передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).

Категорія господарського зобов'язання водночас е і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсько­го договору. Загальною вона є тому, що господарські зо­бов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного за­мовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, ук­ладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не су­перечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного тор­гу).

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання уза­гальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на до­говорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це су­купність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо до­говірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.