3. Правове становище господарських об’єднань.

Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конку­ренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, промислово-фінансові та інші групи. Закон "Про підпри­ємства в Україні" (ст. 3) надає підприємствам право об'єдну­ватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Такі групи підприємств визначаються в теорії господарсько­го права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від гос­подарських товариств, що є підприємствами, а не об'єднан­нями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання — це один з видів суб'єктів гос­подарського права. Підприємства, які ввійшли до об'єднання, є його членами або його учасниками (ст. З Закону "Про підприємства в Україні", ст. 27 Закону "Про власність").

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, ор­ганізаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

 По-перше, підприємства консолідуються в групи-об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Закон "Про підприємства в Україні" ви­значає їх відкритим переліком. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об'єднання, централізація управлінських, координаційних функцій тощо.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Договір укладають між собою підпри­ємства — засновники об'єднання. Статут затверджують влас­ники майна об'єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання — це його економічна ознака.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридичне відособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є: а) передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; б) майно, набуте об'єднанням в результаті госпо­дарської діяльності; в) майно створених об'єднанням під­приємств.

Майно такого суб'єкта є колективною (спільною частковою) власністю, право на частки в якій належить членам об'єд­нання. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідаль­ність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. До­говором (статутом, положенням) можуть бути передбачені ви­нятки з цього правила. Після припинення діяльності об'єд­нання майно, яке залишилося після задоволення вимог креди­торів, розподіляється між його колишніми членами. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) визна­чається договором або статутом. Цю ознаку об'єднання можна вважати економіко-юридичною ознакою.

Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єднання як суб'єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у дого­ворі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, нау­ково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегуван­ня членами об'єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених Законом "Про підприємства в Україні", з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку ор­ганів об'єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об'єднання.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) правосуб'єктність. її особливість обумовлена організаційною струк­турою об'єднання. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства (організації) — юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі Закону "Про підприємства в Україні". Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами гос­подарського права. Разом з тим об'єднання підприємств та­кож є самостійним суб'єктом права. Об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору або ста­туту; володіє майном, яке юридичне відособлене від майна "членів об'єднання; має самостійний (власний) і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об'єднання як суб'єкта права здійснюється у тому ж порядку, який встановлено для підприємств.

Закон "Про підприємства в Україні" ст. 3), Він визначає види господарських об'єднань, основи і порядок їх створення та реєстрації, ознаки об'єднання як суб'єкта пра­ва, правове становище підприємств — членів об'єднання; по-друге, Закон "Про власність", яким визначено господарське об'єднання як суб'єкт права колективної власності (ст. 20), підстави виникнення цього права (ст. 21), об'єкти права влас­ності господарського об'єднання (ст. 27); по-третє, декрети і постанови Кабінету Міністрів, якими створено господарські об'єднання в окремих галузях народного господарства (зв'язку, вугільної промисловості, транспорту і дорожнього господарства, енергетики, нафтової, газової, нафтопереробної промисловості та нафтозабезпечення, будівельного комплексу тощо), а також договори, статути та положення про окремі об'єднання (тобто локальні нормативні акти, укладеш або за­тверджені засновниками і власниками майна об'єднань).

Оскільки, як зазначалося вище, створення господарських об'єднань не може суперечити антимонопольному законодав­ству, законодавство про господарські об'єднання узгоджується з відповідними статтями Закону України "Про обмеження мо­нополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" та Закону від 26 листопада 1993 р. "Про Антимонопольний комітет України".

Види об'єднань — це їх класифікація за певними ма­теріальними та юридичними критеріями з урахуванням зако­нодавчих визначень.

Матеріальним критерієм класифікації об'єднань на види за­кон визначає мету, або інакше, основу їх створення та діяльності. Це може бути: досягнення спільних матеріальних та інших інтересів членів об'єднання, координація їхньої діяльності, централізоване виконання виробничо-господарсь­ких і управлінських функцій, реалізація спільного інвестицій­ного проекту (програми) тощо.

Юридичним критерієм класифікації об'єднань на види за­кон визначає правовий режим членства учасників в об'єднаннях. Відповідно до цього критерію розрізняють договірні і статутні об'єднання. Договірними згідно із ст. З Закону "Про підприємства в Україні" є асоціації та кор­порації. Статутними (недоговірними) закон визначає концер­ни і консорціуми.

Договірні і статутні об'єднання класифікуються також за­лежно від їхньої організаційно-правової форми: державні, не­державні, змішані.

Наведена класифікація об'єднань не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватися й в інші структури за галузевим чи територіальним принци­пом. До них відносять як договірні, так і статутні об'єднання, що мають свої власні назви, відмінні від наведених у ст. З За­кону "Про підприємства в Україні". Це можуть бути компанії (наприклад, Державна акціонерна, судноплавна компанія "Укррічфлот"), виробничі об'єднання, комбінати, трести та інші об'єднання підприємств з традиційними назвами (на­приклад, Південно-Західна залізниця, Українське об'єднання "Авіалінії України" тощо).

Договірні об'єднання. Серед об'єднань цього виду помітне місце займають корпорації — найпоширеніший вид об'єднань державних підприємств.

Корпорація як договірне об'єднання може створюватися підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їхніх спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізованого управління діяльністю гру­пи члени об'єднання делегують правлінню частину своїх пов-новажень, визначених законом. Певний ступінь централізації управлінських функцій і повноважень у руках правління — це основна кваліфікаційна ознака корпорації як договірного

об'єднання.

Іншим видом договірного об'єднання визначено асоціацію. Це договірне об'єднання, яке створюється учасниками з ме­тою координації їхньої діяльності, тобто узгодження дій сто­совно, наприклад, номенклатури продукції (робіт, послуг), ос­воєння ринків збуту (маркетинг), визначення цін тощо. Коор­динація не вимагає централізації управління підприємст­вами — членами асоціації. Тому асоціації (правлінню) не доз­воляється втручатися у виробничу та комерційну діяльність підприємств.

Договірні об'єднання відрізняються від статутних правовим режимом створення і функціонування. Засновниками цих об'єднань можуть бути підприємства всіх форм власності. Створюються вони на добровільних засадах. Засновники для створення договірного об'єднання укладають між собою бага­тосторонній установчий договір, у якому визначають усі не­обхідні умови діяльності об'єднання (склад сторін, мета і предмет діяльності, спільне майно, централізовані функції і повноваження). Юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору.

Основним у правовому становищі договірних об'єднань, що відрізняє 'їх від статутних, вважається принцип добровільного членства. По-перше, підприємства добровільно входять до цих об'єднань як їх засновники або члени. По-друге, підприємства-члени на свій розсуд (згідно з власними рішеннями) можуть вийти зі складу діючого договірного об'єднання. У ви­падках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання й укладеш договори підприємств з об'єднанням і між собою. Це загальне правило.

Право самостійного виходу з об'єднання не поширюється на чотири категорії суб'єктів права, що входять до складу об'єднання. Самостійні підприємства, що ввійшли до складу об'єднання до 1 квітня 1991 р. (дата введення в дію Закону "Про підприємства в Україні"), можуть вийти з нього за згодою власника майна (уповноваженого органу) і з участю трудового колективу. Аналогічний порядок ви­ходу встановлено для структурних підрозділів (одиниць) об'єд­нань. При виході цим суб'єктам надаються права підприємств За згодою об'єднання має право вийти з його складу підприємство, яке створене об'єднанням (ст. 27 Закону "Пре власність"). Право підприємств на вихід з об'єднань окремих видів обмежується також декретами Кабінету Міністрів Ук­раїни, згідно з якими створено відповідні об'єднання. Це сто­сується підприємств, які функціонують у спільному для групи підприємств технологічному процесі. До таких об'єднань відносять галузеві об'єднання: залізниці, пароплавства та інші об'єднання транспорту, зв'язку, вугільної та інших галузей промисловості, енергетики тощо.

Статутні об'єднання. Основним видом статутних об'єднані визначено концерн. Це об'єднання промислових, будівельних транспортних, торговельних підприємств, наукових органі­зацій, банків та ін., яке створене на основі повної фінансової залежності членів об'єднання від одного або груш-підприємців.

Фінансовою залежністю обумовлено те, що в концерні застосовується найбільш високий ступінь централізації управлінських функцій і повноважень підприємств концерну.

До статутних об'єднань відносять також державні корпоративні (хоча за законом це договірні об'єднання).

Особливості правового становища статутних об'єднань по лягають у тому, що:

• засновниками їх є власники і уповноважені органи, а н самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни загальнодержавної власності створюються, ре­організуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Мі­ністрів України (декретами, постановами). Склад членів І статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погод­женням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки Мінфіном України). Статутні об'єднання галузевого мас штабу створюють безпосередньо галузеві міністерства І держкомітети (Мінтранс, Держкомвуглепром, Мінзв'язку). Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів чи держ­адміністраціями;

• статутні об'єднання діють на підставі затверджених за­сновниками статутів, тобто не мають установчих дого­ворів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі члени

об'єднань;

• особливістю правового становища державних статутних об'єднань є обмежене право виходу підприємств з них. Державні підприємства мають право вийти з державних об'єднань за згодою органів, визначених в актах про їхнє створення.

Третім видом статутних об'єднань визначено консорціум.

Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання промисло­вого і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Консорціуми за загальним правилом створюються з метою ре­алізації певних швестиційно-будівельних проектів (програм).

Після досягнення статутної мети консорціум або ліквіду­ється, або перетворюється рішенням його засновників і реєструється як постійне господарське об'єднання.

Функції та компетенція господарського об'єднання за за­гальним правилом визначаються в індивідуальному порядку — тими нормативними актами, якими створюється об'єднання.

Господарському об'єднанню, як правило, притаманні такі функції:

• виконання завдань, визначених договором, статутом, ак­том про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);

• вирішення спільних для групи підприємств питань, зок­рема, питань соціальне-економічного розвитку;

• проведення спільної для галузі науково-технічної полі­тики (поліпшення якості продукції, підвищення техніч­ного рівня виробництва, ефективне використання потуж­ностей, зовнішньоекономічна діяльність тощо); . • виконання при необхідності планових функцій, якщо це передбачено статутом або установчим договором;

• координаційні;

• захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо.

Існує також практика делегування Кабінетом Міністрів Ук­раїни окремим господарським об'єднанням функцій і повно­важень центральних органів державної виконавчої влади. Зок­рема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. "Про управління майном, що є у загально­державній власності, в будівництві та промисловості буді­вельних матеріалів". Цим декретом державним корпораціям, ство­реним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів державної виконавчої вла­ди, тобто вони є вищестоящими органами щодо підприємств, які входять до об'єднання.

Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що господарські об'єднання діють у відносинах з підприєм­ствами, які до них входять, як вищестоящий орган. Це озна­чає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повно­важення:

• приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств і організацій;

• затверджують статути цих суб'єктів або положення про них;

• контролюють дотримання підприємствами статутів (по­ложень);

• вживають заходів до керівників підприємств у випадках порушення статутів (положень);

• здійснюють контроль за ефективним використанням і збереженням майна, закріпленого за підприємствами;

• укладають і розривають контракти з керівниками під­приємств;

• дають згоду Фонду державного майна України на ство­рення спільних підприємств, у статутні фонди яких пере­дається майно, що є загальнодержавною власністю, то­що.

Корпораціям як центральним органам державного управ­ління заборонено безпосереднє втручання в господарську діяльність підприємств, вищестоящими органами щодо яких вони є.