Лекція 4. Правовий статус господарських товариств та об’єднань.

1. Правовий статус акціонерних товариств.

Господарські статутні товариства кваліфіковано законом як організаційно-правову форму підприємства, заснованого на колективній власності. Ця форма має суттєві особливості що­до створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товари­ства діють на підставі Закону України від 19 вересня 1991 р. "Про господарські товариства", який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права і обов'язки їхніх засновників та учасників. Статутні товариства є різновидом підприємств, тому вони діють також на підставі законодавства про підприємства.

Основною особливістю, за якою товариство відрізняється від інших суб'єктів права (не товариств), є об'єднання на підставі угоди майна та зусиль учасників для спільної госпо­дарської діяльності. Товариство становить собою об'єднання на засадах угоди майна та підприємницької діяльності фізичних та/або юридичних осіб у формі підприємства (уста­нови, організації) для спільної діяльності з метою отримання прибутку. Всі товариства згідно із законом є юридичними осо­бами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства (акціонерне тощо).

Статутні товариства мають й інші ознаки суб'єкта права ти­пу підприємства, які визначені ст. 1 Закону "Про підпри­ємства в Україні". Підприємства, які стали учасниками това­риств, не ліквідовуються як юридичні особи.

Акціонерним визнається засноване на установчому договорі товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної . Права та обов'язки акціонерів визначені ст. 10, 11 Закону "Про господарські това­риства", ст. 4, 5, 8, 9 Закону "Про цінні папери і фондову Особливою ознакою акціонерного товариства є обмеження відповідальності акціонерів. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах на­лежних їм акцій. За ознакою відповідальності акціонерів акціонерне товариство належить до товариств з обмеженою відповідальністю.

Юридичний статус акціонерного товариства характери­зується і деякими іншими рисами. Так, товариство має за­сновницькі права щодо створення господарських об'єднань (участі в існуючих об'єднаннях). Акціонерне товариство має право створювати дочірні підприємства, наділяти їх майном, яке належить товариству, призначати керівника та реалізувати інші права власника дочірнього підприємства.

Законодавством передбачено, що акціонерне товариство має фірмову марку та товарний знак. Ці реквізити затверджу­ються правлінням товариства і реєструються в Торгово-про­мисловій палаті України.

Види акціонерних товариств. За способом функціонування акцій закон розрізняє відкриті та закриті акціонерні то­вариства. Акції відкритих товариств можуть розповсюджувати­ся як шляхом відкритої підписки, так і шляхом купівлі-продажу на біржі (ст. 6—8 Закону "Про цінні папери і фондову біржу", ст. ЗО Закону "Про господарські товариства"). В за­критому акціонерному товаристві акції розподіляються між за­сновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом перед­плати або купівлі-продажу на біржі.

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно із ст. 2 Закону "Про підприємництво" та іншими законодавчими актами можуть бути су’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціо­нерних товариств їх коло визначене ст. З і 26 Закону "Про господарські товариства". Стаття 26 спеціально визначає функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Засновниками є особи, які виконують передбачені законом дя щодо заснування товариства. Основна особливість їхнього правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідаль­ність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

Учасники - це особи, які виконують обов'язки передплатників на акції перед товариством засновників та акціонері-перед акціонерним товариством.

Громадяни України можуть бути засновниками та учасника ми акціонерних товариств згідно з правилом "крім випадків передбачених законодавчими актами України", тобто яких вони не мають обмежень підприємницької правосуб'єктності згідно Із ст. 2 Закону "Про підприємництво", ст. 16 Закону Про державну службу" та ін.

Згідно із зазначеним правилом засновниками та учасникам! акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства стосовно Іноземних громадян діє Закон України "Про режим іноземного інвестування" та інше законодавство про ІНОЗЄМР Інвестиції.

Недержавні юридичні особи можуть бути засновникам. акціонерних товариств практично без обмежень, якщо їхніми статутами (положеннями) не встановлено заборони займатись підприємницькою діяльністю.

 Державні юридичні особи (установи, організації) можуть бу­ти засновниками й учасниками акціонерних товариств і принципом "кому дозволено" ("дозвільний принцип") За словниками акціонерних товариств, по-перше, дозволено бути підвідомчим Кабінету Міністрів України міністерствам, державним комітетам, іншим центральним органам державної

виконавчої влади, які уповноважені управляти майном загально­державної власності. По-друге, це обласні державні адмініст­рації, які можуть бути засновниками акціонерних товариств (з боку власника) на базі комунальної власності. По-третє, держателями акцій, які є державною власністю, визначено ор­гани приватизації — Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.. Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств" безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків).

 Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з ук­раїнськими юридичними особами (відповідно до законодавст­ва про іноземні інвестиції).

Створення акціонерного товариства покладається на заснов­ників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію (ст. 26, ЗО, 31, 35 Закону "Про господарські то­вариства"). Процес створення акціонерного товариства — це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

 Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товари­ства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо за­снування акціонерного товариства, тому в ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відпові­дальності кожного засновника перед передплатниками на акци^j третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (засновники зобов'язані бути держателями акцій не менше 25 відсотків ста­тутного фонду строком не менше двох років). У цьому

відповідальність засновника визначається пропорційно кіль­кості його акцій. За зобов'язаннями, що виникають до реєстрації товариства, засновники відповідають солідарне, тобто незалежно від того, як їх відповідальність врегульована договором.

Другою стадією є повідомлення засновниками в засобах масової інформації про намір створити товариство. Це оголо­шення довільної форми, в якому зазначаються основні ста­тутні реквізити: назва товариства, мета і предмет діяльності, засновники, розмір статутного фонду, кількість і вартість акцій тощо.

Третьою стадією є відкрита підписка на акції, яка ор­ганізується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено ст. ЗО Закону "Про господарські товариства", ст. 6 та 7 Закону "Про цінні папери і фондову біржу". Якщо товариство закрите, акції розповсюд­жуються між засновниками.

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні про­вести засновники не пізніше двох місяців з моменту закінчення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до нестворення товариства, і особа, яка підписалася на акції, має право після цього строку вимагати повернення сплаченої нею частки за акції.

Установчі збори — це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю кількості осіб, які підписалися більш як на 60 відсотків акцій. Повторні збори скликаються протягом двох тижнів, але знову ж таки для за­снування товариства, і на них має бути кворум.

Правомочні установчі збори здійснюють юридичні акти що­до створення товариства шляхом голосування за принципом: одна акція — один голос. Це такі дії, як протокольне рішення про створення; затвердження статуту товариства; обрання спостережної ради, виконавчого (правління) та контролюючо­го (ревізійна комісія) органів; прийняття рішення про ство­рення дочірніх підприємств, філій, представництв. Ці акти по­винні бути прийняті кваліфікованою (3/4) більшістю голосів. Установчі збори вирішують також інші, пов'язані із заснов­ництвом, питання: затверджують оцінки вкладів у натуральній формі, визначають пільги засновників, схвалюють чи не схва­люють укладеш засновниками угоди, визначають розмір ста­тутного фонду залежно від попиту на акції тощо. Інші питан­ня компетенції установчих зборів визначають установчі доку­менти.

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства, яка також покладається на засновників.

 Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства як колективну власність акціо­нерів, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції./

 Правові основи майнових відносин в акціонерному товари­стві загалом врегульовані Законом "Про власність", який ви­значає товариство суб'єктом права колективної власності, а його майно — об'єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колектив­ної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 Закону "Про господарські то­вариства", відповідно до якої товариство "несе відповідаль­ність за зобов'язаннями тільки майном товариства".

 Майно товариства юридичне відособлене від майна влас­ників товариства, тобто акціонерів. Це майно є власністю са­ме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається май

ном товариства, відособлення якого здійснюється на праві ко­лективної власності (спільної часткової власності). Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Грошові та інших рахунках в установах банків.

Закон "Про власність" визнає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об'єднання майна засновників і учасників для і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення права колективної власності є умові, відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціо­нери — на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право ко­лективної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію і приватизацію. Державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колектив І уповноваженого державного органу про випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний фонд акціонерного товариства (ст.. 25 Закону ”Про власність"). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, яком передаються акції держави. В обох випадках виникає праве колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа.

 Об'єкти права власності акціонерного товариства різні Товариство визнається власником, по-перше, майна, яке заснов­ники І учасники згідно з установчим договором передают: йому у власність. Загальний розмір статутного фонду, а також номінальної вартість та кількість акцій визначаються засновникам відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств Засновники визначають в установчих документах і вид-вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах г-може бути майно в прямому розумінні, цінні папери та грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права.

 Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Ці правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку відповідно до Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Кабіне­том Міністрів України 18 січня 1995 р. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.

Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого май­на, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарю­вання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать дер­жаві, пожертвувань тощо.

Фонди акціонерного товариства — це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний пра­вовий режим.

Законом України "Про господарські товариства" встановлено мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи з, ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент ство­рення акціонерного товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості.

 Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, зокрема шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткові грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Вона здійснюється у тому порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переваж ним правом на придбання акцій додаткового випуску пере, іншими особами. Збільшення статутного фонду може здійснюватись також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій н; акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонд належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду н більше ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). У голосуванні про затвердження результатів підписки на додатково випущені акції беруть участь особи, які підписалися на ці акції.

Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутної фонду неможливе при наявності заперечень кредитори Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення.

Рішення товариства про зміну статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов’язане відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків по­винні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирі­шують суд, арбітражний суд.

 Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний фонд. Це фонд визначеного законодавством розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товари­ства. Формується резервний фонд за рахунок чистого прибут­ку шляхом щорічного відрахування 5 відсотків прибутку до от­римання необхідної суми. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про викори­стання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний фонд має цільове призначення, тому ці кошти на інші цілі не використовуються.

 

Обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено статутом товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд, стра­ховий фонд тощо).

Майнові права в акціонерному товаристві. Купуючи акцію, акціонер відчужує своє майно в статутний фонд товариства. За це майно акціонер одержує специфічне право — право участі в акціонерному товаристві. Зміст цього права визначено Зако­ном "Про господарські товариства" (ст. 10, 11, 26, 29, ЗО, 33, 35, 36, 38) та Законом "Про цінні папери і фондову біржу" (ст. 4, 5, 8, 9).

 Право участі в акціонерному товаристві за змістом є ком­плексним. До нього входять як майнові права та обов'язки акціонера, так і членські (управлінські) права та обов'язки. До майнових прав акціонера належать такі права:

• брати участь у розподілі прибутків товариства; отримувати частку прибутку товариства у вигляді дивідендів; отримувати частку вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частка має бути пропорційною вартості акцій, які належать акціонеру; розпоряджатися акціями: продавати, передавати, відчу­жувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та статутом товариства; заповідати акції у спадщину;

• купувати додатково випущені акції товариства.

 Акціонер несе майнові обов'язки стосовно товариства. Він зобов'язаний вносити вклади, сплачувати основні та додаткові акції у розмірах, передбачених установчими документами то­вариства. Акціонер зобов'язаний сплатити повну вартість акцій у строки, визначені установчими зборами, але не пізніше року після реєстрації товариства. У разі несплати в ус­тановлений строк акціонер сплачує за час прострочки 10 відсотків річних від суми простроченого платежу, якщо ста­тут товариства не передбачає іншої санкції. При несплаті пла­тежів по акціях протягом трьох місяців після встановленого строку платежу товариство має право реалізувати ці акції І порядку, передбаченому статутом.

Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства, якщо його майна недостатньо, в межах належних їм акцій.

До членських (управлінських) та інших прав і обов'язки акціонерів належать такі права та обов'язки:

• входити у товариство і виходити з нього;

• брати участь у загальних зборах акціонерів;

• обирати і бути обраними до органів товариства: спосте­режної ради, правління, ревізійної комісії;

• брати участь в управлінні товариством у порядку, визна ченому статутом товариства і законодавством;

• отримувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу акціонера товариство зобов'язане надавати йому річні баланси, звіти, протоколи зборів. Акціонери зобов'язані: додержуватися установчих доку ментів товариства, виконувати рішення загальних зборів т;; інших органів товариства, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність това­риства.

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульо­ваний правом колективної ("акціонерної") власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам до­ходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товари­ства. Він має законодавчу основу. Це ст. 4 "Основні характе­ристики акцій", ст. 9 "Виплата доходу по акціях" Закону "Про цінні папери і фондову біржу" і ст. 15 "Прибуток товариства" Закону "Про господарські товариства". Стаття 10 останнього закону визначає право акціонера на дивіденди, а ст. 41 відносить порядок розподілу прибутку (отже, і визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (загальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства про товариства деталізують правовий режим дивідендів.

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших вип­лат (дистрибуцій) товариства, зокрема від процента (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом.

Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку.

Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права полягає в даному разі в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканності статутного фонду діючого товари­ства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чис­того прибутку товариства, тобто прибутку, "що залишається у розпорядженні товариства після сплати встановлених законо­давством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит" (ст. 9 Закону "Про цінні папери і фондо­ву біржу", ст. 15 Закону "Про господарські товариства").

Виходячи з такого визначення джерела формування диві­дендів, Типовий статут відкритого акціонерного товариства (п. 7.3.2) деталізує, по-перше, його правову форму і, по-друге, порядок виплати. На підставі Типового статуту правовий ре­жим дивідендів детально регулюють статути конкретних това­риств, а згідно з ними — проспекти емісій акцій.

 До правового режиму дивідендів належать:

• розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропо­зицію правління);

• строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійсню­ється один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів); — • спосіб виплат (дивіденди виплачуються на рахунок, за­реєстрований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції. У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на неодержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов'язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну адреси і/або розрахункового рахунка. Інакше това­риство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів);

• початок нарахування (дивіденди нараховуються з момен­ту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів то­вариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

• розмір дивідендів (не може бути вище рекомендованого правлінням. Загальні збори можуть знизити розмір диві­дендів);

• порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам (при купівлі акцій на вторинному ринку цінних паперів дивіденди за минулий період виплачуються акціонеру, зареєстрованому в товаристві на момент виплати дивідендів. На одержання дивідендів мають право акції, куплені не пізніше ніж за ЗО днів до офіційного оголо­шення дати виплати дивідендів).

Щодо порядку "оголошення" та сплати дивідендів акціоне­рам, які є державними юридичними особами, встановлено спеціальні правила:

• дивіденди на частку державного майна у статутних фон­дах такі товариства зобов'язані визначати щоквартально;

• ці кошти перераховуються власникам, тобто у відповідні бюджети: державний, Автономної Республіки Крим, об­ластей, інших суб'єктів права комунальної власності;

• перерахування має бути здійснене у п'ятиденний строк з дня прийняття товариством рішення про розподіл при­бутку;

правильність визначення і виплати цих дивідендів кон­тролює державна податкова адміністрація.

Юридичною підставою одержання дивідендів акціонерами за загальним правилом визначено купонні листи на вип­лату дивідендів (ст. 4 Закону "Про цінні папери і фондо­ву біржу"). Купон є правовим актом, що додається до акції і посвідчує права акціонера на одержання дивідендів. Реквізи­тами купона визначено порядковий номер купона, порядко­вий номер акції, до якої він належить, найменування акціо­нерного товариства, рік виплати дивідендів. Оподаткування сум дивідендів регулюється чинним законодавством про по­датки.

Господарські функції і права акціонерного товариства як суб'єкта права у правовідносинах реалізують його органи управління.

Акціонерне товариство є підприємством з найбільш склад­ною управлінською структурою, що обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної (спільної) часткової власності акціонерів, права на частки якої за загальним пра­вилом є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

З урахуванням такої особливості виду спільної часткової власності світова теорія акціонерного товариства (компанії, корпорації) виробила три основні принципи організації управління товариством, які традиційно застосовуються за­гальним і статутним акціонерним законодавством та практи­кою. За відомою аналогією можна говорити, що йдеться про правове розмежування у формі управлінської структури това­риства трьох влад: вищої, контрольної і виконавчої.

Перший принцип — це розмежування компетенційними, правовими нормами (законодавчими, статутними) функцій ко­лективного власника (акціонери) і функцій централізованого управління діяльністю товариства. Іншими словами — розме­жування економічної влади колективної власності і функції' управління майном товариства в процесі звичайної ділової ак­тивності. Цей принцип втілює організацію і виражає діяль­ність та управлінську компетенцію вищого органу товариства, яким закон визначив його загальні збори. Це орган влади й управлінської компетенції всіх акціонерів товариства.

 Другий принцип — централізація керівництва поточною (звичайною) діяльністю товариства в руках компетентного ви­конавчого органу на чолі з керівником, який без доручення діє від імені товариства. Централізацію втілюють і виражають виконавчі органи, якими закон за загальним правилом визна­чив правління товариства, голову і членів правління. Статутом товариства можуть бути передбачені інші органи, наприклад рада директорів). Це виконавська управлінська влада в това­ристві, яка складається з посадових осіб. Згідно зі ст. 48 Зако­ну "Про господарські товариства" головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Тобто, ці посадові особи можуть мати у товаристві правовий статус не тільки акціонерів (співвласників підприємства), а й найманих працівників.

Третій принцип — вищий і постійний поточний контроль акціонерів (як засновників і співвласників товариства) за управлінською та фінансово-господарською діяльністю прав­ління. В організаційній структурі зазначені підконтрольні сфе­ри традиційно розділені. Тому товариство, за загальним пра­вилом, має два контрольні органи — вищий контрольний і контрольний.

 Вищий контроль управлінської діяльності правління товари­ства здійснює спостережна рада (рада) товариства. Це неза­лежна від правління контрольна влада, яка є однією з форм реалізації економічної влади колективної власності акціонерів. Контроль фінансово-господарської діяльності правління здійснює ревізійна комісія товариства, яку обирають загальні збори з числа акціонерів. Членами ревізійної комісії не мо­жуть бути члени правління, ради акціонерного товариства (спостережної ради) та інші посадові особи.

 Як функції, так і повноваження (компетенцію) трьох назва­них влад у товаристві нормативно розмежовані компетенційними (законодавчими та статутними) нормами.

В законодавстві функції та компетенцію органів товариства врегульовано методом виключення. Так, діє відкритий перелік питань компетенції загальних зборів, їхнім рішенням, згідно із статутом товариства, виконання окремих функцій (з делегу­ванням відповідних повноважень) цього органу може бути по­кладено на спостережну раду та правління. До компетенції правління належать будь-які питання діяльності товариства.

Функції, компетенція та порядок діяльності загальних зборів

врегульовані безпосередньо Законом "Про господарські това­риства" (ст. 41—46). Залежно від змісту їхні функції треба поділяти на організаційні та фінансово-господарські.

Організаційні функції — це: а) засновницькі (визначен­ня організаційної структури товариства; створення, реор­ганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій, представ­ництв; припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу) б)нормотворчі (внесення змін до статуту товариства; за­твердження статутів та положень дочірніх підприємств, філій, представництв, правил процедури загальних зборів та інших внутрішніх актів товариства); в) "посадові" (обрання та відкликання членів спостережної ради товариства, членів ви­конавчого органу, членів ревізійної комісії; визначення умов оплати праці посадових осіб товариства, дочірніх підприємств філій, представництв; винесення рішень про притягнення до матеріальної відповідальності посадових осіб органів управління товариства).

Рішення щодо зміни статуту, припинення діяльності і ство­рення та припинення дочірніх підприємств, філій, представ­ництв правомочні за прийняття їх 3/4 учасників зборів, які го­лосують. З решти питань правомочні рішення простої біль­шості учасників зборів, що взяли участь у голосуванні.

До фінансово-господарських функцій належать визначення найбільш важливих господарських питань і затвердження актів. Збори визначають: а) основні напрями діяльності товариства; б) порядок покриття його збитків. Збори затверджують такі господарсько-правові акти, як: а) бізнес-плани та звіти про їх виконання; б) звіти правління про річні результаті діяльності товариства і дочірніх підприємств; в) звіти і висновки ревізійної комісії; г) порядок розподілу прибутку; д) дого­вори, укладені на суму, що перевищує статутну компетенцію правління товариства. До компетенції зборів належить питання придбання товариством своїх акцій. Згідно із статутом збо ри (як вищий орган) можуть віднести до своєї компетенції І інші питання.

Функції і компетенція правління. Правління є органни управління товариства, який здійснює оперативне управління його діяльністю. Це орган, підзвітний зборам. Збори визначають персональний склад правління, стратегію його діяльності

Функції спостережної ради поділяються на контрольні сфері управління та контрольні у сфері господарської діяльності товариства. У першій сфері рада затверджує голов правління (якщо це не директор корпоратизованого держаного підприємства), за його поданням — членів правління аналізує дії правління щодо управління товариством. У другій сфері рада розглядає і аналізує звіти правління, ревізійне; комісії товариства; аналізує дії правління щодо реалізації інвестиційної, технологічної та цінової політики, додержань товариством номенклатури товару (послуг); є ініціатором по­зачергових ревізій та аудиторських перевірок господарських фінансових результатів роботи товариства; погоджує операн товариства щодо розпорядження майном на визначену стату том суму; вносить засновнику і зборам пропозиції з питаї: діяльності товариства. Рада не має права втручатися в оперативні дії товариства.

Для виконання контрольних функцій рада наділена праве отримувати інформацію про діяльність товариства; заслуховувати звіти правління та посадових осіб з окремих питаї;1-їхньої діяльності; припиняти повноваження тих члені-правління, яких затверджує; залучати до аналізу окремих пи­тань експертів.

Формою роботи ради є засідання (правомочні при наявності на них 2/3 членів ради), на яких приймаються рішення більшістю голосів (вирішальним при рівності є голос голови). Засідання проводяться щоквартально. Позачергові засідання ради можуть бути скликані на вимогу голови ради, правління та третини членів ради.