2. Правове положення підприємства.

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права нале­жить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особ­ливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, по­слугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господа­рюючого суб'єкта є центральною частиною системи госпо­дарського права України, його правовою основою.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та пра­вового становища підприємства.

Поняття "підприємство " є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарсь­кого права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (ор­ганізаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабри­ки, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогоспо­дарські, торговельні та інші підприємства.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, системати­зованих ст. 1 Закону "Про підприємства в Україні", уніфіко­вано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Закон визначає, що підприємство є основною органі­заційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організа­ційну форму господарської ("бізнесової") організації, тоб­то організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення гос­подарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначен­ня основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу до­машніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо

Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає ому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє або реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-технічну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належать до комерційних, спрямована на прибуток, організацій (на відміну від неприбуткових організацій — релігійних, об'єднань громадян тощо).

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як това­ровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України" (ст. 27 За­кону "Про підприємства в Україні").

Крім того, підприємство — це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативно визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства, тому ст. 9 Закону "Про підприємства в Україні" спеціально визна-Ч4ає обов'язкові і альтернативні пункти, які включаються до статуту підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта — основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно користується і розпоряджається на певних правах (на праві власності або повного господарського я). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права. Основні і оборотні кошти знаходяться на його бухгалтерському балансі, гроші — на розрахунковому рахунку підприємства в банку.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного бо­ку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого — зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону "Про підпри­ємства в Україні"). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до скла­ду яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Таким чином, підприємство — це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому зако­ном порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії під­приємств. Кожне з них вживається для класифікації під­приємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, ви­значених Конституцією України і Законом "Про власність", та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього по­лягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підпри­ємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Ви­значення державне вказує, що таке підприємство має особли­вості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом від­межування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Таке право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, кори­стується і розпоряджається цим майном, "вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства", тобто його статуту. Оскільки дер­жавне підприємство є суб'єктом права повного господарсько­го відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо дер­жавних підприємств діє спеціальна категорія — правовий ре­жим майна державних підприємств (ст. 37 Закону "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керу­ються спеціальними правилами заснування, утворення їхнього майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні під­приємства, засновані на державній власності; б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Рес­публіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується за­значеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що нале­жить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Колективне підприємство (більш точна назва — "підприємства колективної власності") — це організаційно-правова Форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у цьому випадку колективу або групи власників, ор­ганізованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу — підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відпо­відно до свого статуту (ст. 6, 20, 21 Закону "Про власність"). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійс­нюють його органи управління — вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колектив­не підприємство, поки воно діє, — це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприєм­ство, приватизоване трудовим колективом державного підпри­ємства і не перетворене в інший вид; колективне сільсько­господарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст. 25, 26 Закону "Про власність"); виробничий кооператив (ст. 24 Закону "Про власність"); підприємство, яке засноване на власності об'єднання грома­дян (наприклад, профспілкове — ст. 28 Закону "Про влас­ність"); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону "Про власність"); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону "Про власність").

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону "Про власність").

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне крім форми власності виражає го­ловну особливість правового становища підприємств цієї ор­ганізаційної форми. Згідно із законодавством України власник у такому випадку водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежо­вуються.

Спільне підприємство — це організаційна форма підпри­ємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

а) звичайні спільні підприємства;

б) спільні підприємства з іноземними

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової фор­ми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, стано­вить не менше 10 відсотків.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств крім Закону "Про підприємства в Україні" регулюється Зако­ном України від 19 березня 1996 р. "Про режим іноземного інвестування" та Законом України від 16 квітня 1991 р. "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юри­дичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Поря­док створення і внутрішньої діяльності іноземного під­приємства регулюється законодавством країни, якій воно на­лежить. Законодавство України не регулює цих відносин. Ра­зом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодав­ством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється Національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону "Про підприємства в Україні").

означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію підприємств усіх організаційно-правових форм за ст..3 Закону "Про власність", ст. 2 Закону "Про підприємства в Україні" за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працівників, за якою підприємство належить до категорії малих, диференційована залежно від галузей народ­ного господарства:

у промисловості та будівництві — до 200 чоловік;

в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;

у науці й науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік;

у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік. Малі підприємства виокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як за­гальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це за­твердження та одержання передбачених законом документів-рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає ор­ганізаційна форма), посвідчення про державну реєстрацію При необхідності для новостворюваного підприємства земель­ної ділянки сюди входять також документи на землекористу­вання (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством зе­мельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої Ради народних депутатів за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 19, 21, 23, 32, 34 та ін ) Відмова в наданні земельної ділянки може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи ство­рення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповнова­женого ним органу.

Підприємство може створюватися внаслідок примусово­го поділу іншого підприємства відповідно до антимоно­польного законодавства України. Примусовий поділ підпри­ємства здійснюється згідно з розпорядженням Антимонополь­ного комітету України, його територіальних управлінь. Розпо­рядження про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Розпо­рядження про примусовий поділ визначає строк створенню нових підприємств, який не може бути менше шести місяців

Підприємство може створюватись шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із скла­ду діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених дого­ворів з Іншими підприємствами.