Тема 6 . Основні теорії особистості.

1. Перший період активного наукового вивчення проблем особистості.

2. Фройдизм і неофройдизм.

3. Гуманістичні теорії особистості та логотерапія В.Франкла.

4. Концепція особистості вітчизняних психологів.

Основні поняття: особистість, “описова психологія”, психічні рівні, фройдизм, неофройдизм, “Воно”, “Я”, “Над-Я”, свідомість, особисте свідоме, колективне несвідоме, архетипи, теорія відчуження, гуманістичні теорії особистості, логотерапія, діяльність.

Епоху активного наукового вивчення проблем особистості можна умовно розділити на 2 етапи. Перший охоплює період з кінця ХІХ до середини ХХ ст. І приблизно збігається з періодом становлення класичної психології. У цей час були сформульовані фундаментальні положення про особистість, закладені головні напрями психологічних досліджень особистості. Другий етап досліджень проблем особистості розпочався у другій половині ХХ ст.

1. Перший період активного наукового вивчення

Проблем особистості.

Теорія В.Джемса.

В.Джемс (1842 – 1910) – видатний американський психолог, який одним з перших почав розробляти проблему особистості на науковій підставі. Він вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям є “потік свідомості”. На його погляд у самосвідомості особистості можна виділити 2 аспекти – “емпіричне Я” і чисте “чисте Я”, або відповідно об’єкт і суб’єкт.

Складкові елементи особистості можуть бути розподілені на 3 класи: фізична, соціальна, духовна особистість. Фізична особистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька і матір, жінку і дітей. Вона має включати “домашню оселю”, власність людини, витвори її праці та ін. Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. Духовна особистість – це об’єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини. Джемс вводить поняття ієрархії особистостей: фізична особистість перебуває внизу, духовна – вгорі, а різні види матеріальних і соціальних особистостей – між ними.

В.Джемс пропонує розглядати пропонує розглядати самоповагу особистості за наступною формулою:

Самоповага = Успіх / Домагання.

Особистість в “описовій психології” В.Дільтея й Е.Шпрангера.

В.Дільтей (1833 – 1911) вважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. За Е.Шпрангером (1882 – 1963), психологія, що “розуміє”, має базуватися на таких основних поняттях: 1)психічне розвивається з психічного; 2)психічне зводиться до інтуїтивного розуміння “модулів дійсності життя”; 3)не потрібно шукати якихось об’єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства.

Головне в особистості, за Е.Шпрангером, - ціннісна орієнтація. Ціннісна орієнтація – духовне начало, що визначає світобачення, і є похідною загального людського духу. Е.Шпрангер виділив 6 типів пізнання світу, 6 “форм життя” і відповідних їм типів людини:

1. Теоретична людина – тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Головна ціннісна орієнтація – осмислення в теоретичному плані того, що відбувається навкруги.

2. Економічна людина – шукає користь у пізнанні. Мислення її має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного.

3. Естетична людина – сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, має потяг до самовираження в естетичній формі.

4. Соціальна людина – прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших.

5. Політична людина – тягнеться до влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях.

6. Релігійна людина – її ціннісна орієнтація полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої духовної сили - Божества.

У своїй класифікації Е.Шпрангер показав, що люди різняться між собою не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім – цінностями своєї духовної орієнтації.

Типологія особистостей О.Ф.Лазурського.

В основі запропонованої О.Ф.Лазурським (1874 – 1917) класифікації лежить принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, яке містить не лише речі, природу, людей, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності. Використання цього принципу зумовлює наявність у класифікації 2-х головних розділів: за психічним рівнем, який розподіляється на 3 підрозділи (нижчий, середній, вищий), та за психічним змістом. На підставі цього О.Ф.Лазурський виділяє чисті, комбіновані, спотворені, перехідні типи особистостей різних рівнів.

Чисті типи:

1. Нижчий рівень: розсудливі, афективні (рухливі, чутливі, мрійники), активні (енергійні нижчого порядку, покірно-діяльні, уперті).

2. Середній рівень: непрактичні теоретики-ідеалісти (вчені, художники, релігійні споглядачі) і практики-реалісти (людинолюбці(альтруїсти), громадські працівники, владні, господарі).

3. Вищий рівень: типи-ідеали цього рівня за своїм змістом відповідають таким психосоціальним комплексам рис особистості: альтруїзм; знання (індуктивні, дедуктивні); краса; релігія; суспільство; зовнішня діяльність, ініціатива; система, організація; влада, боротьба.

Комбіновані типи: науково-практичні, науково-суспільні, художньо-практичні, релігійно-адміністративні.

Спотворені типи:

1. Нижчий рівень: пасивні (апатичні, безвільні), розважливі егоїсти, афективно спотворені (безладні ґвалтівники, зосереджено-жорстокі).

2. Середній рівень: невдахи (непристосовані мрійники, афективні невдахи, енергійні, розлючені), успішні (лицеміри, владні спотворені).

Засновник французької соціологічної школи Е.Дюркгейм (1858 – 1917) висунув тезу про біосоціальну природу людини. Теорія особистості іншого представника цієї школи П.Жане (1859 – 1947) увійшла в історію психології як “психологія образу дій”.