3. Психічний розвиток на рівні індивіда.

Психічне на рівні індивіда є явищем, онтогенез якого зумовлений освоєнням дитиною культури. Серед значної кількості теорій, що простежують цей процес, системно-діяльнісному підходу до аналізу психічного розвитку на цьому рівня відповідає схема періодизації психічного розвитку у дитячому віці, запропонована Д.В.Ельконіним (Таблиця 2).

Схему побудовано на виділенні двох систем стосунків, через які дитина освоює культуру: “дитина – суспівльний дорослий” і “дитина – сусупільний продукт”. При цьому освоєння має вигляд сукурності діяльностей, одна з яких у певні проміжки життя стає провідною – реалізує характерний тип ставлення дитини до дорослих або до речей. У першому випадку провідними поступово постають: безпосереднє емоційне спілкування, сюжетно-рольова гра, інтимно-особистісне спілкування; у другому – предметно-маніпуляційна діяльність, навчальна діяльність, навчально-професійна діяльність. Відповідно, психічний розвиток іде за двома напрямками, що перехрещуються: напрямком освоєння суспільних норм та напрямком освоєння операцій з речами. Перший веде до формування сфери потреб та мотивів дитини (П – М), другий – її операційно-технічних можливостей (О – Т) – здібностей, інтелекту. У будь-якому разі, те нове, що з’являється в онтогенезі, є психічним новоутворенням.

Таблиця 2. Схема періодизації психічного розвитку у дитячому віці

(за Д.Б.Ельконіним)

Примітка: П – М – мотреби – мотиви; О – Т - операційно-технічні можливості.

Поява і функціонування провідної діяльності є психологічним критерієм виокремлення фази психічного розвитку; поглиблення суперечностей між діяльностями, що належать до різних напрямків розвитку, - до виокремлення періоду; криза у відношеннях між ними є початком епохи дитинства – найзагальнішого осередку періодизації.

Ця схема береться за основу аналізу психічного розвитку на рівні індивіда, мета якого змістовно, з викорастанням емпіричного матеріалу психології розвитку схарактеризувати початкові періоди життя людини. При цьому психічні новоутворення співвідносяться з функціями психіки.

Вік немовляти – характеризується дормінуванням активності, орієнтованої на дорослого. Взаємодія з дорослим становить зміст соціальної ситуації психічного розвитку. Така взаємодія має вигляд спілкування (комунікативної діяльності).

Завдяки дорослому у двомісячних немовлят складається комплекс пожвавлення (співуче лопотання, рухова активність), на підставі якого формується потреба у спілкуванні. Спілкування набуває ситуативно-особистісної форми. Засобом спілкування стає лопотання

У другому півріччі життя дитина переходить на нову фазу психічного розвитку, зміст якої складають зародки предметно-маніпулятивної діяльності: навички дотягування, хапання.

Новоутворенням цього віку є психіка. Зароджуються всі функції психіки: пізнавальна, регулятивна, інструментальна. Наприкінці 1-го року життя з’вляються афективні реакції – спрямовані на дорослого бурхливі емоції, які супроводжуються прагненням до бажаного предмета. Це ознака кризи – суперечності між досягнутим дитиною рівнем психічного розвитку з дорослим, що склалися на цей час. Вона зумовлює перехід до наступного періоду розвитку.

Ранній вік характеризує ситуативно-ділова форма спілкування, що обслуговує провідну для цього віку діяльність – предметно-маніпулятивну. Ситуативно-ділове спілкування виникає з потреби у співробітництві з дорослими, яка породжує прагнення до наслідування. Діючи з речами за допомогою дорослого, дитина водночас розпредмечує закодовану в них практику, привласнює значення, які вони несуть у собі. Це відбувається шляхом оволодіння дитиною матеріальним носієм – операціями.

 З цього часу дитина починає освоювати надбання культури. Це відбувається за допомогою мовлення, для розвитку якого настає сенситивний період – період підвищеної чутливості до засвоєння мови.

Мовні надбання спонукують зрушення в розвитку основних пізнавальних процесів: відчуття, пам’яті, сприймання. Мовлення є також чинником становлення самосвідомості. Самосвідомість -–психічне утворення цього віку. Ознакою кризи раннього віку (3-х років) лежить суперечність між прагненням дитини до самостійності та рівнем її можливостей.

Дошкільний вік характеризується позаситуативно-пізнавальним спілкуванням, яке відповідає пізнавальній потребі. Виникає потреба у повазі дорослого. Дорослий стає для дитини носієм соціальних норм. Формується потребі у взаєморозумінні, співпереживанні з дорослим.

Провідною діяльністю стає гра (спочатку предметна, а згодом – рольова). У рольовій грі інтенсивно освоюються соціальні норми. У грі розвиваються також пізнавальні процеси (насамперед, уява). Новоутворення цього віку – довільність. В діяльності з’являються провідні і другорядні мотиви. Конфлікт між ними породжує таке явище, як совість – моральний самоконтроль.

Молодший шкільний вік характеризується радикальною зміною місця дитини в системі суспільних стосунків, а також новою соціальною ситуацією розвитку.

Провідною в цей час є навчальна діяльність – організоване вчителем оволодіння способами пізнання. Пізнавальні процеси дитини (сприймання, уява, пам’ять, мислення) поступово стають довільними діями.

Формується здатність до саморегуляції – психічне новоутворення цього віку.

Підлітковий вік є перехідним від дитинства до дорослості. Центральним новоутворенням віку є почуття дорослості – усвідомлення підлітком свого права на оволодіння раніше недоступними способами життя. Частішають конфлікти з довколишніми. Потреба у самостійності, яка домінує під час попереднього періоду, трансформується у потребу в самоствердженні. Відбувається інтенсивне становлення ідентичності – характеристики самосвідомості, пов’язаної з відчуттям стабільності свого “Я” (статева, рольова, групова ідентичність).

Провідною є будь-яка діяльність, аби тільки вона задовольняла потребу у самоствердженні. Новоутворення підліткового віку – самосвідомість.

Ранній юнацький (старший підлітковий) вік характеризується виробленням ціннісних орієнтацій. Провідною характеристикою свідомості юнака стає спрямованість у майбутнє. Інтенсивно формується світогляд. Відбувається становлення ідентичності з дорослим, завершується формування статевої ідентичності.

Провідною є навчально-професійна діяльність.