89. Благо як економічна категорія. 

Соціальна політика будь-якої держави передбачає вплив на прискорення економічного розвитку та підвищення добробуту населення. Основою добробуту людини є блага, якими вона має можливість користуватись. В економічній теорії блага розрізняють на економічні (Е) та неекономічні (НЕ), матеріальні та нематеріальні (НМ), індивідуальні (І.), колективні (К), суспільні (С). Е вважаються блага, обсяги яких обмежені, а доступ до них нормується через ціни. НЕ блага – необмежені й неоплатні одночасно. До НМ благ відносять, наприклад, те, що утворює людський капітал: освіта, знання, виховання, досвід, інформація. Їхнє споживання збільшує добробут. І. блага (товари особистого користування) споживаються кожною людиною окремо. С блага – це блага, надання яких окремій особі неможливе без надання іншим особам (фундаментальні наукові дослідження, освітлення вулиць). К блага – це блага, що розподіляються на підставі політичного рішення (соціальний захист населення).

90. Економічний добробут за А.Пігу.

Кембріджська школа була представлена також учнями Маршалла, серед яких одне з провідних місць належить Артурові Сесілу Пігу (1877-1959). Найбільш відома його робота «Економічна теорія добробуту» (1920) зробила істотний вклад у оформлення проблеми добробуту як особливого напрямку економічної науки. А. Пігу використовував поняття економічного добробуту – це реалізоване за певний проміжок часу споживання товарів і послуг. В умовах сьогодення під економічним добробутом часто розуміють реальний дохід індивіда, а показником екон. добробуту країни – обсяг ВВП на душу населення або рівень нац. доходу на душу населення.

Основна увага приділяється проблемі оптимізації соціального добробуту, що його А. Пігу розглядає як суму добробуту окремих індивідів. Основою соціального добробуту є економічний добробут. На думку Пігу, економічний добробут — це задоволення, яке можна оцінити в грошовому еквіваленті. Економічні причини впливають на економічний добробут будь-якої країни не безпосередньо, а через створення і використання об'єктивного додаткового економічного добробуту, тобто національного доходу (національний дохід є тією частиною об'єктивного доходу, яка також вимірюється грошима). Пігу вважав головним показником національного добробуту «національний дивіденд». Добробут визначається рівнем і темпами зростання національного дивіденду та рівномірним його розподілом. Виходячи з цього Пігу визнає перерозподіл національного доходу однією з найважливіших функцій держави.