37. Ринковий та державний механізми перерозподілу ресурсів і доходів.

Ринковий механізм перерозподілу ресурсів і доходів. Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характерний механізм саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Не зважаючи на ефективність ринкового механізму перерозподілу, він забезпечує ефективний розподіл ресурсів лише за певних ідеальних умов. Розподіл ресурсів, за якого кожен із суб’єктів ринку не може поліпшити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб’єктів ринку, називається ефективним (оптимальним). Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального використання ресурсів. Такі умови і створюють вади ринку. Вони виникають внаслідок неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності.

Державний механізм перерозподілу ресурсів і доходів. Державний вплив на економічний розвиток здійснюється через систему розподілу. Абстрагуючись від окремих деталей, можна прирівняти між державним регулюванням економіки і державним регулюванням системи розподілу доходів і ресурсів. Податковий, фіскальний, фінансово-кредитний, бюджетний та інші напрямки політики, які використовує держава, означає, по суті, регулювання відносин розподілу.

Особливість перерозподілу ресурсів між приватним і суспільним секторами економіки залежить від рівня зайнятості і повноти використання факторів виробництва. В умовах неповної зайнятості і неповного використання ресурсів держава шляхом інвестування залучає фактори виробництва у ті галузі народного господарства, котрі продукують суспільні блага і послуги. По іншому відбувається перерозподіл ресурсів між приватним та суспільним секторами в умовах відсутності безробіття та залученні у виробництво усіх наявних в національній економіці ресурсів. Держава змушена вивільняти ресурси із виробництва товарів індивідуального споживання для скерування їх у виробництво суспільних благ. Для цього необхідно обмежити попит на споживання товарів приватного сектора. Ринкове саморегулювання і державне регулювання – це дві складові, необхідні для стійкого функціонування економікою. 

38.  Власність в системі розподілу перерозподілу ресурсів і доходів.

Власність — складна і багатогранна категорія, яка вира­жає всю сукупність суспільних відносин — економічних, соціальних, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо. Вона займає центральне місце в еко­номічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну структу­ру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

Виражаючи найглибинніші зв'язки і взаємозалежності, власність, таким чином, розкриває сутність соціально-еко­номічного буття суспільства.

Спочатку власність розглядалась як відношення людини до речі, тобто як фізична наявність цієї речі у людини і мож­ливість її використання. Однак із розвитком суспільства та накопиченням наукових знань уявлення про власність змінювалось, ставало обсяговішим і змістовнішим.

Головною характеристикою власності є не річ і не відно­шення людей до речей, а те, ким і як привласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Відповід­но власність виражає відносини між людьми з приводу при­власнення речей.

Певна річ стає власністю, тобто економіч­ною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини.

Привласнення — процес, що виникає у результаті по­єднання об'єкта і суб'єкта привласнення, тобто це конкрет­но-суспільний спосіб оволодіння річчю. Воно означає відно­шення суб'єкта до певних речей як до власних. Привлас­нення формує і виражає конкретну рису тієї або іншої фор­ми власності та її видів.